Кіно · “Українське кіно вийшло на вищий рівень, ніж це було у попередні роки”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Успіхи українського кіно… Може бути більше
Слово Просвіти, №05 за 2019 рік
Ольга ЖМУДОВСЬКА
Державне агентство України з питань кіно реалізує і контролює виконання державної політики у сфері кінематографії. Щорічно голова Держкіно публічно звітує за результатами діяльності. 25 січня голова агентства Пилип Іллєнко зібрав прес-конференцію для звіту за 2018 рік. Разом із першим заступником Сергієм Неретіним і прес-секретарем Марією Дідик розповідав про успіхи українських кінематографістів і проблеми, які виникають через неквапливість політиків. Серед головних досягнень Пилип Ілленко назвав 48 створених 2018 року фільмів (на 1 більше, ніж 2017-го) — і це лише ті, які створено за підтримки Держкіно. І якщо раніше серед нових стрічок переважали дебютні короткометражки, то за останній рік вийшло 35 повнометражних фільмів. Частка українського кіно на власному ринку сягнула рекордної позначки — понад 8%. Українське кіно нарешті почало збирати пристойні кошти — в національному прокаті отримано майже 200 млн грн, продано майже 2,5 млн квитків, декілька фільмів навіть окупили виробництво або наблизилися до цього — так “Скажене весілля” зібрало понад 50 млн грн, а рекордний бокс-офіс має режисерська робота Володимира Зеленського “Я, ти, він, вона” — понад 60 млн грн. Успіхи демонструють і вітчизняні виробники анімаційного кіно, а повнометражний мультфільм “Викрадена принцеса” став першим, який продано для показу в Китаї. Пилип Іллєнко зазначив проблему укладання контрактів, яких 2018 року було небагато через відсутність конкурсного відбору, бо, по-перше, планувалося, що фінансування буде лише у Держкіно, але майже 1 млрд гривень фінансування розділили порівну між Міністерством культури і Держкіно; по-друге, з виробництвом фільмів пов’язано багато зобов’язань, які потрібно виконувати, цієї умови Держкіно дотримувалось, але не було створено Раду з Державної підтримки, яка б формувала, оголошувала програму конкурсного відбору і затверджувала результати, отож Держкіно не могло організувати конкурсний відбір. Сам голова Держкіно став кан-
Фото з інтернет-видань дидатом у члени Ради з Державної підтримки. Пилип Іллєнко втішений, що Держкіно оформило 196 посвідчень національного фільму, а це важливо, бо дозволяє розповсюджувати і демонструвати фільми у прокатній стрічці кінотеатрів. За словами Пилипа Іллєнка, “цей великий показник пов’язаний з тим, що фільми, які фінансує Міністерство культури, мають право на державне фінансування і відповідні пільги, але передусім треба отримати спеціальне посвідчення, яке на сьогодні має 2 типи: на тимчасове виробництво іна постійне виробництво. Ті підприємці, які мають бажання працювати в цій галузі і побачити, як усе це зростає з року в рік у позитивній динаміці, можуть зареєструватися у Держкіно”. Ще 65 фільмів перебувають у стадії виробництва, тобто розвиток кіно не зупиняється і, закінчуючи один проект, кіновиробники одразу починають інший.
Інша річ з фільмами з-за кордону. Державне агентство України з питань кіно на підставі рішення Експертної комісії з питань розповсюдження і демонстрування фільмів при Держкіно продовжує відмовляти в державній реєстрації та скасовує прокатні посвідчення російським серіалам. Міністерство культури також періодично оновлює список осіб, які становлять загрозу національній безпеці і відповідно до цих оновлень Держкіно позбавляє прокату ті фільми, у яких ці люди брали участь і які створені після 1991 року. Пилип Іллєнко підкреслив, що 2018 рік виявився для української кіноіндустрії вельми продуктивним. Українське кіно вийшло на вищий рівень, ніж це було у попередні роки. Важливо, що триває збільшення державного фінансування, затвердження програми виробництва і розповсюдження фільмів, успіх вітчизняних стрічок за кордоном, визнання наших митців (десяток українських кінематографістів стали членами Європейської кіноакадемії), підготовка до приєднання до “Єврімаж” — європейського фонду підтримки спільного виробництва та розповсюдження кінематографічних та аудіовізуальних творів. Держкіно підтримує й українські кінофестивалі – і великі, і ті, які останнім часом проходять в обласних і навіть районних центрах, як, наприклад, “Бруківка” у Кам’янці-Подільському, на який подають короткометражні стрічки дебютанти і визнані майстри кіно з усього світу. Щоправда, є й проблеми, які виникають через нездатність нинішніх чиновників визначитися, чи важлива для них культура. Через це центральні частини багатьох міст можуть дуже скоро стати нагромадженням суцільних офісних будівель та ресторанних закладів, бо найчастіше отримати в оренду чи викупити будівлю в центральній частині міст можуть саме вони, а не кінотеатри чи інші заклади культури. Така проблема є й у Києві — Пилип Іллєнко вважає, що необхідно говорити про потребу втручання у цей процес держави, бо вже нині Київ має величезні втрати через закриття столичних кінотеатрів “Кінопанорама” та “Україна”, які стали жертвами низьких прибутків, така ж проблема — у кінотеатрі “Київ”, який може закритися, бо навіть теоретично не зароблятиме, як будь-який банальний торговий центр. Ще одна проблема — з залученням до зйомок в Україні потужних іноземних кіновиробників. У той час, коли, наприклад, Чехія, Польща, Болгарія, Румунія, Угорщина на законодавчому рівні створюють умови для тих, хто хоче знімати на їхній території, українські законотворці нехтують вигодами і для української економіки, і для її міжнародного іміджу, які могла б дати країні її популярність у світових кінокомпаній. “Ми давно говоримо про так звані кеш-рібейти, тобто субсидії у вигляді повернення частини використаних коштів іноземним виробникам, які будуть приходити сюди знімати. Саме ці іноземні виробники можуть створювати тут серйозні виробничі потужності”, — вважає Іллєнко, водночас вказуючи, що сама українська кіноіндустрія поки що має недостатній економічний потенціал, аби самостійно будувати великі студії, проводити за приватні кошти навчання персоналу тощо. “Наприклад, фільм “300 спартанців” зняли в Болгарії на колишній студії Boyana, її реставрували, а потім зняли ще кілька великих блокбастерів”, — сказав Іллєнко і зазначив, що більшість великих кіновиробників давно знімає в країнах, де є дешевші ресурси. При цьому, лише ключові фахівці приїздять з-за кордону, а більшість персоналу — місцеві. Працюючи на лідерів виробництва, вони отримують підготовку і навчаються та отримують грандіозний виробничий досвід. А потім можуть працювати вже і на локальних проектах, використовуючи цей досвід, знання та вміння на майданчиках свого кінематографа. На думку голови Держкіно, з виділеного на кіновиробництво мільярда гривень цілком достатньо спрямувати, наприклад, 300 млн саме на це. Голова Держкіно похвалився, що бачився на зйомках в Україні з Жаном Рено і відчув від цього величезне піднесення. “Жан Рено — зірка 90-х. А уявіть собі, що до нас регулярно приїжджали бна зйомки сучасні суперзірки Голлівуду. Це позитивно впливає на імідж країни”, — сказав він. А для того, щоб почали працювати кеш-рібейти, на думку Іллєнка, треба просто виконувати Закон України “Про державну підтримку кінематографії в Україні”, ухвалений у березні 2017 року. І уточнив, що поки, на жаль, це неможливо, бо для того, щоб його виконувати, треба ще ухвалити зміни до Бюджетного кодексу. Цього нема, і ми, на жаль, продовжуємо фінансувати лише виробництво і частково промоцію.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
