4 Гаряча тема “За кількістю перекладних видань державною мовою Україна відстає від Естонії у 69 разів”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Про дозу дьогтю Статистика українського друку на тлі гібридної війни
Слово Просвіти, №05 за 2017 рік
Дмитро ПИЛИПЧУК
Продовження. Поч. у ч. 3, 4 за 2017 р.
7. Український переклад: націє-, державо-і культуротворення Для будь-якої країни світу статистика перекладного книговидання засвідчує архіважливі культурні процеси розвитку чи занепаду. У перші місяці після Помаранчевої революції Максим Стріха писав, що “…перспективи українського художнього перекладу можна оцінити стримано-оптимістично”. Власне, тоді ж він відзначив, що “Соломія Павличко [у праці] “Дискурс модернізму в українській літературі” (1997, 1999) послідовно розглядає роль перекладу як засобу модернізації літератури”. Вочевидь, Максим Стріха у своєму “стриманому оптимізмі” не брав до уваги статистику українського друку. Огляньмо проблему перекладних видань у такій послідовності: від загального — до конкретного. З’ясуймо спершу загальну картину видання в Україні перекладів. Якби вже незалежна Україна щороку видавала принаймні 40,7 млн примірників перекладних видань (як у 1987—1991 рр.), а частка українськомовних перекладів у загальному масиві перекладної літератури становила б (як у РФ — російськомовних) 97 %, то за 24 роки державності ми мали б понад 979,2 мільйона примірників перекладної літератури різної тематики і призначення. А фактично маємо 51,6 млн примірників, тобто мовою титульної нації недодано гіпотетично понад 927 мільйонів примірників книг і брошур, а можливості суспільства знайомитися із перекладною літературою українською мовою (по всіх цільових групах видань і по всіх тематичних розділах) за 24 роки Незалежності скоротились більш як у 10 разів. Якщо у 1987—1991 рр. середньорічний випуск українськомовних перекладних видань в Україні становив 22 млн 297 тис. примірників, то в 2011— 2015 рр. цей показник упав у середньому до 2 млн 193,8 тис. примірників на рік. Якщо ж узяти окремо 2015 р., то сумарний наклад перекладних книг і брошур державною мовою становив лише 1 млн 959,8 тис. примірників (це менше, як у Литві1). У де юре “своїй”, але де факто “не своїй” державі українці ще більш дискриміновані, ніж у московській колонії; рівень реалізації їхнього права на отримання інформації про інші літератури рідною мовою брутально обмежено, і їх і далі намагаються прив’язати до книговидання колишньої метрополії. Є ще деякі негативні сенси у такому різкому падінні сумарно-
_________________
1У 2015 р. сумарний наклад перекладних видань литовською мовою становив 1 млн. 963,6 тис. примірників. Дж.: Lietuvos spaudos statistika: 2015. Vil- nius, 2016, p. 30.
го накладу перекладної літератури державною мовою вдесятеро: це разючий доказ і неповаги державного апарату до державної мови, і абсолютно безглуздого культурного ізоляціонізму, і брехливості заяв можновладців про бажання інтегруватися в європейський культурний простір (бо хіба може нація інтегруватися з тими, кого вона достатньою мірою не знає?!). Наочно демонструє недолугість української книговидавничої політики щодо перекладів її порівняння з аналогічною політикою інших держав Європи. Навіть неповна інформація по цих країнах дозволяє зробити висновок, що питома вага перекладної літератури там у рази більша, ніж в Україні. Ви хочете знати, скільки назв перекладних книг і брошур видавалося в Україні українською мовою в середньому протягом кожного з 24-х років її Незалежності? Прошу дуже: менш як 464 назви на рік (463,5). За останні п’ять років (2011–2015) — середньорічно 1006,8 назви. Тепер порівняймо це з іншими країнами: Росія2014 видала 11 692 назви перекладів (що становить 10,4 % від загальної кількості назв виданих книг і брошур), Франція2015
— 11 859 назв (15,5 %), Іспанія2013 — 19865 (22,3 %), Польща2015 — 8269 (24,7 %), Швеція2015 — 6046 (39,5 %), Чехія2015 — 6240 (34 %), Данія2012 — 2999 (18,6 %), Словаччина2014 — 2467 (19,4 %), Словенія2015 — 1669 (33,8 %), Естонія2015 — 1389 (34,9 %), Литва2015 — 1021 (29,9 %), Латвія (нові видання)2015 — 747 (34,2 %). В Іспанії ХХІ століття переклади становлять від 21 до 27 % від загального числа виданих там назв книг і брошур. А в Україні питома вага українськомовних перекладів у загальній кількості назв виданих книг і брошур за двадцять чотири роки (1992—2015) — це лише якихось 4,3 %. Згадаймо: у 1987–1991 рр. в Україні у секторі перекладів питома вага українськомовних перекладних видань (за назвами) становила 54,7 %. У 2015 р. Чехія дала своїм читачам переклади з 51-ї мови світу, а Україна — лише із 41-ї. Особливо разюче відображає занепад перекладного книговидання в Україні порівняння її “успіхів” з успіхами Естонії. За останні півтора десятиліття (2001—2015) в Україні вийшло 10 068 назв видань, перекладених державною українською мовою. За той самий час в Естонії з’явилося 19 784 перекладні видання державною естонською мовою. Якщо зважити на те, що населення Естонії у 35 разів менше за населення України, і представити результати України та Естонії в розрахунку на кожні 100 000 населення, як це рекомендовано методикою ЮНЕС- КО, то виявиться, що Україна
(у 2015 р. населення становило 44 429 471 осіб) за останні півтора десятиліття на кожні 100 000 населення видала по 22,7 назви перекладних видань, тоді як Естонія (у 2015 р. населення Естонії становило 1 265 420 осіб) — по 1563,4 назви, що перевищує український показник перекладного книговидання державною мовою у 69 разів! Нині, з огляду на євроінтеграцію, особливо важливим показником європейського книговидання є частка перекладів з англійської мови. Якщо брати цей показник у відносному вираженні (тобто у відсотках), то Україна начебто йде нарівні з іншими країнами Європи. Так, у загальній кількості назв українськомовних перекладних видань України частка перекладів з англійської (60,4 %) була більшою, ніж у Росії, Франції, Іспанії, Польщі, Чехії, Словаччині, Латвії, Швеції, а відставання від Естонії та Литви становило нібито якихось 4—6 відсотків. А проте за абсолютними показниками щодо перекладу з англійської Україна виявляється абсолютним аутсайдером; співвідношення перекладів з англійської і загального числа перекладних назв було таким: в Україні2015 — 692:1146 (туту ролі чисельника подано кількість українськомовних перекладів, бо тільки вони й можуть представляти мистецтво перекладу українців; інші переклади в Україні працюють на інші культури), в Іспанії2013 — 10383:19865, у Франції2015 — 6879:11847, в Росії2014 — 6738:11692, у Польщі2015 — 4108:7208, в Чехії2015 — 3344:6240, у Швеції2015 — 2973:6046, в Данії2013 — 1930:3473, в Естонії2014 — 891:1389, в Литві2015 — 675:1021. Виходить, що в абсолютних показниках за кількістю назв книг і брошур, перекладених з англійської, Росія перевершує Україну у 8 разів, а за сумарним накладом цих перекладів — у 41 раз, хоч більш-менш терпимим і зрозумілим було б відставання України від своєї північної сусідки приблизно втричі. За кількістю назв книг і брошур, перекладених із англійської, в розрахунку на кожні 100 000 осіб, Україна наразі відстає від Естонії у 42 рази.
І це при тому, що Україна вже має нібито лідерів, які дуже добре володіють англійською мовою і які щодня декларують європейський вектор розвитку України й чудово розуміють роль англійської мови в європейській та світовій комунікації і, звісно ж, у сучасній науці. Президент України П. Порошенко навіть оголосив 2016-й рік в Україні роком англійської мови. Втім, є ще й зворотний бік комунікації України — з англомовним світом. Звернімось по досвід до польських друзів. За останнє десятиріччя (2006— 2015) у Польщі англійською мовою видано 17 266 назв книг і брошур, а в Україні — 3476 (тобто у 5 разів менше). Кому після цього (чи внаслідок цього) комфортніше в Європі — українцям чи полякам? Скільки із тих 17 266 польських назв перекладено з польського оригіналу, мені невідомо. Але мені зрозуміло, що українська книговидавнича політика є очевидячки ізоляціоністською (дехто сказав би: хуторянською). Що може Україна сказати про себе англомовному світові, якщо за останні 18 років (1997—2015) англійською мовою в перекладі з української видано лише 38 книжкових видань сумарним накладом аж 34,8 тис. примірників?! Ось як насправді дбають у нас про те, щоб Україну знали у світі! І при цьому ситуацію з англомовними книжками не змінила навіть російська агресія. Чи знає про це РНБОУ? Чи знають про це президент, уряд, народні депутати, НАН України, галузеві академії, що фінансуються з державного бюджету, наші центральні органи влади, наші університети й академії, науково-дослідні інститути? Про яку ж, скажімо, адекватну відповідь України на гібридну війну агресора можна тут говорити і яку ж тут роль свою бачать наші управлінські, науково-дослідні структури, наші ВНЗ, наші академіки і членкори, доктори й кандидати наук, професори й доценти, щоб наша країна могла й наважилась пояснити світові, що відбулося і що відбувається в Криму і на Сході України? Адже ж зрозуміло, що робити це без широкого представлення інтересів України в англомовних та іншомовних засобах масової комунікації неможливо. Одна з найбільших країн Європи — воююча Україна — не може не дбати і про таку свою армію, як армія перекладачів. Перекладачів не лише українською мовою, а й з української. Хто може сказати, скільки реальних багнетів має в цій своїй армії Україна? Хто нині готує в нас висококваліфікованих перекладачів? Де вони мають змогу стажуватися? Нарешті, чи охоплено освітньою підготовкою українських перекладацьких кадрів увесь оптимальний набір найпоширеніших мов світу? Чи використовує українська сторона (реальну чи потенційну) готовність багатьох держав світу сприяти наму цьому або навіть брати на себе переважну частину видатків на цю справу? Ці питання варто б узяти на контроль передовсім РНБОУ, Комітетові з питань науки і освіти Верховної Ради, НАН України, Міністерству освіти і науки, МЗС… Для тих, хто мусить дбати про освітню підготовку й стимулювання перекладачів, не зайве було б поміркувати: чому в Україні переклади з російської мови (за числом назв) досі стабільно посідають другу сходинку (після англійської; 16,1 %), тоді як у Польщі — тільки дев’яту (1,9 %); чому в Польщі 2015 року: з французької мови перекладено 668 видань, а в Україні — лише 63 (у 10,6 раза менше); з німецької перекладено 639 видань, а в Україні — 79 (у 8,1 раза менше); з італійської перекладено 289 видань, а в Україні — 26 (в 11,1 раза менше); з іспанської перекладено 205 видань, а в Україні — 13 (у 15,8 раза менше); зі шведської перекладено 182 видання, а в Україні — 13 (у 14 разів менше); з норвезької перекладено 145 видань, а в Україні — 8 (у 18,1 раза менше); з японської перекладено 141 видання, а в Україні — 2 (у 70,5 раза менше); з латини перекладено 98 видань, а в Україні — жодного (!); з нідерландської перекладено 15 видань, а в Україні — одне (чи мали ми підстави чекати інших результатів нідерландського референдуму, — запитання риторичне!); з чеської перекладено 38 видань, а в Україні — 10; зі словацької перекладено 11 видань, а в Україні — жодного… Чи не помічають експерти, що вади української комунікації з деякими країнами Європи і світу та негативна рецепція України проявляються саме в тих країнах і регіонах, з якими у нас покрай слабенькі перекладацькі відносини? Виняток зі щойно сформульованого правила становлять хіба що Японія та Німеччина (з першою нас поєднали трагедії атома, з другою — прагматичний реалізм економічних відносин розвиненої країни з країною третього світу, за яку нині мають нас німецькі бізнесмени…). З огляду на досвід Польщі у виданні перекладів з нідерландської мені захотілося порівняти цю роботу поляків за десятиліття (2006—2015) — і аналогічні зусилля українців. Виявилося, що даних за 2011—2012 рр. щодо перекладів з нідерландської у польському джерелі немає, тож ці два роки довелось відповідно
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
