Культура без провінції · с. 8сторінка оригіналу ↗
ЗА ПОКЛИКОМ ДУШІ
Слово Просвіти, №06 за 2006 рік
— Пане Михасю, що наштовхнуло Вас на створення літературної спілки “Чернігів” і на заснування свого журналу? Яку мету Ви ставили перед собою? — Якщо точно, то це відбулося через рік після проголошення незалежності України: 19 серпня 1992 року. Чернігівське обласне товариство української мови (пізніше “Просвіта”), де я працював тоді відповідальним секретарем, уперше видало своїми силами літературний альманах “Просвіта №92”, в якому було надруковано низку творів і публіцистичних матеріалів із питань культури й мови чернігівських літераторів. Вивільнене з компартійних лабет слово запульсувало свіжо і правдиво. Це видання дало нам відчуття і розуміння того, що доля нашого доробку тепер залежить не тільки від офіційного Києва, а й від кожного з нас. Той альманах підштовхнув нас, кому була не байдужа доля рідного слова, до дій, до якихось організаційних кроків, до об’єднання, щоб активніше сприяти духовному відродженню нашого краю. Місцевий осередок СПУ на той час не проявляв себе, ще був у тіні, вичікував. Ось тоді я вийшов із пропозицією до своїх колег по перу (більшість із яких уже видали по одній книжці, але з певних причин членами СПУ не стали) утворити свою спілку і заснувати журнал. Мета була одна: пожвавити літературний процес на Чернігівщині. — Чи не задумувалася вона як альтернатива НСПУ? Як співіснують сьогодні дві літературні організації на теренах Чернігівщини? На якому рівні співпраця? — Однозначно — ні. Наш статут не містить у собі таких положень, які б засвідчували розходження чи протистояння НСПУ. В області всі літератори як одна сім’я. Адже ми робимо спільну справу. Свого часу я навіть писав на письменницький з’їзд листа, в якому пропонував внести певні зміни до Статуту і прийняти Літературну спілку “Чернігів” асоційованим членом НСПУ. Сьогодні це вже на часі — треба об’єднати всі літературні спілки, які з’явилися на теренах України. На жаль, листа мого не розглянули — до реформування справа не дійшла. Проте третина наших членів уже влилася в лави НСПУ, а решта заслуговує бути її членами. — Який Статут Спілки? Хто до неї входить? Чим вона займається? Яка її роль у духовному відродженні рідного краю? — Літературна спілка “Чернігів” — це обласне об’єднання літераторів, які пишуть самі чи досліджують творчість інших. Вона є юридичною особою, має печатку і рахунок у банку. І головне — має свій друкований орган — журнал “Літературний Чернігів”. Спілка також займається виданням і розповсюдженням художніх і краєзнавчих праць. Її діяльність спрямована на формування національної свідомості громадян і утвердження української мови як державної у всіх сферах суспільного життя. — Чи членство у літературній спілці зараховуватиметься до трудового стажу? Яка гарантія? Що вас об’єднує? На що розраховує той чи інший літератор, вступаючи до її лав? — Думаю, що така гарантія є, адже наша спілка сплачує податок до Пенсійного фонду. Це питання ще не з’ясоване, бо не було на те потреби. Спілка надає допомогу у друкуванні книг своїм членам із першого дня заснування. Варто зазначити, що за ці роки нами написано й видано близько 50-ти поетичних, прозових і краєзнавчих книг, майже третину з них видано безпосередньо спілкою. Сьогодні спілка нараховує 31 особу. — Пане Михасю, я знаю, що Ваш рідний брат Микола, відомий поет, етнолог, автор багатьох поетичних збірок і книг із народознавства, будучи вже членом НСПУ, теж вступив до літературної спілки “Чернігів”. Чи пише у Вашій родині ще хтось і чи є він членом спілки? Чи можна говорити про сімейні літературні традиції? — Літературна спілка “Чернігів” — не сімейний клуб. Так, Микола — член нашого об’єднання, бо брав участь у його створенні. І хоч нині він мешкає в Києві, але душею — у рідному краї. До речі, до спілки входить ще один киянин, наш земляк, літературознавець, професор Володимир Кузьменко. Членами нашої спілки також є поет Микола Холодний, проректор Ніжинського педуніверситету, поет Олександр Забарний, Надія Галковська, Володимир Сапон, Володимир Шкварчу та інші відомі на Чернігівщині літератори. Щодо моєї родини, то дружина Лариса пише вірші. Видала книгу для дітей “Неслухняний дощик” та збірку інтимної лірики “Ріки течія”. Підготувала нову книгу для дітей. Пише старша донька Христина, яка закінчила Ніжинський педуніверситет та аспірантуру, друкувалася неодноразово в журналі. Проте вони не члени спілки. — Тепер кілька слів про журнал “Літературний Чернігів”, який Ви редагуєте багато років поспіль. Як Вам удалося в неймовірно важких фінансових умовах вистояти: не тільки зберегти журнал, а й зробити його одним із кращих періодичних видань в області?
валю “Золотий передзвін Придесення” у номінації “Видання року”. — В останні роки у Вас вийшло близько десяти видань прози. Минулого року побачила світ книжка “Багряні громи”, за яку Вам присуджено обласну літературну премію імені М. Коцюбинського. Які шляхи-дороги привели Вас у літературу, на ниву просвітянства, адже, знаю, Ви закінчили два технікуми: механізації сільського господарства та будівельний, і декілька років працювали на будівництві? Два брати — письменники. Чи був взаємовплив між вами на теренах духовності? — Мабуть, доля. Так Богові потрібно. Адже я довго шукав себе. Змінив багато професій. Із дитинства мріяв стати художником, навіть освіту отримав. Намагався реалізувати себе як художник. І раптом, коли вже було за тридцять, узявся за перо. Та й Микола не відразу став на літературний шлях. Певно, все від батьків. Мати наша — козацького роду, кохалася у вишиванні, а батько мав великий хист до теслярства. До війни півсела хат спорудив. А щодо впливів, то вони, безперечно, були. Особливо на початку нашого творчого шляху, коли ще були не одружені й мешкали разом у Чернігові. Тоді ділилися новинками від прочитаного, спільно обговорювали теми, задуми, раділи написаному віршу чи оповіданню.
турної спілки “Чернігів” дебютував теж у “ЛЧ”. Нині переможець усеукраїнського конкурсу “Гранослов”, автор двох прозових книг Сергій Коноваленко, ніжинець, узяв участь в обласному літературному конкурсі, його вірші були надруковані у нашому журналі. Пізніше став переможцем кількох конкурсів, зокрема всеукраїнського імені Богдана-Ігоря Антонича. Вийшла книга у Львові, прийнятий до лав НСПУ. Щойно отримав ще одну приємну звістку: здібний прозаїк із Прилук Юрій Кудряшов, якого ми неодноразово друкували, став переможцем конкурсу “Гранослов”. — Чернігівщина має глибокі літературні традиції. Свого часу тут жили і творили митці, відомі усьому світові: О. Довженко, П. Тичина, М. Коцюбинський... Сьогодні славні традиції продовжує нова плеяда літераторів. Безумовно, журнал, навколо якого об’єдналася творча інтелігенція, позитивно впливає на літературний процес в області, на її духовне оновлення. Чи є якісь зрушення? Чи помітні вони? — На мою думку, в Чернігові сьогодні вирує літературне життя, чимось схоже на початок XX століття, коли в місті над Десною жили і творили такі видатні постаті, як Б. Грінченко і М. Коцюбинський. Досить потужно заявляють про себе районні містечка Ніжин, Прилуки, Бахмач, де активізувалася молодь. Крім “Літературного Чернігова”,
Після проголошення незалежності України, як гриби після дощу, почали з’являтися газети, часописи, альманахи. Одні з них згорали, як метелики на вогні, інші існували якийсь час, а ось часопис “Літературний Чернігів”, попри складнощі й труднощі, без приміщення, транспорту, штатних працівників ось уже повних 13 років регулярно надходить до читача. І це завдяки його незмінному головному редактору, члену НСПУ, лауреату премії імені М. Коцюбинського Михасю ТКАЧУ. У 90-х роках він брав активну участь у заходах, спрямованих на утвердження нашої незалежності, створення в Чернігівській області Товариства української мови імені Т. Шевченка (нині “Просвіта”) і певний час працював відповідальним секретарем цього Товариства. Тоді ж заснував літературну спілку “Чернігів”, яку очолює донині.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
