13 “Всяку працю виконуймо сьогодні, а не ждім і не відкладаймо на завтра, час дорогий”. На перехрестях історії · с. 13сторінка оригіналу ↗
Томос як здійснена мрія
Слово Просвіти, №05 за 2019 рік
Довго на нього чекали православні християни, починаючи, зокрема, з 1917 року, коли український народ виборював незалежність. Це питання стало на порядку денному і під час Другої світової війни…
зети, на сторінках якої часто виступав сам редактор Р. Данилевич. Так, наприклад, у ч. 2 від 13 січня 1942 р. у статті “Рідна мова — найдорожчий скарб народу” автор підкреслив, що українська мова повин на лунати з церковних амвонів. “Мова — це дар Святого Духа, калічити або не вживати рідної мови — це гріх проти Святого Духа…” — Хто цурається рідної мови, — наголошував просвітянин, — той у саме серце ранить свій нарід! І хоч стоїть під публікацією підпис “о.Р.Д-ич”, але його легко розшифрувати: отець Роман Данилевич. Велику культурно-освітню роботу проводив у Костополі випускник Українського університету в Празі учитель Серафим Бичківський. При німцях він деякий час був директором місцевої гімназії та головою міської управи. Актуальні питання піднімав на сторінках “Костопільських вістей” цей патріот. У той період, коли йшла війна і важко було налагодити систематичне навчання в школах, він великі надії покладав на служителів церкви. Не раз розповідав про героїзм молодих борців за українську державність, які полягли на полі бою під незабутніми Крутами і Базаром. Інший активіст “Просвіти” — Іван Король у статті “Служба Божа в рідній мові” писав: “Хай же в кожному селі, в кожній церкві парафіяни почують рідну мову, щоб під впливом зрозумілого Святого Письма, патріотичної проповіді священика виросло наше молоде покоління…” (часопис за 18 січня 1942 р.). І хочеться вірити, що голос таких просвітян, як Р. Данилевич, С. Бичківський, І. Король, було почуто, бо вже у газеті “Костопільські вісті” за 15 березня 1942 року читаємо: “В неділю, 1-го березня ц. р., в нашій Православній церкві в Костополі вперше по довгій перерві була відправлена служба Божа українською мовою. Церковний хор співав задовільно. Церква була переповнена вірянами, які з великою повагою і увагою слухали слово Боже на рідній мові. По закінченню служби Божої хор проспівав дуже гарно “Боже великий, єдиний, нам Україну храни!” Люди, прослухавши службу на своїй рідній мові, розходилися з церкви додому з радісним обличчям. Як же не радіти? Ми дочекалися того щасливого дня, коли почули у церкві молитву до Всевишнього зрозумілою нам мовою”. “На жаль, — продовжував автор статті, — церква була переповнена переважно жінками і молодими дівчатами. Мужчин була невелика кількість. Особливо мало було молодих хлопців. Ми звикли бачити молодь завжди попереду; вони не жаліли свого життя, покладаючи свої голови в боротьбі за щастя і долю українського народу. Хай же наша молодь буде передусім на молитві в церкві!” Актуальні питання підніма-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
