Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Погляд 10 “Більшість провідних діячів не розуміють, що домовитись з Московією неможливо”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Чому Дональд Трамп?

Слово Просвіти, №05 за 2017 рік

“Разом ми знову зробимо Америку величною” — сказав у своїй інавгураційній промові 45 президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп. Це сильні і правильні для Америки слова, це слова надії для людей усього світу, що пов’язують зі світовим лідерством цієї держави свої сподівання на краще життя і справедливіший світ. Перемога Сполучених Штатів у холодній війні і саме існування цієї економічної і політичної надпотуги зробили можливим існування незалежної Української держави ось уже протягом чверті століття. Ми, як ніхто інший у світі, зацікавлені, щоб і надалі Америка нікому не поступилася своїм лідерством. Тим паче, що альтернативних варіантів зовсім небагато: Китай — другий за військовими витратами після Сполучених Штатів, який навіть за дуже великого бажання не можна назвати демократичною державою, та Московія — третя за військовими витратами країна, що була пострахом всього цивілізованого світу протягом ХХ сторіччя і залишається таким і надалі. Але чому Дональд Трамп відніс можливу велич Америки до майбутнього? Хіба тепер Америка вже не є величною державою? Більшість пересічних людей абсолютно переконана, що Америка не тільки була, але і сьогодні є такою. Валерій ШВЕЦЬ Щоб зрозуміти слова Трампа, порівняймо річні внутрішні валові продукти (ВВП), тобто кількість матеріальних благ, створених за рік, у Сполучених Штатах і, наприклад, у Китаї. ВВП США 2016 року склав 17 трильйонів 419 мільярдів доларів (22.37 % світового ВВП), а у Китаї лише 10 трильйонів 355 мільярдів доларів (13 % світового ВВП). Здається, що в Америки немає підстав для великого неспокою. Але подивімось на структуру ВВП у США 2016 року: промисловість 15 % ВВП, сільське господарство — 1 % ВВП. У Китаї доля промисловості у ВВП приблизно втричі більша, а в сільському господарстві вдев’ятеро більша за відповідні показники в США. Тобто вже сьогодні вартість виробленої промислової продукції Китаю більше як у півтора раза, а сільськогосподарської продукції більше як уп’ятеро перевищують відповідні показники для США. Але перевага США порівняно з Китаєм у загальному обсязі ВВП також ілюзорна. Розглянемо приклад. Вартість проїзду в Київському метро — 4 гривні, в Московському метро 55 рублів, в Лондонському метро на максимальну відстань — 6 фунтів. Обмінявши рублі на гривні, ми отримаємо 22 гривні, що рівноцінно чотирьом з половиною поїздкам на метро в Києві. Обмінявши фунти на гривні, ми отримаємо 200 гривень, або 50 поїздок на метро в Києві. Отже, одна і та сама послуга або товар коштує по-різному в різних країнах. Тому за загальними величинами ВВП ще не видно конкретного обсягу послуг або товарів, які цим числам відповідають. Об’єктивнішим показником економічної діяльності країни є не ВВП, а ВВП (ПКЗ) — це ВВП, перерахований за паритетом купівельної здатності різних валют щодо долара. Починаючи з 2014 року, ВВП (ПКЗ) Китаю почав перевищувати ВВП (ПКЗ) Сполучених Штатів. За даними МВФ 2014 року ВВП (ПКЗ) Китаю склав 18 трильйонів 228 мільярдів доларів, а США лише 17 трильйонів 393 мільярдів доларів, 2015 року — 19 трильйонів 696 мільярдів і 18 трильйонів 37 мільярдів відповідно. Якщо перерахувати ці показники у фізичний обсяг промислової і сільськогосподарської продукції, то розрив між Китаєм і США збільшиться ще більше на користь Китаю. Так, президент Трамп має рацію: Сполучені Штати сьогодні вже не є промисловим лідером світу. Знову слово Дональду Трампу: “Американці бажають якісних шкіл для своїх дітей, безпечних районів для своїх родин і пристойної роботи для себе. Але для надто великої кількості наших громадян реальність зовсім не така. В наших містах матері і діти животіють у злиднях, розкидані по країні заводи нагадують надгробки на цвинтарях, а система освіти, хоча і переповнена грошима, не дає нашій молоді належних знань. Злочинність, банди, наркотики зіпсували багато життів і вкрали у нашої країни великий нереалізований потенціал”. (Нібито це і про Україну сказано). І ще: “Одна за одною зачинялись фабрики і пливли за океан. І ні хто навіть не думав про мільйони американських робітників, їх просто забули. Наш середній клас розорили, відібравши його багатства і роздавши їх всьому світу”. (І це майже про Україну, правда наші заводи і фабрики різали на брухт.) Вам ця картина нічого не нагадує? Мені нагадує. Велику депресію початку тридцятих років. На мій погляд справжньою причиною тої депресії була фантастично швидка модернізація (індустріалізація) економіки Радянського Союзу. Тоді американські заводи також знімали з підмурків і вивозили до Радянського Союзу, тоді також американський середній клас скоротився до мінімуму і багато фахових робітників, інженерів, представників творчої інтелігенції стояли в черзі за безкоштовною юшкою. Хто це зробив? Той, хто мав владу в Америці, не формальну владу, пов’язану з виборними державними посадами, і не фабриканти, для яких ця депресія мала катастрофічні наслідки, а ті, хто отримав владу разом з грошима. Чи назвав цих людей Дональд Трамп? Назвав, але досить невиразно: “Надто довго невелика купка людей у столиці насолоджувалась лаврами влади, а народ за це платив”. Навіть в Америці складно називати речі своїми іменами. Для чого була сплачена така ціна? Для того, на мою думку, щоб створити на Сході Європи озброєний до зубів осередок агресії, спрямований проти Західної Європи. І створили. На момент початку Другої світової війни кількість сучасного озброєння у Радянського Союзу в рази перевищувала кількість озброєння решти світу. Чому ж перебіг війни був таким трагічним для Радянського Союзу? Лідери країни, що мали лише початкову освіту, інакше воювати не вміли. Слова партійного гімну: “Кто был никем — тот станет всем” не були просто словами. Тоді цивілізований світ дорого заплатив за модернізацію Радянського Союзу. Сили, що модернізували і озброїли Радянський Союз перед Другою світовою війною, років через тридцять після неї вдруге здійснили ту саму акцію, але вже щодо Китаю. Модернізація Китаю в принципі не змогла б відбутися без максимального сприяння хазяїв світових грошей, без експорту в Китай цих грошей і сучасних західних технологій. Цього разу індустріалізація Китаю нібито не мала таких катастрофічних наслідків для Західного світу. Просто ту лихоманку, що стрясала Європу і США на початку тридцятих років, розтягнули на півстоліття. ВВП США й інших провідних держав Заходу весь цей час нібито зростав. Але як тільки почалася модернізація Китаю у сімдесяті роки минулого сторіччя, це зростання стало символічним у межах 1—2 %. І чи було воно взагалі реальним? Але це нібито зростання мало приховати від громадськості той простий факт, що реальне виробництво у США і деяких європейських країнах всі ці роки швидко скорочувалось. Американські і європейські заводи масово перекочовували в Китай. На підтвердження знову слова Дональда Трампа: “Десятиліттями ми збагачували іноземну промисловість на шкоду американській. Ми витрачали трильйони доларів за океаном, поки американська інфраструктура занепадала. Ми робили інших багатими, тоді наше власне багатство, сила і впевненість випаровувались”. Чому це було зроблено? Один з варіантів відповіді — для стримування Радянського Союзу, який після Другої світової війни не збавив своєї агресивності, перенісши її на весь світ. Спочатку була модернізована Японія, думаю, з цією ж метою. Але вперте небажання Японії ставати військовою потугою Азії, мабуть, змусило розглянути інші варіанти. Китаю, здається, роль військової потуги вже не тільки Азії, ай цілого світу, подобається і він швидко нарощує свій військовий потенціал. Причому темпи зростання військових витрат навіть за офіційними даними значно перевищують темпи зростання ВВП. Китайська армія тепер найчисельніша в світі і добре оснащена. Формально військові витрати Китаю в кілька разів менші за військові витрати Сполучених Штатів, хоча і значно перевищують російські, але коли це яка-небудь комуністична країна світу по-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин