Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Абетка відомих імен · “Триває боротьба за Україну, її культурну ідентичність.”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

РРооммаанн ГГРРИ ИН НЬЬККІІВВ:: “Бандура – це справжній оркестр, лише в мініатюрі”

Слово Просвіти, №05 за 2022 рік

У нашому тижневику ми писали про концерт “Різдво з бандурою” (за участю народного артиста України Романа Гриньківа), що відбувся у Будинку звукозапису Українського радіо. Сьогодні пан Роман – гість “СП”. – Що можете розповісти про вашу співпрацю з Будинком звуко1 запису Українського радіо? – У цьому залі приємно грати. Тут хороша акустика, комфортно почуваєшся себе на сцені. Але водночас цей прекрасний зал вимагає від виконавця більш відповідальної підготовки до концерту, адже досконала акустика допоможе слухачеві вловити найменший огріх. Студії, які налаштовані на запис музики, зазвичай виключають присутність на цих концертах слухачів. Але, як на мене, коли в залі немає гостей, то грати ще складніше. Раніше у Будинку звукозапису робили лише фондові записи, внутрішні творчі проєкти, які виключали присутність слухача. Приємно, що тут змінюються форми роботи. На концерти приходять люди. Вважаю, що це крок уперед. Записи стають якіснішими і більш насиченими енергетично. Мені зателефонувала одна з організаторок таких концертів Галина Бабій, розповіла про цей проєкт. Я зрозумів, наскільки він важливий для виконавця. Це оновлення бачення самого творчого процесу. Вже виступав тут раніше з Іваном Тараненком. А представлення бандури відбулося вперше. Хотілося якомога ширше показати цей музичний інструмент, розкрити його потенціал та різні нюанси. Такі концерти допомагають засяяти інструменту іншими барвами, розкривають його нові можливості. – Хто з вами поруч на сцені? – Це Олексій Корчагін (духові інструменти), Ігор Ковальчук (віолончель) та Лариса Дедюх (камерно-академічний спів). Ми робимо вільні транскрипції народних інтонацій. Створюємо різноманітні програми. Прагнемо, щоб наша творча дружба переросла в розкриття кожного артиста як музиканта і виконавця. Пропонуємо творчі ідеї і разом їх реалізуємо. – А коли бандура прийшла у ва1 ше життя? – З народження вже знав, що буду бандуристом (усміхається). Мій дід Петро Пашко, родом з Чернігівщини, сам робив бандури. Я ще не народився, а він вже витесав мені маленьку бандурку. Ще до народження мої рідні знали, що народиться хлопчик, і хотіли, аби я грав на бандурі. Я перший з родини, хто зайнявся бандурою професійно, до цього були музики-самоучки. Вони брали активну участь у самодіяльних колективах, що існували при вишах, в яких навчалися. На жаль, ця традиція втратилася. Сьогодні майбутні медики, юристи та інші студенти варяться у своєму соку, не збираються у творчі гуртки. – Що вам дали роки навчання? – У нас склалася унікальна освіта з гри на бандурі. Ми вчили класику, різні напрямки в академічній і народній музиці. Маємо свій академічний репертуар, а також перекладення, адаптацію творів, крім цього є, речі, написані українськими композиторами спеціально для бандури. Вивчаємо бандуру за різними жанровими напрямками. Виконавці, які здобувають цю освіту, стають всебічно обізнаними. Якби ми підходили до бандури лише як до народного інструменту, то він міг би з часом вичерпати себе. А оскільки це вже універсальний музичний інструмент, то є всі сподівання на те, шо він активно розвиватиметься й далі. Світ змінюється. Якщо раніше бандурист повинен був не лише грати, але й співати, то сьогодні це не обов’язково. Наразі дехто з бандуристів ближчий до сучасності, грає джазові твори. Інші шукають себе в класиці, виконують старовинну музику, роблять цікаві перекладення класики. А треті грають народну музику. Так зростають зерна, які свого часу посіяв професор Національної музичної академії України імені Петра Чайковського Сергій Баштан. Саме з його легкої руки Бах вперше зазвучав на бандурі. С. Баштан був у цій справі першовідкривачем. Взяв поліфонічну творчість Баха, спробував її описати, зробити методичні розробки, щоб вона звучала стильно і на бандурі. Саме завдяки Сергію Баштану наша музична освіта має довершену форму, а бандура – лідерка серед народних музичних інструментів. У нас сьогодні складний, різноплановий матеріал, який значно відрізняється від того, що був двадцять років тому. На жаль, про це мало хто знає. – Можете розповісти про свій особистий репертуар? – Намагаюся зробити так, аби мої програми були тематичними. Якщо колядки, наприклад, то вони мають стилістично нагадувати одна одну. Прагну концептуально витримувати один стиль. Переконаний: якщо виконувати в одному концерті класику, сучасну і народну музику, джаз, то це не дає бажаного ефекту. Сценічний досвід довів, що якщо “пхати всі вишні в один вареник”, то це не спрацює. А спрацює тільки те, що в тебе найкраще виходить. Якщо ті п’єси, які я зараз пишу, цікаві, то я з них роблю програми. Інші бандуристи, які працюють з класичною музикою, можуть підібрати цілу програму з класики. Все буде дотримано в одному стилі, і це дасть слухачеві зрозуміти глибину цього музичного інструменту, насолодитися відтінками. Ми маємо академічну освіту для того, щоб навчатися всьому. А вже з набутим багажем знань — працювати у тому напрямку, де це у нас краще виходить. У радянські часи бандурне мистецтво було на межі зникнення. Саме завдяки подвижницькій діяльності Сергія Баштана та інших педагогів, зокрема у Львові, його вдалося врятувати. Нині настає “золотий період” для бандурного мистецтва, проте не варто забувати, що живемо в динамічний час. Вже немає можливості працювати над однією й тією ж програмою п’ять років, як колись. Треба бути активним, робити нове, різноманітне мистецтво, яке буде цікавим глядачеві і актуальним. Триває боротьба за Україну, її культурну ідентичність. І це відображається на творчості. – Удосконаленням бандури ви займалися і в Україні, і за кордоном. – За кордоном цією справою займатися було легше, бо там інші можливості. Якщо ти маєш гарні ідеї і знаєш, як їх втілити у життя, то знаходиться техніка, інвестиції. Ручна робота за кордоном коштує дорого, а в Україні робити бандури не вигідно. Парадокс: мобільний телефон китайського виробництва у нас дорожчий, ніж музичний інструмент, створений власними руками. Бандуру, на якій граю сьогодні, я зробив сам. Що далі удосконалююсь як виконавець, то більше нових тонкощів відкриваю в цьому музичному інструменті. – Свого часу доля звела вас з майстром із Чернігова Йосипом Ментеєм. – Приїхав до нього, ще будучи студентом Київської консерваторії, хотів замовити собі бандуру. Він посадив мене біля себе, аби я робив цю бандуру сам, і допомагав мені. Йосип Андрійович не приховував від мене жодних секретів, щедро ділився своїм багатим досвідом, підказував буквально. Хотів, аби моя мрія про досконалий музичний інструмент втілилася в життя. Без його підказок я б ніколи не зміг зробити таку бандуру і, можливо, зламав би свою тонку юнацьку мрію. Після цього вже працював самостійно. Але назавжди запам’яталася ця чесна, багата душею людина. Таких майстрів, як він, вже немає і, напевне, не буде. Сьогодні маємо величезну проблему – бракує якісних музичних інструментів. Інколи бандурист переростає свій інструмент і переходить на щось інше. Опановує інші спеціальності, приміром, вокал. А якби було більше високоякісних бандур – був би хороший стимул для подальшого розвитку цього виду мистецтва. Якщо я зможу відновити майстерню, то хотів би доробити омріяну бандуру, яка буде зручною для виконавця. – Ваша дружина Лариса Де1 дюх – українська співачка, педа1 гог, заслужена артистка України. А як ви познайомилися? – Нас познайомив Сергій Баштан. Ми обоє вчилися в його класі, закохалися одне в одного і відтоді все життя поруч. Бандура водить нас по світу. Бувало, нас запрошували разом на один захід, не знаючи, що ми — чоловік та дружина. Лариса має унікальний голос і сумлінно підходить до своєї справи. Робить у вокальному мистецтві приблизно те, що я в інструментальному. Як я шукаю в музичному інструменті – так вона шукає в голосі. Звісно, у нас бувають і суперечки. А на сцені ми творчо змагаємося. Лариса може бачити твір з одного боку, я ж пропоную інший варіант. Це допомагає зробити його різноплановим. Намагаємося ніколи не повторюватися. Навіть ту саму колядку щоразу виконуємо порізному. З часом дивимося на неї – Що можете розповісти про викладацьку діяльність у Націо1 нальній музичній академії України? – Ділюся тим, що вмію. До мене приходять вже сформовані бандуристи. Звісно, я знаю краще, ніж вони, деякі тонкощі виконавської майстерності. Раніше витрачав багато часу на те, щоб займатися з ними вправами, як з дітьми. Так вчили мене, і я думав, що це правильно. Тепер став дивитися на це питання ширше. Якщо бачу у студента якийсь цікавий напрямок, то роблю все для того, щоб він удосконалювався. А паралельно можна виправляти технічні моменти. Це значно ефективніше, ніж школа перенавчання. За останні два роки такої роботи бачу, що студенти стали яскравіше себе проявляти, а мені стало з ними цікавіше працювати. Сьогодні моя студентка грала п’єсу Равеля. У неї були ноти для бандури, а в мене – партитура для камерного оркестру. Отож, дивився, як у композитора було в оригіналі, і зрозумів, що бандура не просто звучить, як оркестр. Це справжній оркестр, тільки в мініатюрі! У нас вийшов більш змістовний урок. Коли граєш не якесь абстрактне завдання, а частину п’єси, то година пролітає, мов п’ять хвилин захопливої розмови. Вважаю, що потрібно глибше ставитися до викладацької справи. 30 років тому я вже міг багато чого заграти на сцені. Але якби мене зупинили і попросили словесно пояснити те, що я граю, то не зміг би цього зробити. Настав інший час, сьогодні інші вимоги. Так само відбувається і в інших жанрах. Нещодавно слухав одного відомого піаніста. Він не лише грав, але й розповідав про творчість Шопена, як у того з’явилася та чи інша ідея, той чи інший твір. Коли ти виходиш на сцену і всіма своїми творчими засобами доносиш складові частини цієї музики і для чого вона створена, то вибудовується справжня вистава зі своїм змістом. Глядач уважно спостерігає за процесом і ніби вже перебуває у процесі цього дійства. Такі програмні твори дещо призабуті, але сьогодні вони дуже потрібні. Нині не можна вийти на сцену і просто забрати в людини час. Усі виступи мають бути змістовними. Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин