Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
У вінок пам’яті · “Мені інколи здається, що я належу до такої категорії людей, які з деякими своїми творами можуть залишитися в житті і після смерті”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Складно зрозуміти, що ти завтра не житимеш...

Слово Просвіти, №05 за 2023 рік

*** Бажано завжди шукати для своєї теми нових слів, не сказаних іще ніким. У вірші про любов я вже ніколи не напишу банальної фрази, яка б вона не була прекрасна. Так само ніколи не звертався і не звернуся до України “моя Україночко”, і взагалі вважаю, що наших здрібнілих словечок, якими так заповнена українська класична поезія, потрібно уникати. Нині багато хто з поетів думає, що, чим сентиментальніше вони скажуть, тим краще. Я написав про це вірш, в якому заборонив називати Україну “матусею”. Тільки “мати”, а не “ненька”, “матуся” чи “матінка”. Ці словечка всі треба викинути з поезії і забути! *** Соломія орієнтувалася на певних людей і мені теж казала: “Не варто хвалити дуже хваленого письменника і ним захоплюватися, треба стриманішим бути”. Вона підтинала мою патетику, вчила бути спокійнішим, вдумливішим. Соломія розуміла літературний процес набагато глибше за мене, бачила його в епохах. Вона понаписувала про наших письменників стільки всього, що я це все тепер читаю і думаю: “Господи мій, я ж цього не знав!” Коли я працював у Польщі, Словаччині, вона приїжджала до мене, і там ми могли поговорити. Але я розумів уже тоді, що вона – професор, а я – звичайний аспірант порівняно з нею. *** Сьогодні мої вірші про партію і Леніна слід сприймати як муку. Я щасливий від того, що час московської неволі і Російської комуністичної імперії закінчився за мого життя і я був не німим свідком, а голосом доби. Найкращі свої речі я написав тоді, коли будував Товариство української мови, Народний Рух… Є подібні небажані тексти в Тичини, Рильського, Довженка. Як же можна взяти і викинути з нашої літератури Тичину за те, що він написав “Партія веде”, коли ж він і до того, і після того створив багато інших золотих текстів? Література радянських часів має трактуватися, як література, яка творилася в підневільних умовах. Що робити нам з такими, як Довженко, який для того, щоб врятувати свій талант і своє життя, славив Сталіна? Я тепер буду займатися будівництвом пам’ятника Малишкові в Києві, але чи знає хтось, що в останні роки він був антирадянським поетом? До Андрія Малишка звертався Василь Стус, і той був його порадником. Тому нам потрібно пошанувати і Довженка, і Тичину, і Малишка, і Бажана, і Сосюру, і всіх, що залишили тексти, які можна і нині друкувати і читати. Ми маємо перепоховати Довженка з Москви до Сосниці, ми повинні піти на могили Тичини, Рильського, Сосюри і поклонитися їм, бо вони були великими мучениками: у кожного з них були рани, нанесені епохою, в якій вони жили. Але вони намагалися зберегти нашу культуру і передати моєму поколінню. *** Інколи я думаю, що шлях Світличного, Стуса, Сверстюка не дуже відрізнявся від мого. У них тільки була інша тактика. Я був політиком і спирався на Леніна, так само, як Дзюба. Погляньте на “Інтернаціоналізм чи русифікація?” — це ж неможливо сьогодні читати, бо Ленін там — бог! І в мене теж є вірш “В кабінеті Леніна”, в якому я фактично написав найголовніші свої слова: “…Нам зливатися, браття, пора! // Чим, — питаю, — водою чи кров’ю? // Чи Волзі потрібні води Дніпра? // Чи калинова кров заспіває під березовою корою?” Цей вірш потім обговорювався на пленумі ЦК КПУ. Я був людиною, яку радянська влада ненавиділа, не любила, а зробити мені нічого не могла. У 64-му з’явилася моя пісня “Два кольори” — її всі знали! Мене викликали в КҐБ і сказали: “Ви ж написали бандерівську пісню!” Я врешті додумався, що сказати: “Невже ви не знаєте, що прапор Паризької комуни був червоно-чорним?” І я прибіг додому переляканий і відразу до енциклопедії: так, прапор Паризької комуни – червоночорний! І вони нічого нам із Білашем уже не могли зробити. *** Мені здається, що я все зробив, як треба, але одне було дуже погано: я повірив тоді, коли під час голосування за Акт проголошення незалежності побачив на табло 346 голосів, що вже все здобуто, навіть подумав: “От якби я вмер, було б це найкраще…”. Але потім минав час, і я побачив, як накочуються на Україну нові ворожі хвилі. І тепер, після двадцяти чотирьох років існування самостійної України, ми знову починаємо з того ж самого – боремося з Москвою за свою незалежність і платимо за це кров’ю. *** Найважливіше – це пошанувати час, зрозуміти, що ти – тимчасовий. Усвідомити, що все, що ти навколо себе бачиш, що для тебе найдорожче, що тебе підносить, відкривається тобі – це все час! Ми живемо на планеті, яка мільйони, мільярди років існує, але не відчуває цього часу, хоч і постійно змінюється. Мені здається, що, коли б я ще раз міг прожити своє життя, я б нічого не міняв, але шанував би час. Біг би швидше вже додому, сідав би за стіл, хапав папір і ручку. А так у житті я багато часу витратив на другорядне і непотрібне. Це дуже складно: зрозуміти, що ти завтра вже не будеш жити.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин