Шевченкіана · “Після тяжкого заслання спрагла поетова душа просто тягнулася до жіночого тепла й сімейного затишку”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Шевченковому Щоденнику — 160 років
Слово Просвіти, №05 за 2018 рік
У новому році продовжуємо проект, присвячений 160-й річниці з часу ведення Шевченкового Щоденника. Розпочавши його у 1857 р., Тарас Григорович вів записи у січні-травні 1858 р., а в липні подарував Щоденник М. М. Лазаревському. Торік, починаючи з червня, ми публікували щомісяця один-два Шевченкових записи в Щоденнику з авторськими коментарями історика-шевченкознавця Володимира Мельниченка. Так само зробимо й цього року. Сьогодні наш автор коментує поетові нотатки від 11 січня 1858 р., у яких, зокрема, відображено його стосунки з Катериною Піуновою.
Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
11 січня
Сегодня суббота. По субботам я и милейшая К. Б. Пиунова обедаем у М. А. Дороховой. Но сегодня я должен о[т]казаться от этой радости, и моя милая компаньонка отправилась сам-друг с портретом М. С. Щепкина, присланный им в подарок Марье Александровне, а я поехал провожать до первой станции, по Казанской дороге, моего привлекательноблагородного капитана В. В. Кишкина. Грустно расставаться с такими добрыми людьми, как этот симпатический Кишкин. Я, возвратившись домой, чувствовал себя совершенным сиротой. Но тягостное мое одиночество недолго длилось. Я вскоре вспомнил, что я один из счастливцев мира сего. М. С. Щепкин, уезжая из Нижнего, просил меня полюбить его милую Тетясю, т. е. Пиунову, и я буквально исполнил его дружескую просьбу. А сегодня, прощая[сь] со мною, Кишкин со слезами на глазах просил меня полюбить его кроткую любимицу Вареньку Остафьеву. И после таких милых обязанностей я скучаю. Дурень, дурень, а в школи вчився. Остафьева выехала куда-то из города, и яв 6-ть часов вечера отправился к Пиуновой. Застал ее дома. Продиктовал ей стихи Курочкина “Как в наши лучшие года”, а она прочитала мне некоторые вещи Кольцова и потом чуть-чуть не все басни Крылова. Я в восторге был от этого импровизированного литературного вечера и пришел домой совершенно счастлив. Она любит чтение, значит, она далеко пойдет в своем искусстве. Дай Бог, чтобы сбылось мое пророчество.
…милейшая К. Б. Пиунова… Піунова Катерина Борисівна (1841—1909) — актриса провінційної сцени. У 1856—1858 рр. виступала в трупі Нижньоновгородського театру. Шевченко захопився юною актрисою і мав намір одружитися з нею. Він піклувався творчою долею дівчини, про що свідчать щоденникові записи і листування. У 1860 р. К. Б. Піунова вийшла заміж за музиканта й актора М. К. Шмідтгофа. Є спогади К. Б. Піунової про Шевченка, записані її сином
М. М. Шмідтгофом, які містять чимало помилок і неточностей.
…у М. А. Дороховой. Дорохова Марія Олександрівна (1811—1867) — начальниця Нижньоновгородського інституту шляхетних дівчат, вдова генерала Р. Дорохова — знайомого О. С. Пушкіна та М. Ю. Лермонтова, двоюрідна сестра декабристів Олександра і Федора Вадковських та Захара Чернишова. Протягом багатьох років була близька до членів таємних товариств і учасників повстання 1825 р. Перебуваючи у Нижньому Новгороді, фактично здійснювала зв’язки між декабристами, що жили в Сибіру, і тими, що поверталися із заслання. У листопаді 1857 р. Шевченко намалював портрет М. О. Дорохової (нині невідомий). Добрі стосунки з нею поет підтримував і після повернення в Петербург, у 1860 р. М. О. Дорохова відвідала Шевченка в місті. (Див. докладно: Большаков Л. Н. Їхав поет із заслання... К.: Дніпро, 1977. — С. 126—142).
...отправилась сам-друг... Тобто, одна.
...с портретом М. С. Щепкина... На початку січня 1858 р. М. С. Щепкін прислав Шевченку разом із листом чотири примірники свого портрета в дарунок його нижньоновгородським знайомим. Один із них К. Б. Піунова на прохання поета передала М. О. Дороховій.
…моего привлекательно-благородного капитана В. В. Кишки-на. У коментарях, опублікованих у “Слові Просвіти” в серпні, вже йшлося про нього. Тепер є можливість додати нову інформацію. Кишкін Володимир Васильович (1825—1911) — військовий моряк, а з 1857 р. — капітан пароплава “Князь Пожарський”, яким Шевченко плив із 22 серпня до 20 вересня 1857 р. із Астрахані до Нижнього Новгорода. У поетовому Щоденнику В. В. Кишкін записав 18 серпня одну фразу: “В. Кишкін, зустріч із старим знайомим”. Можливо, Шевченко познайомився із В. В. Кишкіним у 1840-х рр. у Петербурзі чи в Новопетровському укріпленні, де той бував у службових справах. Завдяки В. В. Кишкіну поет уперше прочитав або почув нові твори, що поширювалися в списках, зокрема, О. С. Хом’якова та К. Ф. Рилєєва. У Шевченковому Щоденнику В. В. Кишкін залишив 11 вересня доброзичливо-жартівливий, але жорсткий запис про “глумление пьянственное у Тараса”. Як свідчить поетова нотатка у Щоденнику 23 вересня
1857 р., Тарас Григорович “намалював… портрет В. В. Кишкіна задовільно”, проте він не зберігся. З 1854 р. В. В. Кишкін — капітан-лейтенант, у 1872 р. одержав чин капітана другого рангу, а 1877 р. — першого рангу із звільненням зі служби.
...я один из счастливцев мира сего. Закоханий поет повністю занурився в передчуття очікуваної взаємності від К. Б. Піунової. Шевченко жив власними відчуттями й емоціями, вже кілька тижнів зберігаючи в душі першу, йому здавалося, обнадійливу, зустріч із юною Катериною Борисівною за кулісами й своє щире зізнання, що завжди милується нею на сцені. У відповідь дівчина тоді зашарілася по самі вуха й щось зніяковіло пробурмотіла, явно зрадівши знайомству. Справді, у спогадах К. Б. Піунової читаємо: “Серце моє калатало так сильно і так часто, що я аж засапалась. Якесь невимовне хвилювання охопило мене від погляду, звуку лагідного голосу цього нового знайомого і від його теплого потиску руки. У ньому була якась чарівна простота… Коли я вийшла на сцену знову, раптом у партері побачила лагідні очі поета, я мимоволі усміхнулась, і натхнення, творчий вогонь охопив усе моє єство”. Тарас Григорович усе це помітив, а згодом прихильність юної дівчини до нього зримо виявилася в період перебування у Нижньому Новгороді Михайла Щепкіна та їхніх дружніх бесід за чаєм
Катерина Піунова. Худ. І. І. Журавльов, 1872 р.
і спільної (втрьох!) роботи над роллю Тетяни в “Москалі-чарівнику” І. П. Котляревського: “Я була щаслива. І, як дитина, котра чекає приходу матері, чекала щодня Тараса Григоровича”. Отже, поет сподівався на сімейне щастя з цією дівчиною.
М. С. Щепкин, уезжая из Нижнего… Артист відвідав свого друга наприкінці 1857 р. і від’їхав у Москву 29 грудня, про що докладно йдеться у публікації в “Слові Просвіти” в грудні 2017 р.
…просил меня полюбить его милую Тетясю, т. е. Пиунову… З цього випливає, що лагідне ймення К. Б. Піуновій придумав М. С. Щепкін, і Шевченкові воно страшенно сподобалося, бо в Щоденнику та в листах до друга Тарас Григорович часто його вживав. Тетяся — від Тетяни, роль якої зіграла К. Б. Піунова у спектаклі “Москаль-чарівник” разом із М. С. Щепкіним-Чупруном. Актриса згадувала, що Тарас Григорович і Михайло Семенович вчили її української мови і змусили вивчити роль Тетяни так, що вона знала її напам’ять і через десятки років. У рідкісній для Шевченка статті-рецензії “Бенефис г-жи Пиуновой, января 21, 1858 года”, опублікованій без підпису 1 лютого в газеті “Нижнегородские губернские ведомости”, поет писав: “…Г-жа Пиунова в роли Татьяны была очень хороша, так что наш ветеран-артист был в восторге и говорил, что он ни с кем с таким удовольствием не играл, а мнение Щепкина может служить авторитетом. В нашей милой бенефициантке он принял сердечное участие, советовал ей серьезно трудиться, и, конечно, советы и напутствие вполне оценены ею”.
...я буквально исполнил его дружескую просьбу. Наприкінці січня 44-річний Тарас Шевченко освідчився в коханні К. Б. Піуновій, якій у листопаді 1857 р. виповнилося шістнадцять років. Дехто легковажно вважає, що “до Петербурга йому хотілося з’явитися з юною нареченою — актрисою, здатною підкорити весь бомонд”. Але насправді після тяжкого заслання спрагла поетова душа просто тягнулася до жіночого тепла й сімейного затишку. Він боявся самотності, що гірко й пронизливо підтвердив у Петербурзі після розриву з Ликерою Полусмак (вересень 1860 р.): “Тяжка клята самотність! Вона мене з світа зжене…” В Щоденнику та листах Шевченка навіть є любовний лист до К. Б. Піунової від 30 січня 1858 р.: “Я вас люблю і говорю це вам прямо, без усяких вигуків і захоплень… Стати вашим чоловіком для мене найбільше щастя і відмовитися від цієї думки буде важко”. Хоча належність тексту саме Шевченкові чи міра поетової участі в написанні цього листа не встановлені, подібні зізнання не могли з’явитися в Щоденнику без його згоди. Письменник і літературознавець Б. С. Лепкий (1872—1941) писав: “Та все ж таки незабаром прийшлось зречися. Молода дівчина не бачила, мабуть, щастя у подружжу з чоловіком, хоч не так-то старим, але знищеним тяжкою неволею... Епізод, бо, як із Щоденника видно, поет не довго тужив за Катериною Борисівною”. Не все було так просто. У згаданому листі від імені поета йшлося про те, що він готовий залишитися другом К. Б. Піунової навіть у випадку відмови стати його дружиною. Ще М. К. Чалий зауважив, що “холодність і байдужість до себе Тарас Григорович вибачав Піуновій і все ще сподівався заслужити її прихильність…” Проте минуло три тижні і, ще до свого виїзду з Нижнього Новгороду, Шевченко розірвав із К. Б. Піуновою взаємини. Це сталося після того, як вона, прохаючи поета допомогти їй вступити в трупу Харківського театру, водночас поновила свій контракт у Нижньоновгородському театрі, чим поставила в незручне становище Шевченка та М. С. Щепкіна, які в листах до директора Харківського театру І. О. Щербини наполегливо й зворушливо клопоталися за неї. Шевченко дізнався про рішення К. Б. Піунової 23 лютого, після того, як відправив листа М. С. Щепкіну, в якому писав: “Цілує тебе твоя Тетяся тричі, і я тричі, поки побачусь, а то й лік потеряю, а поки що бувай здоров і веселий і не забувай мене”. Вчинок юної К. Б. Піунової зачепив Шевченка за живе, й того ж дня він із гіркотою записав
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
