Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Реальна особиста свобода можлива лише як наслідок здобутої свободи для всієї нації”. Суспільство 2 · с. 2сторінка оригіналу ↗

Чи доля села — це доля України?

Слово Просвіти, №05 за 2019 рік

Валерій ШВЕЦЬ “Раніше ми жили при комунізмі, тільки не знали цього”, — не раз у дев’яності я чув ці слова від літніх жінок сільського вигляду. У двотисячні такі голоси вже майже затихли. Час узяв своє. Навіть ті, хто в молодості нищив ближніх своїх, виживаючи за їхній рахунок, в більшості відійшли в інший світ. Але осінь приходить до всіх. Прийшла й до мене. Захотів розібратись у своєму житті, згадати всіх рідних, з’ясувати історію свого роду і зібране передати далі, нащадкам. Так я потрапив в Одеський обласний архів. Як з’ясувалось, усі мої родичі з давніх-давен проживали в селі на півночі Одеської області. Я зміг прослідкувати свій родовід до п’ятого покоління і по лінії батька, і по лінії матері десь від 1800 року. Далі пошук слід було продовжити вже в архіві колишньої Подільської губернії, що зберігається за межами Одеси. Усі мої предки належали до селянського стану. Саме селяни були будівельним матеріалом потужних держав та імперій всіх часів. Римська імперія існувала доти, доки провідною верствою суспільства були дрібні вільні землевласники. Коли їх витіснили раби, імперія впала. У ті далекі часи селяни були аналогом нинішнього середнього класу. Володіння землею лежало в основі їхнього світогляду. Любов до землі, патріотизм, готовність загинути в бою за рідну землю мали для них буквальне значення. Проте серед інших держав Радянський Союз був унікальним винятком. Більшовизм не був кроком уперед на шляху поступу людства. Це був крок назад у темні часи навіть не середньовіччя, а рабовласництва. Він споживав селянську кров у шаленому темпі. Він забрав у селян землю, а разом з нею і свободу, а в українських селян він забирав, по можливості, і життя. Їм нічого не платили за працю без вихідних і не можна було від праці ухилитись. Мати мого батька занедужала, не могла працювати в полі, і за кілька років померла. Та от, їй дозволили не виходити на роботу лише за умови, що її норму виконуватиме дочка. Так закінчились шкільні роки дванадцятирічної дівчинки, і все своє подальше життя вона вже не полишала цю роботу. Навіть юридично колгоспники, а вони в сталінські часи становили більшість населення країни, не були повноправними громадянами. До хрущовської відлиги у них не було паспортів і вони не мали права без дозволу влади відлучатись з села. Раби на землі і найдешевші у світі робітники у містах, безвідмовне гарматне м’ясо на війні — це була доля селян у радянські часи аж до смерті Сталіна. Люмпенізоване селянство було водночас і кадровим джерелом для правлячої партії. Були потрібні не здібні, а слухняні, і серед сільського люмпена таких було чимало. Споживаючи селянські життя, влада не розуміла, що разом з селянами вона споживає свій, фактично, єдиний ресурс для існування. Починаючи з шістдесятих, провідною верствою радянського суспільства стала інтелігенція, але вона вже не належала цілком, як ресурс, партійно-державній бюрократії. Катастрофа для більшовизму сталася тоді, коли селянський ресурс був практично вичерпаний, а інтелігенція стала масовою. Я виявився нащадком чотирьох численних родів: Швеців, Мясковських, Кузенків і Чепелюків. У прізвищах мої предків відбилася географія всієї України від Сяну до Дону. На межі XVIII і ХІХ сторіч кожний рід був представлений однією родиною. Це означає, що засновник кожного роду мав народитися десь усередині вісімнадцятого сторіччя. А що було перед тим? Думаю, просто не було поіменної письмової згадки про мешканців села в офіційних документах. Доленосною подією вважаю зведення в селі моїх батьків — Мошнягах — греко-католицької церкви святого мученика Олександра 1750 року. Звідтоді, мабуть, і почалася письмова фіксація прізвищ мешканців села. Цікавою є етимологія слова Мошняги. Молдавською “мошняг” означає мудру людину. Отже, Мошняги — це село мудрих людей. Переглядаючи метричні книги ХІХ сторіччя, я практично не зустрів молдавських прізвищ. Звідки ж така назва села? За даними Вікіпедії, село засноване 1176 року. Між ХІІ і XVIII сторіччями багато подій, не зафіксованих на папері, могло відбутись. 1794 року греко-католицька церкву стала православною церквою святого Іоана Богослова. Це означає, що в ті роки Російська імперія на теренах Одещини почувалася вже цілком впевнено. На ці землі прийшла Новоросія через шістсот років після заснування села! Всі записи в метричних книгах кінця ХІХ—початку ХХ століть дуже охайні. Гарний каліграфічний почерк настоятеля церкви, що їх вів, викликає естетичне задоволення і легко читається. Вражає і наявність метричних книг за всі роки від 1890 до 1920 — до моменту утвердження радянської влади на цих землях. Але 1918 року священика вбили, про що свідчить запис у метричній книзі. Революція докотилась і до Мошняг. Записи почала вести інша людина, хоча і духовного сану, але з нижчих щаблів духовної ієрархії. Неохайний почерк, велика кількість граматичних помилок. Схоже, навіть серед священиків високоосвічених людей було небагато. Про те, що щось недобре діялось у Російській імперії після 1914 року, можна зрозуміти з нових причин смерті людей, як то тиф і іспанка — незмінні супутники війни. Про те, що 1920 року нова влада таки утвердилась у Мошнягах, красномовно свідчить запис у метричній книзі про смерть чотирьох молодих людей в один день із зазначенням причини смерті — убитий. Можна лише здогадуватися, як це відбувалося. Після 1920 року функцію реєстратора громадського стану людей взяла на себе держава. Лаконічні інформативні записи в церковних метричних книгах були замінені на двосторінкові анкети. Інколи записи велись українською мовою, інколи російською, проте вкрай неохайно і безграмотно. Тепер церква вже була повністю виключена з громадського життя і стала непотрібною. Її проповіді про високі людські ідеали суперечили класовій моралі нової влади з її приматом класової (бюрократично-партійної) доцільності над будь-якими загальнолюдськими цінностями. Тому ще в роки дитинства моїх батьків церкву зруйнували. Як тільки держава взяла відповідальність за реєстрацію громадського стану людей на себе, відразу у дослідника зникла можливість систематичного аналізу цих даних. За 1927—1933 роки метричні книги просто знищені (інформація від працівників архіву). Це для того, щоб не лише не можна було точно з’ясувати кількість жертв геноциду, але неможливо було б, на думку відповідальних державних осіб, і оцінити їх на основі аналізу даних Таблиця 1 за попередні роки. За деякі інші роки книги зникли через недбале зберігання. Тож матеріалів для аналізу за роки радянської влади небагато. Тому зрозуміла та розбіжність оцінок у кількості жертв геноциду, що ми її знаходимо у відповідних публікаціях по голодомору-геноциду, а саме: від 4 до 10 мільйонів жертв. За моїми оцінками на основі аналізу стандартної математичної моделі розвитку біологічних популяцій виходить число, ближче до верхньої межі цього діапазону. Чи можна щось сказати про якість життя у селі Мошняги в різні періоди його існування? Або хоча б чи є характерні параметри, безпосередньо пов’язані з цією якістю? Думаю, що першим таким параметром є середня тривалість життя. Другим параметром є перевищення народжуваності над смертністю. Цей останній параметр свідчить про подальші перспективи нації. Таблиця 1 дає певне уявлення про життя села Мошняги у часи Російської імперії. Впадає у вічі низька тривалість життя селян на початку ХХ сторіччя. Ці числа є значно меншими статистичних даних з офіційних джерел Російської імперії. Схоже, не більшовики першими винайшли брехню як основний засіб свого існування. Наведена тривалість життя — це, за оцінкою науковців, тривалість життя неандертальців, які населяли Європейський континент 30—40 тисяч років тому. Але таблиця добре узгоджується з даними про демографічний вибух на теренах всієї України в ті часи. Суттєве перевищення народжуваності над смертністю давало підстави надзвичайно оптимістично оцінювати національні перспективи України у ХХ сторіччі (якби не радянська влада). З таблиці видно також стрімке зростання середньої тривалості життя у наступні роки. Найбільшою тривалість життя була 1919 року (42 роки) перед приходом у село московитської влади. Перша світова війна розпочалась у 1914 році. Величезну кількість чоловіків було мобілізовано до війська. Здавалось би, народжуваність мала б суттєво скоротитись. Проте зменшення хоча і є, але малопомітне. За п’ять повоєнних років середня кількість народжувань на рік становила 39. За п’ять років війни вона склала 37 осіб. Практично за незмінної народжуваності, кількість смертей дещо збільшилась. “Допомогли” хвороби, що супроводжують війни. За п’ять довоєнних років вона в середньому склала 24 особи. За п’ять воєнних років — 29 осіб. Цікаво, що Оленівка (10) 22 17 20 середня тривалість життя мешканців села помітно зросла. За п’ять передвоєнних років вона в середньому становила 19 років. За п’ять воєнних років — 29 років. Єдине пояснення цього інтригуючого факту, як на мене, полягає в тому, що воєнні роки збіглись зі згасанням репресивної здатності Московської імперії. Це виявилося в тому, що селяни просто стали менше працювати і краще харчуватись, а отже, довше жити. При цьому хвороби війни знищували переважно слабких людей, для яких хвороби є не причиною смерті, а приводом для неї. На мою думку, доброю ілюстрацією цієї тези є різке зростання тривалості життя саме 1919 року, коли стара Московська імперія вже перестала існувати, а нова ще не дотягнулась до села. Село жило без зовнішнього управління і нікому не сплачувало податків. Мабуть, селяни України відчули цей подих свободи і кращого життя, чим і пояснюється феномен масовості селянських повстанських армій Махна, Зеленого і десятків інших селянських ватажків. Десь у тих загонах воював і мій дід Петро — батько мого батька. На все життя запам’ятав його слова, незрозумілі в дитинстві: “Я не воював ні за білих, ні за червоних”. На мою думку, більшість селян, що взялися за зброю, воювали за те відчуття свободи і власної гідності, що з’явилось у них в останні роки занепаду старої Московської імперії. Вони не розуміли, що не може бути вільною людина, що належить гнобленій нації. Що імперії просто так не зникають, а повертаються під новими гаслами. Реальна особиста свобода можлива лише як наслідок здобутої свободи для всієї нації. Я вибірково подивися і дані, що стосувались інших сіл Балтщини. Мій висновок той самий. Те, що називається в радянській історіографії революцією і громадянською війною, не мало катастрофічних наслідків для населення України. Справжнє лихо почалося після відновлення Московської імперії під новою назвою і новими гаслами. Аналізувати дані радянських часів надзвичайно важко. Гортаю довідник тих часів: “УРСР в цифрах”. За роки перед Другою світовою війною там подана лише інформація за 1913, 1939, 1940 роки. Починаючи з 1970 року, така інформація подається вже щорічно. Між 1943 і 1970 роком інформація подається епізодично. Тобто всі найважчі періоди історії України ретельно приховані від допитливого ока дослідника. Дещо прояснюють ситуацію архівні дані. Їх я і наводжу у таблиці 2. Таблиця 2 Рік Народилось Взяло шлюб Померло Середня тривалість життя 1907 48 5 34 18 1908 72 7 19 11 1909 29 16 30 23 1910 30 5 21 18 1911 60 10 24 21 1912 42 5 23 18 1913 34 7 24 17 1914 46 12 40 23 1915 41 3 30 20 1916 30 6 14 36 1917 13 24 26 31 1918 57 17 34 36 1919 - - - 42 Село (км до Балти) 1919 1920 1921 1924 1925 1926 1934 1936 Бензарі (0) 12 5 Андріяшівка (3) 14 Мошняги (10) 42 31 30 18 17 23 22 19

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин