“Багато зусиль доклали просвітяни й до · формування образу Тараса Шевченка як “батька” · української нації”. Наша історія · с. 6сторінка оригіналу ↗
«Просвіти» Липоводолинщини в 1917-1922 роках
Слово Просвіти, №05 за 2021 рік
Часи Української революції (1917–1921) супроводжува
В’ячеслав АРТЮХ, член товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка, член Національної спілки краєзнавців України У цій розвідці йдеться про особливості функціонування “Просвіт” серед сільських співтовариств на невеликій території Липоводолинського району Сумської області в добу Української революції та перші роки совєтської влади (тоді ця територія обіймала північ Гадяцького повіту Полтавської губернії). Діяльність “Просвіт” у цій місцевості поки що не досліджувалася.
Після постання в Києві Української
Центральної Ради 3–4 березня по всій території, населеній українським етносом, починають виникати національно-культурницькі організації “Просвіти”. Не буде великим перебільшенням сказати, що фактично вони були представниками Центральної Ради по містах, селах та хуторах. Революція 1917 р. підняла на новий рівень процеси українського національного самоусвідомлення, і осередки “Просвіт” стали головними “українізаторами” малоросійського народного середовища через систему освіти, бібліотек, театральної і хорової діяльності, курсів українознавства, читання лекцій тощо.
На півночі Гадяччини осередки “Просвіт” закладаються, починаючи з квітня 1917 р. Так в с. Подільки осередок “Просвіти” був утворений 18 квітня 1917 року і нараховував на час свого заснування 117 членів. Тоді ж виникає й Капустинська “Просвіта”. На першому повітовому зібранні “Просвіт” 18 червня 1917 р., де також було створено й Спілку “Просвіт” Гадяцького повіту, були присутні представники цього товариства з шести сіл, які входять до складу теперішньої Липоводолинщини: Липової Долини, Русанівки, Беєвого, Лучок, Капустинець та х. Хоменки. Крім того, осередки “Просвіт” у другій половині 1917 р. виникають також у Синівці (організоване 15 листопада) та Підставках. Усі вони входили в повітову Спілку як автономні члени, але частину прибутків від своєї діяльності передавали на її потреби.
Регулював порядок діяльності “Просвіт” статут, у відповідності з яким “Просвіта” засновувалась і діяла. Тому, наприклад, Семенівський сільський комітет Берестівської волості звертається в червні 1917 р. до Полтавської “Просвіти” з проханням: “Вислати Статут для керівництва організації Просвіта в селі Семенівці”. У відповідності зі статутом для реалізації своїх культурницьких настанов новостворені “Просвіти” організовували кілька відділів/секцій. Найчастіше це були освітня, музично-драматична, бібліотечна та лекційна. Ініціатором заснування осередків товариства також найчастіше виступала сільська інтелігенція. Так, вчителі заснували або брали активну участь у заснуванні “Просвіт” у Русанівці, Подільках, Берестівці, Беєвому, Панасівці, священники – у Капустинцях та Синівці. У Липовій Долині осередок заснували “гурток інтелігенції та свідоме селянство”. Своїх приміщень спочатку “Просвіти” не мали й існували, як правило, при школах.
20 вересня 1917 року для вирішення нагальних проблем просвітянського руху в Києві з ініціативи позашкільного відділу освіти Генерального секретарства народної освіти Центральної Ради був скликаний Перший Всеукраїнський з’їзд “Просвіт”. На ньому був присутній і уповноважений представник від Капустинської “Просвіти” Демид Товстий.
У часи Української Держави Гетьмана Скоропадського (квітень – грудень 1918 р.) розвиток просвітянського руху зіштовхнувся з великими труднощами. З одного боку, на місцях багато повітових старост були управлінцями зі старим імперським мисленням і російським шовіністичним світоглядом, звідсіля їхнє негативне ставлення до українських “Просвіт”. Та, з іншого боку, не потрібно забувати, що хоч осередки “Просвіт” і виникали на хвилі великого національного піднесення, але вся їхня подальша діяльність трималася на “голому” ентузіазмі просвітянського активу. Велика кількість селян-просвітян, які напочатку масово включалися в активну роботу товариства, хотіли негайних успіхів і тому, зіштовхнувшись з проблемами, часто розчаровувались у розпочатій справі. Тож було ініціативне керівництво з великим запасом енергії й бажанням працювати – осередок “Просвіти” існував; не було – він поступово занепадав. Не дивно, що в газеті Гадяцького земства “Рідний край” у жовтні 1918 р. вийшла стаття за підписом “Галь-Галь”, в якій критикується бездіяльність “Просвіти” в с. Беєве, а її причиною називаються якраз такі розчаровані селяни. У 1918 р. припинила свою роботу й Капустинська “Просвіта”, хоча драматичний гурток, який був у її складі, й надалі працював.
Організація театральної справи була одним з головних завдань просвітянських осередків повіту. Робота театральних секцій і драматичних гуртків – це основний вид діяльності “Просвіт”, саме через постановку спектаклів серед сільського населення поширювалися освітні ідеї, пробуджувалися національні почуття,
формувалися естетичні смаки, тобто вони були важливим чинником піднесення їх загального духовного рівня. Треба сказати, що основним джерелом грошових надходжень “Просвіт” Гадяччини (крім членських внесків, звичайно) були якраз кошти, виручені від продажу квитків на такі вистави. Прибутки від театральних заходів часто йшли на благодійні цілі: на Український національний фонд, створений Центральною Радою, дітям із бідних родин, сиротам, інвалідам, армії. Щодо цих добровільних відрахувань (а за совєтської влади вони вже стали й обов’язковими), то можна згадати, що Подільківська “Просвіта” вже 6 червня 1917 р. перерахувала близько половини прибутку від вистави в Український національний фонд, Синівське товариство 7 січня 1920 р. від своїх прибутків перерахувало на Красну Армію 1351 карбованець, Капустинське товариство в 1921 році передало кошти в Гадяч, у фонд на будівництво пам’ятника Тарасу Шевченку, а в 1922 р. воно весь чистий прибуток від вистав перерахувало на користь голодуючим.
Потрібно сказати, що через брак коштів та невисокий інтелектуальний рівень неписьменного селянства “Просвіти” не могли дозволити собі постановку “складних” вистав. Найчастіше все обмежувалося простими за змістом та невеликими за обсягом п’єсами-жартами і водевілями. Тому в цей час в репертуарі просвітянських драматичних гуртків найпопулярнішими були такі п’єси, як “Сватання на Гончарівці”, “Пропечатали”, “Кум-мірошник”, “На Вкраїні”, “Товариш Пролітайло”. Інколи, йдучи назустріч невибагливим смакам глядачів, організатори вистав вводили до їх змісту співи й танці, яких у самих творах не було. До того ж серед консервативно налаштованого старшого покоління селян, священників часто спостерігалася ситуація нерозуміння й неприйняття театральних ініціатив просвітян. Та спостерігалася й інша тенденція: багатьом селянам були образливими й швидко набридали п’єси про “придуркуватого хохла” й вони вимагали чогось серйознішого. В гадяцькій газеті “Рідний край” наводяться слова одного старого селянина про те, що: “І без того тяжке життя, а піди на теє “представлення”, то не побачиш, щоб з панів сміялись, а все з нашого брата-мужика глузують, забавляючи нас, як малих дітей”.
Постановка п’єс – справа дороговартісна й вимагає багато зусиль з боку учасників драматичних гуртків. Багато коштів іде на виготовлення декорацій та інші підготовчі роботи. Крім того, потрібний ще й театральний реквізит: костюми, грим, перуки, фарби тощо. А часто аматорам-гуртківцям бракувало ще й театральних приміщень. Тому Панасівська “Просвіта” показувала свої вистави у клуні, Липоводолинська “Просвіта” користувалася сценою, позиченою у селян, а в Подільках сцена ставилася в школі на шкільних партах.
Театрального майна “Просвіти” мали небагато. Так, на початок 1920 р., приміром, аматори театрального гуртка Русанівської “Просвіти” мали у своєму розпорядженні сцену, макет хати, завісу та суфлерську будку, актори Подільківської “Просвіти” мали лише чотирнадцять рам для макету хати та суфлерську будку, “Просвіта” с. Підставки володіла лише макетом хати та завісою, Липоводолинська “Просвіта” із майна тримала у своєму розпорядженні лише макет хати та декорацію для садка, сцену ж завішували полотнами. А ще просвітянам Синівки на початку січня 1920 р. прийшлося заплатити за перуки для вистави “Степовий гість” місцевому перукарю Делерзону аж 500 карбованців.
Заслуговує на увагу й діяльність членів “Просвіт” з ліквідації неписьменності в повіті. В умовах, коли більше 80% сільського населення було неписьменним, на перше місце в діяльності “Просвіт” виходить організація шкільної справи. Тому Подільківська “Просвіта” у 1918 р. організувала школу для дорослих, яку відвідувало переважно жіноцтво від 15 років. У ній вчителі місцевої школи навчали їх грамоти протягом двох місяців. Загальноосвітні курси для дорослих організувала в 1920 р. і Синівська “Просвіта”.
