“День відмірить золотим лекалом Замірів кипучі віражі”. · 9 Поетичний автограф · с. 9сторінка оригіналу ↗
Сива троянда
Слово Просвіти, №05 за 2018 рік
Від автора. Оце моя нова добірка – зі збірки “Мої усміхнені слова”, яка виходить друком у видавництві “Сполом”. Усі вірші цієї збірки написані автором, якому виповнилося 92. Мені здається, такого ще не було у нашій поетичній практиці. У збірці є трохи віршів і про любов. На недавній зустрічі в обласній бібліотеці юна читачка запитала подивовано: “Воно вам ще треба?..” Та наче й не треба. Але душі треба — бодай щоб оглянутися на щось світле і трепетне, що огранювало життя… Микола Петренко, м. Львів
Та є труди, є поле, є зерно, Є жменька слів, є книги, є нестями, Є куплене у неба знамено, І дівчина — як доля: з рушниками!
Строфи
Читайте, так, читайте — в кожнім слові Шукайте суті, пробуйте на смак: Моя ненависть — у моїй любові, Моя любов – в ненависті, ось так!
* * *
На святі радощів завізно, Шаліють юні кольори: Я не страждаю — вже запізно, Я просто виключусь із гри…
* * *
У лампади долив оливи — Доручаю цей вірш перу: Ви як хочте — а я щасливий: Я вже знаю, що я помру!..
* * *
Хто ми справді: відлуння печалі Понад прірвою часу без дна? Бо ще й досі, ще й досі, ще й далі Не стихає від болю луна…
Вже пізно
Вже пізно. Вітер трусить груші У спорожнілому саду: Десь там позаду — дні минувші, І сни про вроду молоду.
Однак — на світі повно чару, Як рос на стеблах полину: Вже пізно. Поцілую хмару, І ляжу спати, і засну…
Наче й не спішу
Такі усміхнені палати — Для тих, хто звіку не грішив… А мати! Там чекає мати, І тільки просить: “Не спіши!..”
Однак же — он, стоїть на ганку, Супроти всіх небесних брам, Однак — тримає вишиванку, Що вишила для мене там.
Вбере мою затерплу душу, Бо ж їй вдяганочки нема; Однак же — маківку і грушу В руках натруджених трима.
Бо й там! Бо й там сама зростила, В садах, подібних міражу, — І вже душа ладнає крила, Хоч я неначе й не спішу…
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
