Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Репортаж із зони війни 3 “Воїни, лікарі, волонтери єдиним фронтом повернуть українські території”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Легендарний 61-й мобільний шпиталь Він подарував життя сотням героїв Іловайського котла і нині ставить на ноги тисячі наших воїнів

Слово Просвіти, №05 за 2017 рік

С. МАСЛОВСЬКА, М. СЯБРОВ (фото) Війна породжує ненависть, жорстокість, братовбивство. Але нерідко стає нагодою проявити велич людського духу і насамперед — небайдужість. Саме ця риса ось уже понад два роки не покидає “Заставнівську волонтерську сотню”. І коли про нашу діяльність дізналися у 61-му військовому мобільному шпиталі і запросили навідатися до них, рішення ухвалили одноголосно: їдемо! Тим паче, це саме той легендарний шпиталь, фахівці якого рятували життя героїв Іловайського котла. Курс — на Маріуполь та Волноваху Поспішаємо до військового шпиталю ще й тому, що начмедом там служить наш земляк із села Погорілівка Віктор Дупешко. Він закінчив Чернівецький медінститут, працював у Одеській області. Ми пишаємося, що заставнівець-доброволець — відповідальний за медицину в легендарному госпіталі. А ще — нас чекали і військові лікарі, і поранені та хворі воїни. Отже, отримавши фінансову та продуктову підтримку від Заставнівської ЦРЛ (головний лікар В. Липка), парафіян церков сіл Дорошівці (о. Віталій) та Юрківці (о. Петро), наколядувавши трохи грошей, ми придбали певний реманент (на замовлення начмеда) для шпиталю, приготували святу вечерю, і, частково заправивши автомобіль дизпальним від ТОВ “Хрещатик-Агро”, волонтери Олександр Прядун, Михайло Сябров та автор публікації напередодні Водохреща вирушили в дорогу. Не вельми приязно нас зустрічала на блокпостах нацгвардія, ретельно перевіряючи бус. Але нам приховувати нічого: із відкритою душею ми заїхали на землі Донбасу. Привітно зустрів нас Віктор Дупешко, супроводжуючи до бази військово-лікувального об’єкта. Там одразу попередили, що фотографувати та вести відеозйомки можна тільки з дозволу командира військової частини. Перше, що радувало, — це єдиний красивий, яскравий синьо-жовтий прапор на старій споруді з вікнами, оббитими плівкою та маскувальним папером. А ще вразила велика кількість військових машин із червоним хрестом — це і є лікарня на колесах і кожне авто має своє призначення: операційна, реанімобіль, рентгенавто, стоматавто, перев’язувальна тощо. Хоча, пройшовши з 2014 року усі гарячі точки бойових дій, зараз частина 61-го шпиталю базується на зруйнованому та понищеному, але “віджатому” у бойовиків приміщенні. Всі, хто там служить, самотужки облаштували кімнати для військових, кухню, їдальню, палати для хворих тощо. Умови спартанські, але ніхто не скаржиться. На рахунку шпиталю — десятки тисяч врятованих і вилікуваних — 61-й військовий шпиталь сформований на базі Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (Одеса) 2007 року, а в травні 2014-го переведений у зону АТО, — розповідає командир військової частини, підполковник Олександр Перестюк. — Відтоді місце дислокації мінялося, але незмінним залишилося головне наше призначення і обов’язки — надавати допомогу постраждалим у зоні АТО. Не один десяток тисяч врятованих життів на рахунку нашого госпіталю. А легендарним 61-й назвали тоді, коли до нас безперервно надходили поранені з Іловайського котла. Ось лише один із багатьох фактів. За три дні через рентген-лабораторію проходило близько 300 бійців. У перев’язувальній машині за годину надавали і готові надати допомогу не менше ніж 12 людям. Завдяки високому професіоналізмові, мобільності та злагодженості в роботі медичних працівників ми, як завжди, ставимо на ноги бійців із різних регіонів, зокрема і вашої Чернівецької області. Ми перебуваємо у населеному пункті, більшість мешканців якого колись проголосували за ДНР, тому особливої довіри до них немає, але і вони отримують нашу медичну допомогу. Саме задля того, щоб уникнути провокацій від ненадійної частини населення, ми просили вас привезти систему відео спостереження, за що щиро вдячні. Усі військовозобов’язані — лікарі, медсестри, обслуговуючий персонал служать за контрактом. Щоправда, наразі катастрофічно не вистачає водіїв та санітарів (33 вакансії). Тому просимо буковинців до нас на службу. Заробітна плата висока, колектив дружний, професійний. Обійшовши територію шпиталю, захищену металевою огорожею, кімнати, більш-менш облаштовані під медично-військові, переконалися, що тут панує надзвичайна атмосфера взаєморозуміння і суворої дисципліни. — А як інакше? Ми — військові, тим більше, перебуваємо найближче до передової, — розповідає заступник командира з медичної частини, підполковник медичної служби Віктор Дупешко. — Наше головне завдання — якомога швидше надати допомогу постраждалому. Тут проживає особовий склад. Я — відповідальний за медичне забезпечення та медичний процес. Зона відповідальності доволі велика. Ми перебуваємо у шпитальному відділенні, де надаємо лікарську допомогу хворим, а поранені — у хірургічному, яке розмістили в одній із районних лікарень Донецької області. Є реанімаційне й сортувально-евакуаційне відділення. Хворого чи пораненого доправляють із зони бойових дій своїм транспортом, але буває, щой наші бригади виїжджають на передову. Надавши допомогу воїну, не маємо права довго тримати у наших відділеннях. Завжди повинні бути вільні місця, бо у будь-який момент можуть привезти поранених. Евакуацію проводимо оперативно і в різні медичні установи України. Легкопоранених чи хворих доправляємо автобусами чи залізницею, важких — гелікоптером до Дніпра, Києва, Запоріжжя, Одеси. Маємо зв’язок і з різними науковими інститутами, якщо потрібно — веземо постраждалих і туди. Ліками та медичними препаратами більш-менш забезпечені (у межах фінансування). Є запаси борошна, картоплі, крупів, цукру, овочів, сухофруктів, щодня свіже м’ясо. У їдальні харчуються всі на однакових умовах — від командира до солдата чи хворого… Лікарі і сестрички — ангели-охоронці, а дитячі малюнки — обереги І справді, у цьому ми пересвідчилися в їдальні, де за одним столом командир частини, начмед, солдат, хворий… — Як вас звати і як потрапили сюди? — запитуємо юнака, який щойно пообідав. — Олександр, — відповідає хлопець. — Я кілька місяців у армії, зі скаргами на болі в шлунку, доправили сюди. Наразі лікуюся, почуваюся краще. За якийсь час знову — на службу. Я з Чернівців, а мій тато з Малого Кучурова. Прізвище не називатиму, бо мама хвилюватиметься… Раніше працював на будівництві, але думки про війну не давали спокою. Контракт підписав без відома батьків. Пізніше повідомив. Вони мене зрозуміли. Виходячи з їдальні, пройшлися коридором, стіни якого буквально “вдягнені” у дитячі малюнки… Хворий Іван поспішав на перев’язку, а коментар його буквально вразив: — Лікарі і сестрички — наші янголи-охоронці, а малюнки — це такий позитив, наші обереги, а ще — мотивація — нам є за кого воювати!.. Далі побачили відчинені двері до кімнати, облаштованої під церкву. Це — каплиця Святого Пантелеймона-Цілителя. — Тут ми молимося, дякуємо Господу за прожитий день. Сюди приїздять капелани, переважно із Західної України — церков Київського Патріархату. На сході храми тільки Московського патріархату, — продовжує Віктор Самоілович. — До цієї кімнати щоранку і щовечора заходжу і я, прошу Бога вберегти мене та моїх побратимів. Коли затишшя там, на передовій, як, приміром, сьогодні, то і в нас спокійно. Але так буває не часто. На жаль… Єдине бажання — мирі щоб швидше обняти кохану У хірургічному відділенні, що за кілька кілометрів від госпітального, нині також не вельми людно. Військовий хірург Віталій Мельник каже, що війна “скликала” до госпіталю найкращих спеціалістів. Тож у їхньому відділенні висококваліфіковані військові хірурги з Одеси, Дніпра, Києва. Місцеве населення ставиться позитивно, адже люди мають змогу отримати медичну допомогу найвищої кваліфікації. Оперують не тільки поранених у бою. Війна оголила слабкі місця цивільної медицини, тож на лікарняне ліжко чи й операційний стіл нерідко потрапляють воїни із задавненими хворобами. Лікарі визнають ще одну проблему — алкоголь у зоні бойових дій, через що маємо кожну шосту втрату в бою (дані військових експертів). Безумовно, така слабкість вояків компрометує державу. Багато залежить від командирів на місцях, але те, що на війні потрібні психологи та капелани, — це факт. Контрактник Дмитро із Кам’янця-Подільського неохоче розповідає про своє поранення. Наразі одне бажання — мир і щоб скоріше обійняти кохану дівчину, яка його чекає вдома. У реанімаційному відділенні Андрій із Кіровоградської області, хлопець ще дуже кволий після операції, але оптимістично заявляє: — Тут такі хороші лікарі, що за день-два бігатиму і про травму скоро забуду. Вміють швидко на ноги поставити і психологічно допомогти. Дівчат-бійців болить, що молодь байдужа до війни Коли повернулися на базу, запитала начмеда, чи не можна дещо поліпшити умови проживання на базі жінок. Нам, громадянам із великої землі, звиклих до домашніх умов, відчувати такий контраст важко. Пан Віктор відповів, що перейшли сюди не так давно і самотужки роблять усе можливе, адже держава не передбачила фінансування ремонту об’єкта тимчасового перебування військових. Не сьогодні-завтра може надійти наказ про зміну місця дислокації. Саме тому керівництво шпиталю звертається по допомогу до волонтерів, бо таки ж намагаються створити комфортніші умови. Та яким було моє здивування, коли про це поговорила з дівчатами-медсестрами. Щойно повернувшись із роботи, вони, втомлені, не відчувають прохолоди в кімнаті, задоволені тим, що мають дах над головою (хоч і деінде протікає), теплу воду та дзеркало… Веселі і життєрадісні, чепуряться і дякують нам Воїни, лікарі, волонтери єдиним фронтом повернуть українські території З самого ранку зустрілися і з медиками, які повернулися з передової, де робили щеплення бійцям проти грипу. На запитання, як там наші хлопці, відповідали: тримаються відважно, дух — бойовий. Ось і настав час прощання. Особовий склад вишикувався на ранкову перевірку. А ще, щоб подякувати “Заставнівській волонтерській сотні” за допомогу і за духовну їжу: просвітницькі журнали “Українська ластівка” та часописи “Слово Просвіти” і “Голос краю”, передплачені для воїнів АТО товариством “Хрещатик-Агро”. Військові дякували за спілкування і просили приїхати ще. Зворушені такою увагою людей, котрі працюють на порятунок наших воїнів у екстремальних умовах, не нарікаючи на долю, ми також дякували В. Дупешку за можливість перейнятися проблемами війни в шпиталі, кланялися всім за силу, витримку, професіоналізм, за врятовані життя. Ми поспішали, бо від’їжджали до добровольчого батальйону “Айдар”, а ще розуміли, що не маємо права забирати час у начмеда-земляка та його колег, для яких дорога кожна хвилина. Тим паче, на територію вже виїхав автобус для евакуйованих, які мають доліковуватися в запорізькій лікарні. Ще не зовсім здорові хлопці обіймалися з побратимами, котрі тут залишаються, дякували лікарям і нам, волонтерам, запевняючи, що це саме той тандем, який не дає зневіритись бійцям, а об’єднавшись єдиним фронтом, Україна поверне втрачені території. Дай Боже! Хай справдиться наша найзаповітніша мрія — мир.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин