“Власна сила є вирішальним аргументом у всіх політичних колізіях”. 11 · З роси й води! · с. 11сторінка оригіналу ↗
Просвітянин за покликом душі
Слово Просвіти, №05 за 2017 рік
Сполученими Штатами продовольчої допомоги Радянському Союзу у вигляді продажу зерна за вкрай низькими цінами. Причому це відбувалось і тоді, коли йшла в’єтнамська війна, і Радянський Союз був головною діючою силою, що протистояла США у тій війні. Я пам’ятаю ті часи, коли в Радянському Союзі при випічці хліба до пшеничної муки почали додавати горох. Радянське сільське господарство на той час повністю збанкрутувало і годувати власний народ у Радянському Союзі вже було нічим. Так що стосовно Радянського Союзу з боку Сполучених Штатів ми стикаємось з системним підходом, що не пов’язаний з конкретною адміністрацією у Білому домі. Дональд Трамп у своїй промові сказав: “Ми нікому не бажаємо нав’язувати свій спосіб життя. Нехай краще наш приклад стане для всіх сяючим маяком. Ми засяємо провідною зіркою і нехай інші йдуть за нами”. Досконалі слова правого лідера правої сили і у якому контрасті вони з діями іншого лідера сусідньої держави, який намагається просувати кордони “руського міра” за допомогою танків і установок залпового вогню і при цьому клянеться в любові до братнього народу. У Дональда Трампа не прозвучало жодного загравання з етнічними меншинами Америки. Замість цього прості й упевнені слова: “Неважливо, який у нас колір шкіри, чорний чи білий, у наших жилах тече однакова червона кров патріотів. Ми усі маємо ті самі свободи і ми шануємо той самий великий прапор Америки. І коли народжуються діти, чи в Детройті, чи в Небрасці, вони дивляться на одні й ті самі зорі у небі, вони мріють про одне й те саме. І в них вирує життя одного й того всевишнього творця”. А наступні його слова могли б прозвучати і вустами нашого президента, як програма його дій, як дороговказ для України: “Я буду боротись за Вас кожним своїм подихом, ія ніколи не підведу Вас. Америка (Україна) знову почне перемагати, причому так, як ніколи раніше. Ми повернемо робочі місця, повернемо наші кордони, повернемо наше багатство і наші мрії. Ми побудуємо нові дороги, шосе, мости, аеропорти, тунелі і залізничні шляхи через всю нашу прекрасну країну. Ми заново відбудуємо нашу країну руками американців (українців) і американською (українською) працею”. “20 січня 2017 року ввійде в історію як день, коли народ знову стане правителем нашої нації. Сьогодні ми передаємо владу від Вашингтона Вам — народу”. Чи може такий президент зрадити Україну? Моя відповідь — ні, бо Московія не зупиниться на кордонах України: ні на східних, ні на західних. А це вже і буде Третя світова війна. Путін і Московія — це війна, що не омине нікого.
Закінчення. Початок на стор. 1
1998 року Степана Волковецького президент Леонід Кучма призначає послом України в Грузії, а 1999 року той же Кучма призначає мене послом України в Польщі. Я змалку знав польську мову, а мій друг Волковецький ретельно вивчав грузинську мову. Він розмовляв грузинською, про що мені розповідали мої друзі грузинські письменники, з якими я завше мав зв’язок. Я не дивувався, Волковецький від природи був наділений багатьма талантами; фізик, математик, педагог, громадський діяч, він став видатним філологом, вивчив не тільки грузинську, а й азербайджанську мову, бувши послом України в Тбілісі, а згодом у Баку. Звідки ця духовна сила бралася, цей розумовий подвиг людини? З українського непоказного, але справжнього патріотизму. Десятки послів України з різних держав приїжджали на наради амбасадорів до Києва. Їхні, як правило, російськомовні виступи слухали Кучма і Зленко, міністр закордонних справ України, слухали і мовчали. Не мовчав тільки Степан Волковецький. Він перебивав українських дипломатів: “Коли ж ви, нарешті, навчитеся говорити мовою країни, яку представляєте, коли навчитеся розмовляти і мовою країни, де працюєте?!” Не один раз питався він, ая стоячи аплодував йому. Я завжди любив і люблю тепер слухати Волковецького. Стопчатів і Витвиця — села підкарпатські, моє гуцульське, а його бойківське, але є у вимові наших родичів щось неповторне, рідне, своє. Але в голосі Степана є щось таке переконуюче, важливе, мені недосяжне — філософський супокій. Мені досі жаль, що як посол України у Варшаві я не зумів поїхати в гості до Волковецького в Тбілісі. А він запрошував мене. Мав же він чим похвалитися. Завдяки його старанням у Грузії почала діяти українська школа, почала працювати Координаційна Рада Українців, що видавала свою газету. Товарообіг між Україною та Грузією зріс у десятки разів. Музей Лесі Українки в Сурамі ожив, а в Кутаїсі були впорядковані місця, де перебувала наша велика пророчиця. Коли Волковецький працював у ранзі посла України в Азербайджані, завдяки його діяльній допомозі відбулося розширення економічного співробітництва між “державою хліба і державою нафти”. Він організував спорудження пам’ятника Т. Шевченку в Баку, забезпечив виділення земельної ділянки для будівництва посольства України в Азербайджані, щоб усунути наявний диспаритет. Степан Волковецький був і залишається одним із найвидатніших політиків України. Народний Комітет Захисту України, головою якого він був на Франківщині за часів “президента” Януковича, діяв активно. Я радився з ним, як діяти, що робити в ті тяжкі часи. А на початку Європейської Революції я звернувся до Волковецького з просьбою допомогти НКЗУ, піднімати гасло “Геть від кремлівського ярма!”, вистояти в бою проти зрадника Януковича. Разом із Дмитром Захаруком Волковецький тепер активно підтримує “Рух України до НАТО”. Завдяки йому нині в кожному селі на Франківщині діє “Просвіта”, спадкоємиця Товариства української мови ім Т. Шевченка, яке він свого часу створював. Степан Волковецький точно й глибоко аналізує не тільки умови, за яких відбулося проголошення Акту самостійної України 24 серпня 1991 р., а й причини того, чому Україна досі не стала українською, а гібридною спорудою. Він говорить, що після проголошення незалежності “багатьом уявлялося, що держава розбудовуватиметься сама собою і всі працюватимуть на цю справу. При цьому у нас, у Народної Ради, не було можливості тоді замінити всю систему влади, зробити незалежність реальною у всіх її вимірах. Залишилася, по суті, окупаційна адміністрація УРСР. Проблема системи державної влади і кадрів, які її здійснюють, існує до сьогодні. Саме тому ми ще не стали господарями на своїй землі навіть після двох революцій 2004 і 2014 років, допустивши до влади злодійську, олігархічну верхівку, як правило, неукраїнської культури, яка використовує Україну як джерело свого збагачення”. Степанові Волковецькому виповнилося сімдесят літ. Думаючи про нього, в пам’яті переживаючи разом із ним невелику за часом, але за значенням грандіозну добу виходу України з невольницького, підмосковного стану до свого державницького, європейського життя, складаю йому, моєму земляку і сподвижнику, вдячність за те, що гуртував і гуртує навколо себе мудрих, сміливих і працьовитих українців, для яких понад усе європейська, соборна, вільна Україна.
Дмитро ПАВЛИЧКО
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
