«Просвіті» — 150! · “Хорові композиції a cappella на чоловічий склад стали пріоритетом творчості О. Нижанківського і були особливо затребувані”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
Творчість Остапа Нижанківського До 155-річчя від дня народження композитора
Слово Просвіти, №05 за 2018 рік
“Маленька українка у великому Парижі” (Івано-Франківськ, 2012), “Світло очей моїх” (Івано- Франківськ, 2013). Як кажуть, сам Господь велів Ярославі Галик посвятити себе для пошани предків. Ще до названої праці вона з уст своєї мами відчула потребу писати про рідний край. Її першою книгою була “Лемківщина — край наших предків”. У ній авторка на основі історичних матеріалів просто і цікаво змалювала історію, культуру, побут українців чарівного краю Низького Бескиду, трагедію депортації його споконвічних жителів із рідної землі в 1944—1947 роках. Авторка за розповідями своєї матері та односельців описала подальше життя депортованих лемків в Україні та світі. Це вона показала на прикладі однієї лемківської родини. Та й на власному прикладі вона, як ніхто з новітніх письменників збагнула, що значить чужина для людини, бо шість років заробляла шматок хліба у далекому Парижі. Її повість “Маленька українка у великому Парижі” — це розповідьсповідь про долю заробітчан, емігрантів нової хвилі — трудових мігрантів, нелегалів зі “сходу”, як називають українців, розсіяних по всій планеті в пошуках праці та кращої долі. “Що чекає земляків у нових світах? Чим живуть вони і як дають собі раду? І чи зривають на золотих вербах гроші? — такі питання хвилюють авторку. — Париж — мрія кожного. Але потрапити в це величезне, незнайоме місто європейського світу, вижити і не втратити себе — справді непросто..” [3]. Повість може послужити також своєрідним путівником для читача по Парижу та Франції, бо динамічний характер праці героїні (лікар-масажист) був пов’язаний з різними куточками міста і країни. Ярослава Галик також авторка збірки новел й оповідань “Світло очей моїх”. Вболівання за долю і гідність людини, моральні імперативи — основний зміст її художніх образків. Як і в літописі трагічної долі тисяч краян, чутне биття вразливого серця авторки. Як справедливо зауважив рецензент повісті Ярослави Галик “Маленька українка у великому Парижі”, — “це прикметна поява саме тої народної літератури, яка народжується самим життям…[7, с. 570]. Воістину справжнє мистецтво твориться з великої любові і великого болю, навіть без літературного чи філологічного вишколу, живиться правдивою щирістю і безпосередністю людських почуттів”[ 7, с. 570].
Cписок використаної літератури: 1. Галик Я. Книга пам’яті Лемківщини 1944—1946. Том. 1. — Львів: Тріада Плюс, 2015. — 675 с. 2. Галик Я. Лемківщина — край наших предків. — Івано-Франківськ: “Місто НВ”, 2009. — 189 с. 3. Галик Я. Маленька українка у великому Парижі. — Івано-Франківськ: Симфонія форте, 2012. — 196 с. 4. Лемківщина: історико-етнографічне дослідження: у 2-ох т. — Т.1.: Матеріальна культура. — Львів: Інститут народознавства НАНУ, 1999. — 359 с. 5. Красовський І. Енциклопедичний словник Лемківщини /І. Красовський, І. Челак. — Львів: “Астролябія”, 2013. — 752 с. 6. Саварин Т. В. Лемківські весільні обрядові пісні в міжетнічному контексті: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.07 “Фольклористика” / Т. В. Саварин; ЛНУ ім. Івана Франка. — Львів, 2003. — 27 с. 7. Чорнопиский М. Роздуми над прочитаним //Народознавчі зошити. —2013. — № 3. — С. 565-571.
Марія ГЕВ, Дрогобич
24 січня 2018 року виповнилося 155 років від дня народження композитора, диригента, видавця, культурного і громадського діяча Остапа Йосиповича Нижанківського (24 січня 1863—22 травня 1919). Серед галицьких композиторів-аматорів саме отець О. Нижанківський — священик УГКЦ (капелан), який був одним із молодших представників музичного руху в Галичині 80-х років ХІХ ст., вповні реалізував себе як композитор хорового жанру та організатор співочих товариств. О. Нижанківський був одним із перших галицьких послідовників М. Лисенка, активно популяризував його творчість. Остап Нижанківський народився у Стрию, початкову школу закінчив у селі Великі Дідушичі. Згодом, переїхавши до Дрогобича, здобув там освіту у гімназії. Саме там Остап оволодів грою на флейті, скрипці, пізнав основи диригування. До цього часу належать записи зібраних українських народних пісень і написання майбутнім композитором перших музичних творів — переважно вокальна лірика на слова українських поетів. 1888 року майбутній композитор закінчує Львівську семінарію і стає священиком у с. Завадові на Стрийщині. Перебуваючи у Львові, О. Нижанківський зробив величезний внесок у розвиток національного хорового мистецтва Галичини. Зокрема 1885 року він заснував музичне видавництво “Бібліотека музикальна”, яке видавало твори українських композиторів А. Вахнянина, М. Лисенка (вперше в Галичині), П. Ніщинського, М. Вербицького, С. Воробкевича та ін. Цим збагачує репертуар численних хорових товариств. Також Нижанківський розгортає активну діяльність у справі збирання в Галичині українських народних пісень, організовує студентський хор “Академічного братства”. Численні концерти та “артистичні мандрівки” хору мали величезне значення для формування і зростання української хорової культури в Галичині.
Здобуття професійної музичної освіти для О. Нижанківського було дуже важливим для творчої реалізації. Спочатку він намагався здобути музичні знання шляхом самоосвіти. Згодом, 1896 року, екстерном склав у Празькій консерваторії іспит на звання вчителя співу у середніх навчальних закладах. Хоровий спів, його поширення, популяризація серед найширших верств населення було пріоритетом мистецького життя і діяльності О. Нижанківського. Він заснував співоче товариство “Боян” у м. Бережанах (1892), працював диригентом товариства “Львівський Боян” (1895—1896), “Стрийський Боян” (з 1900) та вчителем співу в чоловічій гімназії і учительській семінарії у Львові. Із 1897 року Нижанківський обіймає посаду священика-адміністратора у парафії с. Довжанка на Тернопільщині, а вже 1900 року переїхав на Стрийщину, де спочатку працював у с. Дуліби, згодом — у с. Завадів як парох. Активна хорова та просвітянська діяльність у співочих товариствах, організація хорів, зокрема і при читальнях “Просвіти” на Стрийщині — вагома сторінка в мистецькому житті краю. Без сумніву, це формувало світогляд композитора, впливало і на його хорову творчість. Хорові композиції a cappella на чоловічий склад стали пріоритетом творчості О. Нижанківського і були особливо затребувані. Працюючи
Стрий. Гробниця композитора О. Нижанківського все життя з хоровими колективами, композитор найбільшу увагу приділяв вокально-хоровим творам, а “Стрийський Боян” під його керівництвом досягнув свого найвищого розквіту. О. Нижанківський найповніше зреалізував свій композиторський талант у традиційних для галицької музики жанрах — духовних і світських хорах, солоспівах, вокальних ансамблях, обробках народних пісень, написав і сюїту для фортепіано “Вітрогони”. На жаль, до нас не дійшла вся хорова спадщина митця, бо багато рукописів пропали одразу після його трагічної загибелі — їх розграбували польські і свої мародери, або ж не збереглися у архівах. У 70—80-х роках ХІХ ст. О. Нижанківський своїм мистецтвом торкнувся творчості Івана Франка. Кантата О. Нижанківського “Не гармати грають нині” — одна з перших музичних інтерпретацій великого Каменяра. Цей твір — розгорнута хорова композиція закличного, прославного характеру, основною думкою якої є заклик до молоді — активно працювати для добра свого народу. Львівська преса відзначала, що композитор “написав хорошу музику, яка викликала неугамонні оплески”, коли його виконували на одному з музичнодекламаційних вечорів “Академічного гуртка” 1885 року. На жаль, ноти цього твору втрачені. У хоровій творчості О. Нижанківський втілює свій чуттєвий
Музичне життя Галичини в останні десятиріччя ХІХ і на початку ХХ ст. набуло широких і різноманітних форм хорового виконавства. Активну діяльність розгортали численні музичні об’єднання, гуртки та хорові товариства, які відображали нові тенденції музичного життя краю. Співочі товариства “Лютня”, “Гармонія”, “Товариство Друзів Співу”, “Просвіта”, “Теорбан”, “Ехо”, “Хор академічної молоді”, “Боян”, “Бандурист”, “Сурма” були осередками національної хорової культури. Перші галицькі композитори: М. Вербицький, І. Лаврівський, В. Матюк, А. Вахнянин, І. Воробкевич, О. Нижанківський, Д. Січинський, Г. Топольницький, П. Бажанський, Я. Лопатинський, Й. Кишакевич, Я. Ярославенко — відіграли велику роль у становленні діяльності співочих товариств. У своїй творчості вони піднесли хоровий жанр на високий мистецький рівень, зробили його домінуючим в українській музиці. 1891 року у Львові зі створенням товариства “Боян” із музичним видавництвом при ньому розпочинається заснування “Боянів” і в інших містах Галичини: у Перемишлі (1891), Станіславові (1896), Стрию (1894), Коломиї (1895), Тернополі (1901) та ін. Велику роль у роботі цих організацій відіграли західноукраїнські композитори — Д. Січинський і О. Нижанківський. Своєрідні “артистичні мандрівки” хорів, що входили до складу “Боянів”, сприяли піднесенню музично-культурного рівня населення Галичини.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
