Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
У вінок пам’яті · “Помер Дмитро Павличко — символ епохи Великого Відродження України!” · с. 8сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «“Я в Стопчатові народився, а в Києві вмер і воскрес!”», с. 1

“Я в Стопчатові народився, а в Києві вмер і воскрес!”

Слово Просвіти, №05 за 2023 рік

“У мене в грудях татарське серце клекотить” Ввечері 29 січня 2023 року у віці 93 років помер український поет, перекладач, літературний критик, публіцист, шістдесятник, один із організаторів Народного руху України, Демократичної партії України, перший голова Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, народний депутат України декількох скликань, один з авторів Декларації про державний суверенітет України Дмитро Павличко. Дмитро Павличко з 1989 року, коли його було обрано народним депутатом СРСР, почав активно взаємодіяти з кримськотатарським національним рухом, зі скликанням у червні 1991 року Курултаю кримськотатарського народу – з Меджлісом кримськотатарського народу. У суспільно-політичному житті незалежної Української держави Дмитро Павличко послідовно виступав за відновлення прав кримськотатарського народу, що мали б бути гарантованими відповідними законами та Конституцією України. Висловлюючи від імені Меджлісу кримськотатарського народу і себе особисто щире співчуття рідним, близьким, друзям, українській спільноті у зв’язку з тяжкою втратою – смертю Дмитра Павличка, дозволю собі навести його вірша, написаного ним влітку 1992 року та сповненого щемливого болю за долю кримськотатарського народу: Татарське серце В Криму, при неправдивих суддях, Де імперська панує “прыть”, Відчув я, що у мене в грудях Татарське серце клекотить. Хатини вбогі на узвишші, Рапавий ракушник в крові. Тут ви для мене найрідніші, Повернені з заслань – живі! Хороми царські й секретарські Обходжу з льодом на очах, Мене бентежать лиш татарські Стежки в ожинових кущах. Лиш підмуровані городи, Старі, скалічені сади; О, незнищенний мій народе, Себе тут знову народи! Синіють гори, плачуть скелі, І грає море, повне сліз, Та від пшеничної оселі Вже слово подає Меджліс. Я прислухаюсь до мелодій, Гортанних, степових октав, Що їх тиран, кремлівській злодій, Безжалісно покортував. Кричу, ступивши, мов на рану, На землю, повну болю й мсти: Вертайтеся з Узбекистану, Мої знедолені брати! (28.07.92, м. Ялта) Прощавайте, Дмитре Васильовичу! Світла пам’ять! Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу Так минає ціла епоха Великий поет, великий державний діяч, великий українець, який стояв біля витоків української незалежності. Помер будівничий української цивілізації, пристрасний і відданий син України, доля якого невіддільна від долі народу, що спізнав страждання окупацій – німецької та російської – пережив злети визвольної боротьби, заборони і приниження, гіркі моральні компроміси й сподівання шістдесятників – і дочекався вибуху свободи: 24 серпня 1991 року – зоряний час Павличка та його однодумців, час відродження української держави. Дмитро Васильович Павличко – невтомний трудівник, енциклопедист, справжня Академія української літератури в одній особі. Бо літературу нашу неможливо уявити сьогодні без його поезій, блискучих перекладів світової класики, літературознавчих студій та спогадів, в яких увіковічена ціла епоха, її нещастя і радощі. Звістка про смерть Дмитра Павличка, з яким дружили шістдесят років, принесла невимовний біль: так йде під воду Атлантида, так минає ціла епоха. Лише пам’ять і віра здатні подолати темряву цього часу смертей – старих людей в тилу і молодих – на передовій. Ніколи не забуду наші спільні з Дмитром Васильовичем поїздки по Україні та в Польщі в часи “Солідарності”. Пам’ятатиму, як співали разом його безсмертну пісню “ Два кольори”, як сперечалися, як створювали суспільний рух “Україна в НАТО”, як брали участь у круглому столі з політичним трупом Януковичем, як вірили в перемогу над віковічним ворогом України – росією. Дмитро Павличко помер посеред битви, не дочекавшись нашої невблаганної перемоги, але віддавши їй всю силу свого таланту. Слава Дмитру Павличку – Герою України. Царство йому Небесне, встелене українськими зорями. Юрій Щербак *** Їду в потязі і плачу… Я розумію, що час невпинно веде відлік нашому земному буттю. І коли в час війни думала про Дмитра Павличка, найбільше, чого боялася за нього і боюся за себе: не вмерти до нашої Перемоги… Можливо, ми не усвідомлюємо, але в кожному з нас є зернина, яка проросла з його слова, вчинків, позиції. Плачу світлими сльозами суму і щастя водночас…знати, зустрічатися, слухати, працювати… Величний Чоловік! Скільки житиму – пам’ятатиму. Валентина Кирилова *** Помер Дмитро Павличко, символ епохи Великого Відродження України. Світла пам’ять і Царство Небесне великому Сину України! Згадую жовтень 1989 року, коли я звернувся за підтримкою до Дмитра Павличка та Івана Драча, які перебували у Тернополі. Я тоді був у відрядженні з Вірменії, де працював на відбудові після землетрусу і там ми створювали осередок Народного Руху серед українських будівельників. Місцеві та наші кадебісти чинили шалений опір. Дмитро Павличко та Іван Драч негайно надали нам необхідні офіційні документи від української держави і осередок НРУ на вірменській землі було створено. Петро Шимків Титанічна постать в українській літературі Моє знайомство з Дмитром Павличком почалося з далекої осені 1964 року, під час Декади української літератури в Грузії. Тоді серед багатьох книжок гостей була ви- *** Він не помер. Бо невмируща є душа. Він не помер. Бо вірші його – з нами. Він не помер. Він долучився до побратимів. До Драча і Яворівського, до Лук’яненка, Стуса і Симоненка. Він не помер, а пішов від нас – у вічність. Євстратій Зоря дана й збірка віршів Дмитра Павличка. Однак по-справжньому до поетової творчості я долучився вже в Києві, коли в оригіналі прочитав його легендарну нині збірку “Гранослов”. Потім були безліч зустрічей, спілкування, творчі взаємини. Півстоліття тому саме Дмитро Васильович написав блискучу передмову до моїх перекладів молодої тоді української поезії (Ліна Костенко, В. Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський, Б. Олійник та ін.), які вийшли в Тбілісі під назвою “Квіти добра”. Пам’ятною стала наша поїздка до столиці Грузії в грудні 1998 року, коли члени офіційної української делегації (І. Драч, Л. Танюк, посол України в Грузії С. Волковецький та я, тоді заступник міністра України в справах національностей та міграції) на чолі з Дмитром Павличком були з візитом у патріарха Іллі ІІ. Ми тоді наївно пробували долучити грузинського пастиря як посередника до примирення УАПЦ і з УПЦ московського патріархату. На жаль, не вдалося. (Остання тепер, як відомо, заборонена законом). Пам’ятаю, тоді в літаку з Києва до Тбілісі я переклав блискучий вірш Павличка “Біля посольства Грузії в Римі”. Цьому віршу та його авторові потім палко аплодували в СП Грузії колеги українського гостя Брати Тамаз та Отар Чіладзе, Тарієл Чантурія, Гіві Гегечкорі, інші колеги. Згодом ми з Павличком стали колегами не лише в літературі, а й в дипломатії. Як він радів , коли в Посольстві Грузії в Києві відбулася презентація моєї авторської антології “Сто українських поетів”! В ній він побачив продовження тої маленької збірочки, яку благословив 1972 року. Дмитро Павличко – титанічна постать в українській літературі, митець бурхливого темпераменту, колосальної творчої та людської енергії, полемічна, суперечлива, але непохитна в боротьбі за незалежність України. Він увійде в історію не лише як великий поет, а й видатний політичний діяч, який став одним з фундаторів незалежності України. Прикро , що поет не дожив до перемоги своєї батьківщині над ненависним ворогом. Але ця перемога буде, неодмінно буде, і в оновленій Україні також пам’ятатимуть й шануватимуть свого великого сина. Прощавайте, дорогий Дмитре Васильовичу! В знак щирої любові та поваги кладу на ваші груди білі тбіліські хризантеми! Рауль Чілачава, 30 січня 2023 р., Тбілісі Двоє вірних друзів. Десь там вони знову зустрінуться. Як колись. Такими їх завжди пам’ятатиму. Дякую, Дмитре Васильовичу, за все. Спочивайте. Маркіян Лубківський Рауль Чілачава, Іван Драч, Дмитро Павличко та Лесь Танюк. Сурамі, грудень 1998 року

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин