Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Василь Макух був, є і залишиться символом невідступності, відваги, духовної і моральної переваги та надії”. Слідом за подією 12 · с. 12сторінка оригіналу ↗

Палаючий повстанець

Слово Просвіти, №05 за 2017 рік

Надія КИР’ЯН Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА Розпочав мітинг, присвячений цій події, його племінник Юрій Макух, який розповів про свого родича. Народився Василь Омелянович Макух 14 листопада 1927 року в с. Карів Сокальського району Львівської області у селянській родині. Під впливом батька та сусідів Миколи і Петра Дужих (Петро — відомий публіцист, редактор журналу ОУН “Ідея і чин”) 1944 року вступив до лав УПА, служив у військовій розвідці. 15.02.1946 року в бою був поранений і схоплений НКВС. Засуджений до 10 р. ув’язнення і 5 р. обмеження у правах. Карався в таборах Мордовії та Сибіру. Колишнім повстанцям після звільнення було заборонено повертатися в Західну Україну. В. Макух поїхав до Дніпропетровська, де мешкала його знайома Лідія Запара, відбудував її хатину, одружився з нею. Працював на тяжких роботах, закінчив вечірню школу, вступив на педагогічний факультет університету, але незабаром його відрахували через судимість. Василя вражало, що в козацькому краю з його дочки Олі та сина Володимира в дитсадку ів школі однолітки насміхаються через їхню українську мову. Його самоспалення було криком душі. Коли він, облившись бензином і підпаливши себе, палаючим смолоскипом біг Хрещатиком, налякані перехожі розбігалися. Обгоріле тіло міліціонер погасив своєю шинеллю. Та від опіків наступного дня Василь помер. За годину до смерті прийшов був до тями. “Ви ж осиротили дітей”, — сказав лікар. Макух відповів: “Вони ще будуть пишатися батьком. А нині ми всі сироти. Нині Україна сирота…” Рішення про виготовлення цієї меморіальної дошки, — повідомив ведучий, — ухвалили ще 2011 року, однак через бюрократичні та політичні перепони це здійснено лише зараз. Урочисто відкрили дошку, яку виготовив молодий скульптор Василь Білей, син Василя Макуха Володимир та посол Чеської Республіки в Україні Радек Матула. Після цього дошку освятили та всі разом помолилися. “Цей останній його вчинок був криком болю за свій народ, — сказав священик. — Цей крик лунає не тільки в ті часи, а й для нас. Нехай десятки мільйонів українців почують цей голос, щоб Господь розпалив і наші серця любов’ю до свого народу”. Син Василя Макуха Володимир подякував організаторам заходу та всім, хто прийшов ушанувати пам’ять його батька, який “боровся до останнього, щоб Україна була незалежна та процвітала. Я пишаюся своїм батьком. Хотілося б, щоб наша молодь, яка дивиться на нього, продовжувала його справу на славу України”. Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович сказав: “Після того, як було придушено Українську Повстанську Армію, у 1965—66 роках відбулися масові арешти наступного покоління борців — дисидентів. Здавалося, що Україну переможено, що над нею назавжди запанував темний морок тоталітарного комуністичного режиму і вічна тиша. Цей темний морок раптом перервався саме на цьому місці і перервав його чоловік, який став смолоскипом. Він вибіг із цього під’їзду з криками “Хай живе вільна Україна!” і “Геть окупантів!”. Василь Макух загинув, але не дав заснути іншим, показав, що боротьба триває. Він став прикладом для багатьох, і не тільки українців. Через 10 років на святому місці у Каневі Олекса Гірник також спалив себе на знак протесту проти зросійщення, так само вчинив громадянин Чехословаччини Ян Палах, подібні протести були у Польщі, в країнах Балтії. Саме такі люди посприяли тому, що комуністична система розвалилася і на її руїнах постали незалежні держави. Я дуже втішений, що ми можемо тут, у Києві, вшановувати цю людину і що подібних меморіальних табличок стає дедалі більше. За минулий рік Київ позбувся кількох сотень пам’ятників і пам’ятних таблиць, пов’язаних із комуністичним режимом. На їхнє місце приходить пам’ять про наших героїв, чиї подвиги мають надихати майбутнє покоління. Кілька місяців тому ми разом із представниками Чеського посольства відкривали меморіальну таблицю на бульварі Вацлава Гавела, людини, яка стала одним із символів боротьби з комунізмом. Нещодавно відкрили меморіальну таблицю Євгенові Коновальцю, який став символом боротьби за незалежність у 1917—1921 роках. Це свідчення того, що Україна міняється, що вона ніколи не стане такою, якою її хотіли зробити в радянські часи”. Надзвичайний і Повноважний Посол Чеської Республіки в Києві Радек Матула повідомив, що Василь Макух — жертва комуністичного режиму, так само, як Ян Палах у Чехословаччині. Комуністична влада зробила все для того, щоб такі люди відійшли в небуття. Однак їй це не вдалося. Василь Макух був, є і залишиться символом невідступності, відваги, духовної і моральної переваги та надії. Як Ян Палах, він усвідомлював абсолютну вартість свободи для нашого життя. Василь Макух вірив, що запалений ним вогонь пробудить свідомість людей і в Україні, і в Чехословаччині, що цей вогонь не дозволить їм зректися думок про вільну людину у вільній країні. Так і сталося. До слова, з’явилася інформація, що у Празі чеська активістка Рита Кіндзерова подала петицію щодо присвоєння імені Василя Макуха одній із вулиць Праги. Лідер громадсько-політичного руху “Справедливість” Валентин Наливайченко зазначив: “Ми бачимо сьогодні полум’я нескореності, яке передалося через Василя Макуха наступним поколінням. Слова “За вільну Україну” і “Геть колонізаторів”, з якими загинув герой, мають лунати Хрещатиком не один день і не один рік, і з Києва, і з Праги. Саме повертаючи пам’ять про таких нескорених українців, ми вкотре стверджуємо, що український визвольний рух, представники якого і Роман Шухевич, і палаючий повстанець Рукомишля, і палаючий повстанець на Хрещатику, і після цього палаючі повстанці і на Чернечій горі, і поляки, й чехи стверджували одне: не скоримося, не здамося, відстоїмо власну незалежність. Боротьба з агресором не закінчена. Наше завдання передати дітям заклик не скорюватись і вірити в перемогу”. Племінниця Василя Макуха Ярослава Осміловська розповіла, як проводжала його в останню дорогу 3 листопада 1968 року 18-річною дівчиною, про його тодішній стривожений, заклопотаний стан. “Він заскочив у вагон в останню хвилину і скільки видно поїзд, махав нам рукою. Проводжав його ще й товариш дитинства Григорій Ментух. Мені здається, що самоспалення Василя — це утвердження України, заперечення того, що нас немає, крик душі, що ми були, є і завжди будемо. Я хотіла б, щоб хоч трохи того вогню витало тут, на Хрещатику, щоб Бог заніс його до Верховної Ради, щоб там не одна душа стрепенулася і подумала, що спалення Василя Макуха — це був переддень Революції гідності. Тільки глибоко люблячий патріот міг полишити все: сестру, тата, малих дітей, дружину — і піти на такий відчайдушний крок. Хочу, щоб люди приходили сюди і очищувалися, щоб думали, як нам жити гідно. Ніхто не зробить Україну кращою, якщо ми самі не вичавимо з себе раба, якщо своїми руками не будемо творити країни світлої, чистої, справедливої, без корупції. Пам’ятну дошку на честь 85-річчя Василя Макуха ми відкрили у рідному його селі Карів з ініціативи громадської організації “Наш дім Сокальщина”, лідер якої Денис Васильович Осміловський, його внучатий племінник. Це було дуже хвилююче, а тут — ще більше. Тут жодного знайомого обличчя, але всі рідні, у всіх в очах горить вогонь вдячності. Люди щасливі, що ми оживаємо. Дай нам Боже не згаснути, а горіти вогнем завзяття до перемоги і стабільності в Україні”. Голова Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих Орися Сокульська розповіла, що з 1975 року мешкала понад 40 років на Дніпропетровщині. Ім’я Василя Макуха вперше почула від чоловіка Івана Сокульського, поета, політв’язня. Це ім’я поки Україна не стала незалежною не можна було називати. Переслідували його родину. Пані Орися нагадала, що до відновлення пам’яті про Василя Макуха доклали зусиль голова Дніпропетровського ОО Товариства політв’язнів і репресованих Василь Сірий, попередники — голови ВТ Євген Пронюк, Петро Франко. До 80-річчя Василя Макуха його відзначено посмертно орденом Хреста Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих. Організація часто проводила круглі столи, присвячені герою. Члени обласної організації доглядають його могилу. “Василь Макух — взірець незламності, мужності. Обіцяю перед громадою, — сказала Орися Сокульська, — сподіваюсь, місцева влада мені посприяє, поставити на Дніпропетровщині йому пам’ятник, який пробуджуватиме українців до боротьби. У цей складний час ми мусимо підтримувати наших воїнів на Донеччині, які ставлять своє життя на вівтар України, сприяти поверненню Криму. Будьмо непереможними”. Син Героя України Олекси Гірника Євген зізнався, що має за честь бути на цій акції. Через 10 років подвиг В. Макуха на Тарасовій горі повторив Олекса Гірник. Зараз за Україну борються тисячі на нашому Східному фронті. За життя цих героїв Україна була суто географічним поняттям і здавалося, вона зовсім зникне з карти світу. Тоді Василь Макух, Олекса Гірник були одними з небагатьох, що боролися за Українську державу. Кажуть, їхні голоси — як голос волаючого в пустелі. Але коли таких У Києві на Хрещатику, на будинку 27-А 26 січня відкрили меморіальну дошку Василю Макуху, який 5 листопада 1968 року спалив себе на знак протесту проти тоталітарного комуністичного режиму і агресії СРСР проти Чехословаччини. Радек Матула та Володимир Макух відкривають пам’ятну дошку

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин