“Барвінські були «білою кісткою» справжньої · української інтелігенції, яка «щодня тяжко · працювала для долі свого Народу»”. Національна еліта · с. 2сторінка оригіналу ↗
Не "мовчазний" Барвінський
Слово Просвіти, №05 за 2026 рік
Георгій ФІЛІПЧУК
Навіть холодні, темні й безпросвітні
«блекаути», спричинені знелюдненими московитами, неспроможні зупинити миті життєвої снаги і високих людських пристрастей. Кажу саме так, бо нещодавно мав дуже світлу розмову з Олександром Жигуном - відомим українським диригентом, засновником і художнім керівником (40 років!) народної академічної хорової капели «Почайна». Як завжди, натхненно ділився своїми мріями і творчими планами, прагнучи їхнього справдження, перевтілення в ті прекрасні мистецькі доробки, які невдовзі постануть перед людьми.
Унікальний популяризатор української вокально-симфонічної музики М. Березовського, А. Веделя, М. Леонтовича, К. Стеценка, О. Кошиця, Б. Лятошинського, Л. Дичко, В. Степурка, Л. Колодуба, М.Вериківського та багатьох інших знаних, часами напівзабутих геніїв; національної музики; українських народних пісень. Водночас він є автором багатьох десятків хорових програм творів класиків світової музики (А. Вівальді, Й. Гайдн, Л. Керубіні, В.-А. Моцарт…)
Пригадую зовсім недавню прем’єру в Києво-Могилянській Академії, коли Олександр уразив присутніх у залі слухачів талановито сплетеними чотирма драматичними сюжетами історії, чотирма дорогами життя і болю, що зійшлися воєдино на перехресті Буття Нації - Війна, Голодомор-Геноцид, обпалений Сковорода і вічна Муза. Тоді пізнього листопадового дня в найбільшій залі Національного університету «Києво-Могилянська академія» відбувалася прем’єра «Скорбна Мати» - ораторія для хору та оркестру (музика Я.Яциневича, поезія П.Тичини) у виконанні Народної академічної хорової капели «ПОЧАЙНА» Києво-Могилянки та Заслуженого академічного Ансамблю пісні і танцю Збройних Сил України.
І над цим усім витала(є) добра почуттєва сила цього скромного і високодостойного мистця, людини гарячого серця, яке, здається, безмірне в своїй поштивості й повазі (як його Шевченківські кантати) до України.
Нині він був «запалений» підготовкою дійства «Музичні сторінки Могилянки. Зустріч з Артемієм Веделем» та презентацією творчости Василя Барвінського, про якого хочеться сказати словами піаністки Віоліни Петриченко, яка нині популяризує в Європі українську музику програмою «Мовчазний голос Василя Барвінського».
Серед багатьох славних «окультурених» національних імен чомусь саме про нього хочеться сказати добре слово. Мабуть, тому що 20 лютого йому виповнюється нове «річчя». Але передусім через те, що він є своєрідним збірним образом тих українських митців, які надзвичайно творчо й талановито, одержимо й жертовно захищають й утверджують українську ідентичність, відповідально усвідомивши - успішно вершити цю високоетичну справу можна лише за умов, коли в розмаїтому суспільному просторі (культурному, духовному, освітньо-науковому, інформаційному, мистецькому, літературному, політичному…) буде присутня передусім життєтворчість видатних українців.
Задля цього варто пройти довгий і тривалий, а часами трагедійний шлях, щоби Народ, якому століттями судилося бути уярмленим, сповна повернув собі історичну пам’ять, почуття національної гідності, українськість, шляхетність. І те, що Жигун сьогодні «працює» з цими (і не лише) двома славними будителями духу і краси (Ведель і Барвінський) є свідченням його приналежності до когорти культурних діячів, які завжди і скрізь прагнуть «чути себе українцями». Бо такі не тільки намагаються людство навертати до українського світу, але й закладають у думці, серці і душі українця почуття свободи, справедливості, правди і національної слави.
У цих діяннях Жигун постає як воістину справжній соборник, збираючи звідусіль, з усіх українських земель і поза їх межами українські скарби-квіти. Уроджений на Сумщині, цей славний слобожанський козак на своєму Чумацькому шляху гуртує талановиті постаті українських музикантів, поетів, педагогів, дослідників в єдинородне «Симфонічне Євангеліє”.
Василь Барвінський - один із тих незаслужено призабутих велетів у неформальному музичному пантеоні слави, якого Маестро в новому обрамленні презентує українському суспільству і світу, ніби продовжуючи «благословіння», дане М. Лисенком ще тоді молодому Василю: «варто вчитись музики, з тебе буде добрий музикант».
Так, Барвінський виконав заповіт Лисенка, ставши Мистцем такого масштабу, що був би окрасою будь-якої великої і культурної нації. Будівничий української музики ХХ століття, він був серед тих перших українських композиторів, чиї ноти друкували у Європі, Сполучених Штатах, Японії. Але все відбувалося не завдяки, а всупереч, бо українцям уготовлювали трохи іншу долю. Бездержавність - головна причина, яка «дарувала» в кращому випадку бути тільки прислугою в свиті імперців. Хоча, зазвичай, для талановитих та національно свідомих одиниць випадала ще трагічніша доля. У її жернова попав і Барвінський, якого окупаційна радянщина так і не змогла приручити, заклавши його в московські лекала. Як і тисячі інших творчих діячів, провів десять років свого життя в мордовських концтаборах ГУЛАГу, як і його обидва брати й дружина, з якою за десятиріччя «дозволили» єдине побачення з умовою розмовляти тільки «язіком» московським. Так і простояли мовчки (своєрідний протест) свою єдину тоді зустріч.
Так судилося, що Барвінський сидів у мордовському концтаборі (в одному бараку) разом з Йосипом Сліпим - Митрополит і Ректор консерваторії.
Трагедійно яскравий приклад геноцидної політики московіЇ - знищувати під корінь весь рід (від малого до старого). І одразу ж у пам’яті спливає картина з книги Тодосія Осьмачки «Ротонда душогубців», коли сталін у кремлі, повчаючи і наставляючи єжова і молотова, заявив: «ми Україну, яка силкується устати із минулого у прийдешнє, ударили страшним ударом… Вона буде стерелізована. Якщо від тих (репресованих) не лишаться діти…»
Їхня злочинна місія - стерти пам’ять роду й Українського народу. Саме так поступили з родом (гербовим) Барвінських, одним із найдавніших в Україні, з його величезним унеском у розвиток української культури, освіти, державотворення.
Василя Барвінського - видатного представника української музичної культури XX століття, талановитого педагога, зятя знаменитого фізика і перекладача Біблії українською Івана Пулюя «визволителі» вбивали фізично, морально, ідеологічно. Були спалені всі знайдені московськими окупантами ноти, щоби змусити його замовкнути. Як «на науку іншим», то партитури творів композитора спалювалися (за прикладом нацистів) публічно в дворі Львівської консерваторії, очільником якої він був, цинічно змушуючи напередодні також підписати «дозвіл» на знищення власних рукописів.
У документальному серіалі «Мандрівка довоєнним Тернополем“ детально про цей злочин розповідає викладачка
Львівського музичного фахового коледжу ім. С. Людкевича Уляна Косменко.
Нічого дивного, оскільки українську ідентичність як і державність знищували саме нищенням величних постатей української культури, брутально стверджуючи про відсутність високого національного мистецтва. Життєпис Барвінського лише підтверджує, що тоталітарна кремлівська система передусім вигублювала найталановитіших українців, їхні творчі доробки, духовну й інтелектуальну спадщину. Виявляється, що завдяки варварам «рукописи горять». Їх так і не вдалося відновити В.Барвінському в той короткий період його «посттабірного» життя. Цей великий символ українського музичного імпресіонізму, надзвичайно витончену, ліричну і шляхетну душу режим продовжував називати «ворогом народу», «карним злочинцем», караючи лише за те, що був українцем.
Гуманний і культурний світ донині шукає його загублені й заборонені колись рукописи аби відновити історичну справедливість, доводячи, що культуру не вбити. Пам'ять про цього велета української музичної культури, на щастя, знищити не вдалося. Заборонені твори Барвінського звучать знову. У 90-их колись табуйований Барвінський стає дедалі більш чутним на материзні і поза її межами. Справедливо, бо як професіонал найвищого гатунку, він написав першу прелюдію в українській музиці, першу фортепіанну сонату, перший секстет, перший квінтет… Повернуто до життя (аж з Аргентини) в часи Незалежности і його визначний доробок, найвідоміший твір — фортепіанний концерт.
Сьогодні «Мовчазний голос Василя
Барвінського“ (концертна програма) дедалі стає чутнішим від Тернополя, Львова, Києва до Берліна, Дюссельдорфа, Мюнхена і США…….
Ініціаторка й авторка цієї програми відома піаністка В. Петриченко визнає, що її приголомшив брак записів Барвінського. Будучи уродженкою Запоріжжя, нічого не знала про Барвінського, оскільки його музика не викладалася в музичному училищі, не вивчали його і в консерваторії (академії) Києва. А в Житомирі її навіть запитали, а «чому вона грає цього регіонального композитора». Хоча, насправді, він є значущою фігурою загальнонаціонального масштабу, зробивши багато для української культури… І не тільки. Адже найвідоміша джазова композиція усіх часів (“Summertime”) Джорджа Гершвіна має українське коріння «Колискової» Барвінського. Бо тоді в 20-х роках ХХ століття під час гастрольного виступу Український національний хор, очолюваний Олександром Кошицем, зачарував Америку прекрасними мелодіями не тільки “Щедрика”, алей колисковою «Ой, ходить сон коло вікон». Саме під враженням дивовижної гармонії цього твору у лютому 1934 року народилася арія з опери «Поргі та Бесс», ставши пізніше джазовим світовим шедевром. А в 50-их культове виконання цієї мелодії (колискова в обробці Василя Барвінського) Еллою Фіцджеральд та Луї Армстронгом опо
с. 14 · сторінка оригіналу ↗
Закінчення. Початок на стор. 2
вою постаттю зародження української національної музичної школи.
Автор «Рідної мови» - Сидір Воробкевич, володіючи поетично-літературним, драматургічним, музичним даром, не міг не викликати захоплення в молодого композитора своїм творчим інтересом до сивої української давнини, героїки минувшини, ідеалів державности. Адже він писав музику на слова Т. Шевченка, історичні драми з музикою – «Петро Конашевич-Сагайдачний», «Кочубей і Мазепа», «Ольга», «Назар Стодоля» Тараса Шевченка, був найактивнішим громадським діячем, 1871-го став почесним членом львівської «Просвіти». Під цим впливом звитяг наших предків, обрамлених у творах Воробкевича, Барвінський розпочинає роботу над ораторією «Володимир Великий», на жаль, нездійсненну.
Неабиякий інтерес Барвінського проявлявся до діяльності 12 чоловічих хорів Воробкевичa на вірші Кобзаря, які були знаковим явищем в українській хоровій культурі, зважаючи і на те, що вони перекладались на німецьку мову, пропагувались у Європі. Чимало вокальних і хорових творів написано на власні тексти, натхненні Шевченковими думами.
Не дивно, що творчість Воробкевича є затребуваною і для днів сьогоднішніх. Підтвердженням цьому є нещодавна (6 жовтня 2025 р.) прем'єра музики Сидора Воробкевича до п'єси «Ольга» у Львівському органному залі, що особливо важливо - у виконанні Луганського симфонічного оркестру та солістів.
А колядку «Що то за предиво» в обробці В. Барвінського в ці часи виконує філігранно тонко Київський муніципальний камерний хор Хрещатик»…
Символічно! Навіть жорстока війна є безсилою перед високими творіннями людського духу.
Такі доволі лаконічні описи лише підтверджують доконаний факт, що незважаючи на вікову різницю майже у півстоліття між Барвінським і Воробкевичем, між ними нуртувала крізь часі простір видимо-невидима синергія, вибудувана українською ідеєю.
Саме ціннісні виміри таких будителів
Нації і формували світовідчування Барвінського - композитора, педагога, творця національної музичної культури.
Тому вся творчість Барвінського на поприщі музичної культури, мистецтва, освіти, науково-педагогічна діяльність відображали глибоку змістову україноцентричність його праць, що до того ж опиралися на високопрофесійність, закладені пражською і віденськими музичними «школами».
Про це свідчать його музичні праці 30-их років, друковані в часописі «Українська Музика», а саме: «Огляд історії української музики», «Українська музика», «Нова доба української музики», «Мої спогади про Миколу Лисенка», «Українська народна пісня і українські композитори» та інші.
У ці ж роки (період жорстокої пацифікації) він складає збірку з чотирьох десятків українських народних пісень для фортепіано. Великим творчим надбанням у контексті педагогічному щодо виховання української Нації (особливо молоді) є створення ним фортепіанної збірки колядок і щедрівок, популярної музичної збірки (20 дитячих п'єс), «Струнного квартету для молоді», низки п'єс на теми українських пісень для скрипки і фортепіано («Пісня», «Гумореска», «Пісня і танок», «Елегія», «Українські народні пісні для фортепіано».
З особливою любов’ю творив музичний портрет на основі пісень про О. Довбуша, «Урочисту кантату» й кантату «Заповіт» на слова Т. Шевченка, пісні на слова І. Франка («Місяцю князю», «Благословенна будь», «Псалом Давида» для тенора з оркестром), увертюру до опери «Ой, не ходи, Грицю, тай на вечорниці» («Маруся»).
Його українськість у творчості була тотожною громадському життю. Ціннісними орієнтирами для нього стають у складні 30-і роки (пацифікація, придушення національно-визвольного руху) ідеали борців за українську свободу і державність та суспільно-політична думка провідників Наці. Тоді 1933 року цю незбориму громадянську позицію українця він проявив і на відкритті надмогильного пам'ятника Іванові Франку на Личаківському цвинтарі.
«По тому пізнають, що ви учні мої…»,
- сказано в Євангелії. Так характер і філософія життя самого Барвінського пізнається через своїх навчителів, духовних натхненників, побратимів.
Варто особливо підкреслити про надзвичайно дружні, творчі і продуктивні взаємини, які склалися між композитором і Б. Лепким. Відомо, що останній, викладаючи в Ягеллонському університеті, неодноразово запрошував свого молодшого побратима в Краків, оскільки високо цінував його композиторський та виконавський талант, вважаючи Барвінського своїм улюбленцем серед Шопена, Шумана, Бетговена, Ніщинського.
Правдиво, бо це був Поет, надиханий музикою, під впливом якої зродився не один поетичний твір. Відомо, що саме під враженням майстерної гри на фортепіано Барвінського Лепкий напише щемний твір “Розвіялися сни мої рожеві”, який пристрасно читав артистичному піаністу.
«…І, може, ти, відбігши на хвилину Від повсякденних клопотів нікчемних, Розгорнеш книжку і почнеш читати …ті квіти нев’янущі, І не почуєш, як на них росою З очей поллються чисті теплі сльози З жалю за щастям». Навзаєм композитор звертається до поезії Б. Лепкого, який ретельно збирає звідусіль для Барвінського народні пісні, щоби продовжити їм нове життя в музичних творах українських хорів, солоспівів, вокальних шедеврів у жанрі романсів, що виконувалися тоді на сценах великих європейських міст. Знаковим твором Барвінського стала і «Шевченкова хата» на слова Б. Лепкого. У Празі першою він написав із шести обробок українських народних піддалася сумнівам, чи "зустрінемося віч-на-віч"...
Проте газова плита зігріла і напоїла кавою, за вікном майнув зеленобокий красень сміттєвоз Комунальних Сил України. Побратим зателефонував, що книжку "Світло повертається", яку я відправила новою поштою вчора ввечері, він щойно отримав. Почуте трохи пробило сльозу...
Зрозуміла, що київське життя не лише не завмерло, а й не спинялося. За годину з'явилися світло і вода, запрацювало метро між берегами. За мить фен вже літав над осяйною скупаною головою. Капелюшок, брошка-бабка на шалик, роздрукований квиточок, бо
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
