Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Такі вони, просвітяни 5 · “Утвердження української мови як офіційної в усіх сферах громадського життя – справа державна”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Просвітянство – це жертовне служіння в ім’я України

Слово Просвіти, №05 за 2026 рік

Допис трохи про КПІ, про причетних до нього і про більш як сто років «Просвіти» в одному з найбільших університетів України. Почнемо зі згадки, що у 1989 р. в актовій залі НТУУ «КПІ ім. Ігоря Сікорського» в часи ректора Петра Таланчука відбулася подія всеукраїнського масштабу, яка в історію увійшла, як «три дні у вересні» – Установчий з’їзд Народного Руху України за перебудову. Головою Руху тоді було обрано поета Івана Драча. У лютому того ж року у Києві було створене Товариство української мови ім. Тараса Шевченка (скорочено ТУМ), яке очолив Дмитро Павличко (у 1991 р. ТУМ було реорганізовано у Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, головою обрали поета Павла Мовчана). У тому ж 1989 р. За ініціативи Дмитра Павличка та за його безпосередньої участі у нас в КПІ відбулися Збори, на яких ми, викладачі і співробітники інституту створили осередок ТУМу (пізніше – «Просвіти»), Головою якого тоді було обрано завідувача кафедри Іноземних мов Юрія Гнаткевича, у майбутньому – депутата ВРУ кількох скликань. До слова, згодом студентами також було створено осередок «Молодої Просвіти» КПІ, саме з «Молодої Просвіти» увійшов в громадську діяльність і журналістику нині добре відомий письменник і краєзнавець Євген Букет, який вчився на фізматі КПІ, пізніше в КДУ, але про діяльність самого товариства молодих просвітян варто розповісти окремо. У 2001 р. в КПІ осередки «Просвіти» були вже на 19 факультетах університету, а очільником просвітян від 2001 р. вже 25 років є Юрій Іванович Якименко. Можемо пишатися, що серед просвітян Києва є така шанована людина, як Юрій Іванович – видатний вчений в галузі електроніки, педагог, багаторічний перший проректор інституту, доктор технічних наук, професор. Академік Національної академії наук України. Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, має також і міжнародні відзнаки. Отже, просвітянська громада інституту має хорошу нагоду привітати Юрія Івановича з цією ювілейною датою! Звичайно, нам є за що подякувати нашому Голові. Адже КПІ з навчального закладу, у якому ще років сорок тому було заборонено викладати українською, на сьогодні беззаперечно став україномовним і це є важливим і корисним як для студентів, так і для держави. Саме з Юрієм Івановичем у 2006 році просвітяни Києва відзначали сторіччя Київської «Просвіти». Урочистості проходили в Залі засідань Вченої Ради КПІ. Це історичне приміщення головного корпусу, у якому відбуваються як офіційні засідання, так і урочисті події. Нагадаємо просвітянські події в КПІ 2001 року. «Просвіта» мала обирати нового Голову, бо «нашого» забрали на Київ (обрали на Зборах київських просвітян). Була кандидатура від активу – представник ФІОТ. Мотивація така – на ФІОТі осередок за кількістю просвітян був з найчисельніших після фізмату. От ми і запропонували професору Сергію Гриші з ФІОТу очолити нас. Сергій Миколайович поставився до пропозиції уважно, подумав і сказав, що діло це настільки важливе для КПІ, студентів і держави, що варто міняти калібр кандидатури і запропонувати саме першому проректору КПІ обдумати пропозицію покерувати просвітянами. Зібрали актив, долучилося також і кілька професорів. Записалися, як належить, на прийом до першого проректора. Про суть справи не повідомляли. Але після нетривалої розмови і виступів активу, наші збори пунктом першим прийняли Юрія Івановича Якименка до «Просвіти», а Головою обрали вже пунктом другим. Юрій Іванович людина ввічлива, не відмовив. І ніхто не заперечить, що ми не помилилися у виборі. Щиро вітаємо Юрія Івановича! Бажаємо творчої наснаги та нових наукових досягнень! З такою Просвітою переможемо! Скористаємося нагодою і скажемо кілька слів про «Просвіту» в КПІ за останніх 120 років, адже саме цього року Київська «Просвіта» відзначатиме своє 120-річчя. Місія «Просвіти» державотворча. Утвердження української мови як офіційної в усіх сферах громадського життя – справа державна в ім’я її народу. Є мова – є народ і можлива Держава народу. «Мова народ» - саме так назвав свою книжку вчитель Олекса Тихий (1927-1984) з Дружківки, Донеччина, який мав освіту філософського факультет МДУ ім. Ломоносова і який закінчив своє земне життя у тюремній лікарні в Пермі (перепоховання О. Тихого, а також В. Стуса, Ю. Литвина відбулося у 1989 р., Байковий цвинтар, м. Київ). Саме у 1989 році просвітяни КПІ, які були з викладачів, перейшли на українську мову викладання, тож парткоми і деканати кволо заворушилися, бо КПІ – це для студентів усього Союзу і не лише, то навчання має бути російською, а українська - на перервах, скільки завгодно. От таке лукавство. Саме це формулювання я почула від декана факультету, на якому читала лекції: «Я ж такой же українець, як і Ви, але в КПІ…». Але ми, просвітяни, не планували відступу, особисто я отримала «підтримку» від мого студента з Грузії, який зайшов у справах до кабінету декана саме у момент коли зі мною проводилась виховна робота. Він привітався українською, а декан посміхнувся. Парткоми і деканати підкорилися українізації, попустило. Бо це – Україна. Взагалі «українізацією» КПІ ми маємо завдячувати як адміністрації інституту всіх рівнів, професурі і викладачам, так і студентам, серед них і з «Молодої Просвіти». Адже студентів це торкалося напряму. Більшість з них була не з Києва, то в школах вони вчили про дотичну, а тут з якогось дива «касательная»! Мова наукова, технічна – не є побутовою, тому математичні і інші терміни російською значно утруднюють сприйняття і без того непростого змісту лекцій. Саме тому студенти охоче проводили в ті часи мовні моніторинги на десятках факультетів, поширювали Звернення до викладачів та Вченої Ради інституту щодо мови викладання тощо З адміністрацією нам і справді пощастило і вже у 1999 р. за наказом ректора М. Згуровського в НТУУ «КПІ» навчальний процес повністю переходить на українську мову викладання, у бібліотеці і навчальних кабінетах з’являються україномовні посібники, термінологічні словники. Серед перекладачів, упорядників і авторів у тому числі і просвітяни. На кафедрі фізики, наприклад, було перекладено більше тисячі сторінок методичної літератури для студентів. Такою була наша відповідь на закиди деяких колег, що в українській мові відсутня потрібна термінологія. Думаю, наша праця стала в пригоді і колегам з інших кафедр. Такими були етапи і темпи переходу на українську. У 2004 р. на традиційних зборах викладачів перед початком нового навчального року ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка нагородила ректора КПІ Михайла Згуровського медаллю «Будівничий України». Вручав нагороду студент Андрій Мелащенко, студент ФІОТ (факультет інформатики і обчислювальної техніки), член правління київської громадської організації “Молода Просвіта” в КПІ. Андрій – нащадок Миколи Артемійовича Терещенка, українського підприємця, громадського діяча і благодійника, відомого меценатством на освітянській ниві. Будівництво КПІ, який був заснований у Києві 1898 року, було забезпечено добровільними пожертвами у тому числі і приватних осіб. Найбільший з внесків був від родини Миколи Терещенка з синами – 150 000 крб. Свої будували для своїх. У КПІ завжди на навчанні була також і молодь з багатьох країн світу, але думаю, що скарг на мову викладання поки не надходило. Також у 2004 р. КПІ долучився до Помаранчевої революції. Пригадую, як мені зателефонували студенти і повідомили, що хочуть піти на Майдан і спитають дозволу у Володимира Ілліча Шеховцова (Шеховцов В.І., професор, начальник навчально-методичного управління КПІ, науковець, винахідник, автор багатьох підручників. З Запоріжжя, це Україна). Студентам порадила не питати дозволу, а просто повідомити, що йдуть на Майдан. Нащо питати? Через якийсь час телефонують і у захваті повідомляють: Шеховцов з нами! Так, Володимир Ілліч був другом студентів. Вони звикли, що з ним можна порадилися у різноманітних питання метушливого студентського життя-буття і вони раділи, що «Шеховцов з нами!». Саме так, зусиллями і студентів, і адміністрації, і викладачів у КПІ поставав, формувався новий порядок, відповідний духу доби. Цікаво, які у ті часи були стосунки змовою у сусідів, наприклад в КДУ ім. Тараса Шевченка, з якого я прийшла в КПІ? Були вони гібридними, як тепер кажуть. Лекції там насправді читали тоді і російською, і українською (математика, квантова оптика тощо), і іноземною з перекладачем, хоча в університеті тоді також вчилися студенти і з союзних республік, і з різних країн світу. Заборони на читання українською не було. А в «КПІ» ж була. Казав мені про це трохи старший за мене колега – доцент Павло Юрачківський, чоловік онуки Івана Франка Зіновії Тарасівни. Та не все, як кажуть, так однозначно. На жаль, саме в КДУ я почула колись від доцента з українським прізвищем, який був зі славного міста Боярка, з-під Києва, провокативне твердження, що «в Киеве на украинском говорять только дети писателей и дети дворников»! Такою була його реакція на мою мову. Не коментувала, утрималася, бо ж студент приходить на екзамен з метою отримати хорошу оцінку. Тоді ж таки Молода «Просвіта» КПІ Розумашки доводилося чути від своїх однокурсників, киян: «етой дєвочкє можно простіть даже єйо украінскій». Дарма, що яй сама ж була з Києва. Тобто, декого це напружувало. Це Київ 1963 року. «Просвіта», як громадська організація, народилася і постала у Львові у 1868р. У Києві створення «Просвіти» (1906 р.) заслуга письменника і укладача чотиритомного «Словаря української мови» (1907 р.) Бориса Грінченка, він же і був першим Головою київської організації. Попри значні успіхи в освітянській сфері, її діяльність була офіційно припинена у 1910 році Київським губернським присутствієм. Зауважимо, що чернігівці (Василь Чепурний) нагадують, що просвітянським по суті було і чернігівське «Товариство, кохаюче рідну мову», очолюване Леонідом Глібовим, 1860 рік. Можливо, так. Артефакти дають деякі до того підстави. У Києві днями побачила бейджик продавчині з прізвищем Єхало. А років сорок тому у Чернігівській Політехніці знала студента на прізвище Поїхали, то, може, до чернігівців ідеї «Просвіти» прийшли таки раніше, ніж до львів’ян чи киян. Жарти жартами, але беремо до уваги, що просвітяни в цілій Україні своє діло робили і цій діяльності вже багато років. Повертаючись думками до Києва та КПІ, згадаємо, що за матеріалами монографії Ольги Малюти «Просвіти» і Українська Державність» (Київ, вид. «Просвіта», 2008 р.) не ми у 1989, за Союзу, були першими просвітянами в КПІ. Бо ще у 1906-1908 роках серед засновників «Просвіти» Бориса Грінченка були студенти і науковці з Київської політехніки. Найбільш відомі з них, це Фещенко-Чопівський Іван Андріанович – інженер-металург, д.чл. НТШ (з 1926 р.), громадський, державний діяч. Загинув у таборі смертників Абезь Комі АРСР. Касьяненко Євген Іванович – журналіст, видавець, авіаконструктор, громадський і державний діяч. Один з редакторів журналу «Всесвіт». У 1937 заарештований і розстріляний та ін. Тема ця настільки хвилююча, що заслуговує на те, щоб окремо написати про наших перших просвітян та їхні тернисті шляхи. Просвітянство – не боротьба. Боротьба за Україну, за мову – це там, де зброя, де гучно. Просвітянство – служіння, часто жертовне служіння в ім’я України, її народу, її мови. Підготувала Ольга ПУГАЧ, одна з голів «Просвіти» КПІ, згодом голова Київської «Просвіти» Фото з архіву Ольги Пугач 100-річчя КПІ Ю. І. Якименко

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин