Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
16 З роси й води! · “Від книжки до книжки автор виробляє свій оригінальний жанр – зіткане з думок письмо”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

Письмо, зіткане з думок 22 лютого Богданові Дячишину – 75

Слово Просвіти, №05 за 2022 рік

Андрій СОДОМОРА, м. Львів Пишучи про Богдана Дячишина, згадую далекі шістдесяті, відомі не лише рухом “шістдесятників”, а й “суперечкою між ліриками й фізиками”. Пам’ятаю початкову фразу із листа одного читача з Луганщини, що відгукнувся на вихід творів Горація у моєму перекладі (це вже початок вісімдесятих): “На столі в мене Горацій і “Електрон у хімічних процесах”. Богдан Дячишин – із “фізиків” (інженер-електромеханік)... “Фізики” і “лірики” – у широкому значенні слова: ліра – символ пісенного, загалом художнього слова; фізика – пізнання природи, без чого неможливі усі пов’язані з практикою технології. Між точними і гуманітарними науками, звісно ж, не мало б бути суперечки, а навпаки, тісний зв’язок, бо ж “Пісня і праця – великі дві сили”. У високо технологізованій добі, на новому витку, мала б поновлюватись гуманітарна канва, що єднала колись усі професії: від тих же “ліриків” – до “фізиків”. Але так не відбувається. Пісня пішла своєю стежкою, праця – своєю; красу фізичну вкрай рідко єднаємо нині з красою душі, думку – з образом, любов – зі словом; людина, поринаючи у віртуальний світ, пориває зі світом живої природи; зиск бере гору над відвічними моральними засадами й таке інше... Тож Богдан Дячишин – не “перебіжчик” з одного табору в інший. Він – один із тих, хто намагається проснувати нитки, які в’яжуть сьогоднішній світ – з учорашнім, ближчим до слова, отже, й до думки; в ній же, за Паскалем, – уся гідність людини, уся її моральність, якщо думка – не хибна, добра, зігріта теплом душі. Переді мною – стосик книжок, які Богдан Дячишин видавав, починаючи з 2014 року (їх, гарно виданих, ілюстрованих, уже дванадцять). Про що пише автор – у заголовках його книжок: ключові поняття тут – “думка”, “слово”. Світ, на початках якого було світотворче і людинотворче Слово, чекає свого ословлення людиною; зростаючи при слові, виходячи з темряви й мовчанки до світла, вона, врешті, й стає людиною. Таку думку прочитуємо у заголовку найсвіжішої книжки Богдана Дячишина: “Ословленого світу таїна” (2022). “Таїна” – бо до неї йдемо, та ніколи її не осягнемо: пізнання, розкриття вищого начала у собі (за античними – “частки небесного подиху”) – безконечне. Отож, гортаючи книжки Богдана Дячишина, мандруємо теренами вічного; за дороговкази тут – численні сентенцї, більшість яких автор черпає з Біблії та з античних письменників. Розгорнувши, скажімо, “Слово про вічне” (с. 22), читаємо: “Є дві смерті. Перша – тілесна: “І вернеться порох у землю, як був...” (Екклезіяст 12:7а), а друга – духовна, коли стирається пам’ять”. Берегти пам’ять про тих, хто плекав Слово, – постійний і настійний заклик античних авторів. Тож “пам’ять” – ще одне ключове слово у творах Богдана Дячишина (“Думки пам’яті”, 2014). На кожній сторінці його творів – голоси тих, хто, залишивши на літературній ниві пожиточні, погосподарськи оброблені рядки, відійшов у Вічність, як і тих, хто ще веде свою борозну... Живі голоси людей, промовисті штрихи до їхніх портретів, щире бажання автора привернути увагу до слова, до людського в людині, до вдумливого читання, до роздумів про вічне. Так, від книжки до книжки автор виробляє свій оригінальний жанр – зіткане з думок письмо. З тієї “тканини” (якщо латиною – то з “тексту”), хай фрагментарно, проступає мапа життєвого простору із світловими на тій мапі точками – думками; саме життєвого – в античному розумінні слова: “Жити – значить думати”. Думати – отже читати: “Думайте, читайте...” Життя справді, наче книжка; її сторінки гортаємо, перечитуємо, переживаємо, тобто ще раз іще раз, що властиве лише людині, живемо пережитим. Про це – у книжці Богдана Дячишина “Пережите-перечитане”. На обкладинці – листок у леті, відлеті. Тут – болючі для автора сторінки: особисті втрати, сумні рефлексії... Та не тільки особисті: в густій канві біблійної і житейської P. S. Дячишин Богдан Васильович – кандидат технічних наук, доцент, член Національної спілки письменників України, Української асоціації письменників. Життя бігло по висхідній: школа, інститут, аспірантура, дисертація... Працюючи у Львівській Політехніці, згодом у Лісотехнічному університеті, викладав електротехніку, обчислювальну техніку та програмування. У 35 літ опублікував понад 50 науково-методичних праць. Однак доля мінлива – надійшов час роздумів, світоглядних пошуків, тривог та печалей, осмислення природи буття (з 1.01.2000 року на пенсії). Писати для загалу почав 2014 року. Автор 12-ти книг есеїстики та понад 260 газетно-журнальних публікацій. П П П П ЕЕЕЕ РР РР ЕЕЕЕ Д Д Д Д П П П П Л Л Л Л АА АА ТТТТ АА АА — — — — 2222 0000 2222 2222 ВВВВааааррррттттііііссссттттьььь ппппееееррррееееддддппппллллааааттттииии ((((зззз ддддооооссссттттааааввввккккооооюююю іііі ппппоооошшшшттттооооввввииииммммииии ввввииииттттррррааааттттааааммммииии))))::::

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин