Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Саме тепер треба всією громадою вибачитися перед Українською Мовою”. · Мова єдина 7 · с. 7сторінка оригіналу ↗

Чому українці нехтують дорогоцінностями рідної мови, або Чим слово «усмішка» відрізняється від слова «посмішка»

Слово Просвіти, №05 за 2019 рік

той всміх веселий” (Марко Вовчок); “Це… посмішка з мене” (Б. Грінченко), “З посміху люди бувають” (прислів’я) і переклади російською (усмішка, усміх — улыбка, посмішка, посміх — насмешка, посмешище)2. А тепер звернімося до одинадцятитомного “Словника української мови”3: “усмішка — особливий порух м’язами обличчя (губ, очей), який виражає схильність до сміху”. Напр.: “Усмішка щастя розіллялась на обличчі старої” (М. Коцюбинський), “І літає пісня, молода, крилата, як твоя усмішка, як зоря в гаю” (В. Сосюра), “По застиглих обличчях пробігла усмішка печальної радості” (М. Ірчан). Тому і слід це слово бачити у словосполученнях: “тепла усмішка”(В. Яворівський), “добра усмішка” (П. Мовчан), “радісна усмішка, сонцесяйна усмішка, привітна усмішка” тощо. Так само трактується й слово “усміх”: “То живе твій усміх у твоєму слові” (В. Сосюра), “Вгасав останній усміх дня” (Н. Королева). На жаль, у гаслі про слово “усмішка” подається без пояснення і прикладів словосполучення “крива усмішка”. Та на противагу милому слову “усмішка” українська мова має дуже схоже, однокореневе слово “посмішка”4 — “особливий порух губ і очей, що виражає глузливе, кепкувальне, іронічне ставлення до кого-небудь чи чого-небудь” (на жаль, відповідного трактування слова “усмішка” немає.) Напр..: “нахабна посмішка” (В. Леонтович), “уїдлива посмішка”, “іронічна посмішка”, “скептична посмішка”; “Солуха, знічуючись від гадючої посмішки о. Миколая, налив йому келих” (М. Стельмах). Такі само значення мають і дієслова-антиподи “усміхатися” та “посміхатися”: “Він приязно усміхнувся, і зніяковілість щезла”, “Незнайомець зловісно посміхнувся”, “криво посміхатися” (І. Багряний). Ніби все ясно тлумачено, роз’яснено, наведено приклади. …І раптом читаємо в пункті другому: “Посмішка” — “2. Те саме, що усмішка 1. Весела посмішка ніколи не збігала з гарненького, задерикуватого обличчя дівчини” (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1948, 52); “Віктор не міг приховати радості і весь зацвів у посмішці” (Олександр Копиленко, Десятикласники, 1938, 136); “Образно. Маковей ледве впізнав в засушеній цій квітці перший паросток словацької весни, синю посмішку далекої Грінави” (Олесь Гончар, III, 1959, 444). Навела цитату, бо, передбачаючи, що доскіпливі опоненти, а вони, без сумнівів, знайдуться, зазирнуть до “Словника української мови” і наполягатимуть, що на підставі авторитету Словника є можливість робити і далі безлад у вживанні цих слівантиподів, і аргументуватимуть його прикладами, наведеними не лише у Словнику, а й вживанням слова “посмішка” у неприродному для нього значенні і І. Нечуєм-Левицьким, і Б. Антоненком- Давидовичем, і О. Копиленком. І навіть з насолодою читаючи незабутніх І. Багряного і А. Дімарова з прикрістю в душі “наштовхуєшся” зрідка на дієслово “посміхнутися” в позитивному значенні… Можна лише подивуватись укладачам Словника, які невідомо з якої причини підкинули нащадкам таку версію, до кінця не розібравшись з цим питанням. Незрозуміло, якими доводами вони керувалися, вносячи такий безлад, тим самим надаючи і слову “посмішка”, і похідним від нього статус дволикого Януса. Подаючи значення цих слів-антиподів, укладачі розуміли несумісність вживання слова “посмішка” в протилежному значенні. Тож виникає законне питання, для чого вони своїм авторитетом санкціонували його хибне вживання?! На жаль, відповіді нема… Мабуть, цих неоковирностей і не було б, якби у 1930-х роках не репресували когорту видатних українських мовознавців… Але логічно буде внести нарешті ясність у це питання і назавжди припинити хибне вживання слова “посмішка”, бо й зараз постійно стикаєшся з його таким вживанням. І передусім тими, хто має подавати приклад. На радіо і телебаченні чуємо “перли”: “гарна посмішка”, “чарівна посмішка” і т. ін. У сучасних піснях чуємо по радіо: “Посміхайтесь, добрі люди” запрошував багаторазово співак Віктор Павлик, Вадим Крищенко “посміхається” нам у пісні “Карпатські гори”. “Сяюча посмішка” завітала і до Богдана Жолдака, і до В. Кленца “Посміхається мати до сина”. А диктор на радіо бажає “щирих посмішок за будь-якої погоди”, не знаючи, не підозрюючи, що “щирість” і “посмішка” — несумісні. І чомусь повз вуха не одного покоління українців пройшли слова Андрія Малишка “Незрадлива, материнська, ласкава усмішка” зі знаменитої пісні. 37 разів зустрілися в одному з романів сучасної авторки зі словами “посмішка” і “посміхатися” в неприродному для них значенні, які спотворювали текст і виставляли написане автором наче в кривому дзеркалі. Цікаво, а що відчували герої роману, коли самі до себе посміхалися?.. На обкладинці збірника, який вміщує “Гобі, забобони, анекдоти” видавництва “Ярославів Вал”, 2011 р., фігурує назва “Посмішка чорного кота”, хоча в текстах його, у спогадах письменників, у їхніх зізнаннях нічого немає такого, що відповідало б значенню слова “посмішка”, хоча “усмішка” в цій назві була б дуже доречна. Таких прикладів тьматьмуща. Вони, ці ганебні неоковирності, постійно і око, і вухо колють і свідчать про те, що сучасники не мають зеленого поняття про затаєні скарби української мови. То хіба ж можна і далі попускати таке невігластво?! Чи знайдеться такий байдужий до рідної мови, щоб відповів — так?! Більше зволікати не можна, бо потроху всі стануть “весело посміхатися” немов у “палаті №6”. Настав час покласти цьому край. Саме тепер, і не пізніше, треба всією громадою вибачитися перед Українською Мовою, повернути права громадянства її унікальним особливостям, щоб ми всі мали змогу насолоджуватися питомими українськими дорогоцінностями, щоб вони засяяли на нашому мовному небосхилі. ———————— 1 Автобіографія В. М. Леонтовича. В. Леонтович. Зібрання творів // Київ, 2005. — Том 3. — С. 7—9. 2 Словарь української мови. Упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко // Надруковано з видання 1907—1909 рр. фотоспособом. — Наукова думка. — Київ, 1997. — Т. 3. — С. 364. — Т. 4. — С. 356. 3 Словник української мови в 11 томах. — Т. 10. — К: Наукова думка, 1979. — Т. 10. — С. 491. 4 Словник української мови в 11 томах. Т. 7. — К: Наукова думка, 1976. — С. 348.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин