“Історія з українським правописом 2019 року дуже · нагадує Валуєвський циркуляр 1863 року. · Навіть у деталях”. Мова єдина · с. 4сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «Незбагненна річ із правописом», с. 1
Незбагненна річ із правописом
Слово Просвіти, №05 за 2021 рік
Закінчення. Початок на стор. 1
А ось стосовно пунктуації:
(§ 118. пункт 3. “[У простому реченні кома ставиться] між однорідними членами речення: … Хоч живемо з пучок, а проте й для нас є місце у церкві… Полетіла б я до тебе, та крилець не маю”. Це ж складні, а не прості речення, однорідних членів тут і близько нема!
Такими неточностями, перекрученнями, а то й помилками буквально ряснів правопис 1992 року. Це тривожило наукову громадськість. 15 червня 1994 року було створено Національну правописну комісію, але напрацьовані нею рекомендації нічого не дали. І ось нарешті Кабінет Міністрів України 17 червня 2015 року ухвалює постанову № 416 “Про затвердження нового складу Української національної комісії з питань правопису”. До комісії ввійшло п’ять академіків, 18 докторів наук. Напрацьований ними текст правопису більше пів року висів на сайтах Міністерства освіти і науки та Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні. Хто хотів, міг ознайомитися. Вносили пропозиції. У цивілізованих країнах правопис формують не гуртом, а мовознавці, і то не всі — навіть з високими званнями. Правопис укладають не за довільними бажаннями, а враховуючи внутрішні закони мови. Якість правопису — це турбота спеціалістів-філологів, а не семикласниці, не “широкого загалу” і не судів різної інстанції.
Ось недавно в одному з поважаних журналів було вміщено пропозицію мовознавця-таки писати через два дефіси прислівники типу раз у раз (колись так і писали). Але ж він, той мовознавець, не врахував, що тут той самий іменник стоїть у різних відмінках — називному і знахідному. За його логікою через два дефіси треба було б писати і прислівники нога в ногу, рука в руку. Але ж це нонсенс. Укладаючи правопис, треба керуватися логікою, а не власним хотінням.
Новий варіант правопису ще далекий від досконалості. Тут спрацювала й оглядка на “всезнаючих” критиків, і страх дуже порушити об’єднувальні радянські традиції. Але ті зміни, що злякали семикласницю, скоріше — її батьків чи дядьків, цілком логічні. Маємо тепер писати проєкт, бо ж об’єкт, суб’єкт, траєкторія. Будемо писати пів яблука (без апострофа чи твердого знака), бо ж пів означає половина: Пів дня вітер дув з півдня. Писатимемо мариво, як і паливо, вариво, морозиво — на один виняток менше. Слово хабар будемо відмінювати, як і календар. Не писатимемо зайвої букви й у словах фоє, конвеєр і подібних. Наведено якийсь порядок у вживанні дефіса в складних словах. Упорядковано написання и та і у власних назвах іншомовного походження (але, на жаль, не раціоналізовано) тощо. Чим же тут спотворено мову?
Найбільше декого дратує те,
що правопис дозволяє паралельне написання Афіни і Атени, міфі міт, алгорифм і алгоритм, аудиторія і авдиторія, пауза і павза — але ж тепер нормалізувалися наші контакти з Європою, то треба брати до уваги й європейські (зрештою, й наші українські) традиції.
Дивує реакція на новий варіант правопису не дванадцятирічної школярки. Учням — якби й узагалі скасувати всілякі правила. Батьки ж усе роблять за власний (чи власний?) кошт, ще й дорогого адвоката оплачують — престижно, бачте, підправляти академіків та докторів наук. Адже колись доярки могли керувати державою. Чи, може, тут якийсь інший інтерес?
Дивує поведінка дорослих людей у цьому питанні — зокрема Окружного адміністративного суду Києва, який на вимогу семикласниці, ні сіло ні впало, 28 січня 2021 року скасовує постанову Кабінету Міністрів і перекреслює тривалу працю Української національної комісії з питань правопису: “Суд визнав протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №437 від 22 травня 2019 року “Питання українського правопису”.
Основне завдання адміністративної юстиції полягає у сфері захисту прав громадянина. Чим порушує нова редакція правопису права школярки чи, взагалі, будького? Ще й вибрано підхожу дату — після 16 січня, коли почався один з вирішальних етапів утвердження української мови як державної. Що ж це за мова, коли вона не має навіть правопису? Це той самий суд, який на вимогу одіозного Портнова нещодавно заборонив згадувати відомих українських діячів-письменників Уласа Самчука і Юрія Липу та енциклопедиста Володимира Кубійовича, які мають незаперечні заслуги перед українським суспільством. Суд перебирає на себе уповноваження уряду й ігнорує потреби держави та українського суспільства, навіть шкодить їм. З якою метою?
Щодо адвоката, то нічого дивного нема. Йому платять — він відпрацьовує гроші. Подав позов ніби на захист прав учениці, а на ходу перекваліфікував узагалі проти нормального функціонування української мови, злорадно просторікуючи при цьому: “Позов був направлений на захист української мови від її спотворення на користь регіональних діалектів”. Фальшиво, по-фарисейському сказано.
Уся ця історія з українським правописом 2019 року дуже нагадує Валуєвський циркуляр 1863 року. Навіть у деталях.
Іван ЮЩУК
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