Одним із завдань роботи товариства було формування нової, української, історичної свідомості. У Саївській “Просвіті” на 8 березня 1920 р. також “було улаштовано читання з Історії України “Козаччина” з Грушевського, з Кобзаря Шевченка “Катерина”, з тв[ору] Тесленка “Син”, а “15 березня були улаштовані читання з Історії України – опов[ідання] Кащенко “Над козацьким порогом” і “Зруйнована Січ”. Систематичні читання з історії України проводила в 1920 р. й Синівська “Просвіта”. А з п’яти лекцій, які були прочитані в Русанівській “Просвіті” в грудні 1921 р.,
дві були з історії України. Результатом такої історико-просвітницької діяльності просвітянських осередків ставало формування у свідомості сільського населення образу єдиної, існуючої неперервно в часі української спільноти, заглибленої в далеке минуле. У свою чергу, “розбуджуючи” національні почуття, історичні знання були важливою складовою нової української національної ідентичності.
Багато зусиль доклали просвітяни й до формування образу Тараса Шевченка як “батька” української нації. Конструювання із образу Тараса Шевченка знакової постаті і навіть його сакралізація були важливою складовою пропаганди українства як у добу Української революції, так і пізніше – в роки існування совєтської України. Часто заповіти Кобзаря сприймалися населенням як своєрідна настанова національно-політичних перетворень в Україні. І тут важливу роль відігравали свята, які влаштовувалися “Просвітами” до днів народження (10–11 березня) та перепоховання в Україні (21 травня) великого Кобзаря. У проведенні таких свят брали участь всі “Просвіти” повіту. Так, 25 лютого (за старим стилем) 1920 р. у Синівці навіть більшовицький ревком запрошував селян на свято, яке організовувала місцева “Просвіта” з нагоди дня народження Тараса Шевченка, із застереженням, що всяка “праця в цей день рішуче заборонена”. А у своєму звіті Гадяцькому повітовому відділу народної освіти Синівська “Просвіта” вказувала, що “10-11 березня було улаштовано Свято Т. Г. Шевченка. а) 10 березня був улаштованний дитячий ранок (деклямація, співи і дітяча п’єска “Чумацькі діти”, а в вечері вистава “Наталка Полтавка” під акомпонімент роялі, муз. Лисенка і співи: бандура, муз. Давидовського і инші. б) 11 березня був літературний вечір (реферат о Шевченкові, відповідна дню деклямація) і співи”. Програма Тарасового свята у цьому ж році, організована Берестівською “Просвітою” була схожою. У перший день (9 березня) зранку влаштовувався для учнів місцевих шкіл дитячий літературний ранок, а о 8 годині вечора у помешканні першої школи безплатний літературний вечір для дорослих з декламацією творів та читанням біографії Т. Шевченка, а також з музикою та співами. На другий день (10 березня) вранці, о 10 годині, в церкві служилася панахида за Т. Шевченком, а ввечері, о 8 годині, в приміщенні школи драматичним гуртком улаштовувалися платні вистави “На перші гулі” та “Панська хворість”.
Після зречення гетьмана П. Скоропадського влада Директорії проіснувала на території Гадяцького повіту недовго, з середини грудня 1918 р. до початку січня 1919 р., тому чогось певного про діяльність “Просвіт” у цей проміжок часу сказати не можна. А ось коли у січні 1919 р. до влади на цій території прийшли більшовики, то роботі тих “Просвіт”, які ще залишилися, вони перешкод не чинили, хоча і вважали їх контрреволюційними організаціями. Пізніше, за часів Денікінщини (серпень – грудень 1919 р.), “Просвіти”, як виразно українські національні організації, припиняють свою діяльність, а їх члени навіть зазнають репресій. Взагалі, це були складні часи. Як повідомлялося у звіті Русанівського осередку “Просвіти” Гадяцькій повітовій політосвіті від 1 червня 1922 р.: “Завдяки ріжним умовинам почасти місцевого характеру, а здебільшого частим змінам влади Т-во занепало. А коли стали помічати утиски організації, як от з боку Гетьманщини і Деникинщини, настала повна руїна – більшість членів розбіглось, документи часто знищені, часто розгублені, із 512 книжок не залишилося майже ні лися ще й процесами національно-культурного відродження українського етносу. Важливу роль у цих доленосних подіях відіграла діяльність культурно-освітнього товариства “Просвіта”. Як тепер стає зрозуміло, наполеглива праця просвітянських осередків сприяла не лише піднесенню культурного рівня народу, а була ще й важливим чинником українського державотворення.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
