Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

ПІСНЯ-СПОГАД ПРО ДАНИЛА НАР-

Слово Просвіти, №06 за 2006 рік

ВЕЧОРИ “ПРОСВІТИ” У столичному Будинку вчителя відбувся вечір, присвячений 90<річчю від дня народ< ження народного художника України, лауреа< та Національної премії України ім. Тараса Шевченка Данила Нарбута. Його зорганізу< вали Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка спільно з Українським культурно<просвітницьким центром МАУП. Народився Данило Георгійович 1806 р. у Санкт-Петербурзі, в родині художника, як згадують, члена “Мира искусств”, Георгія Нарбута. За висловом Павла Мовчана, Данило Нарбут — син автора цілої системи національних знаків. До історії українського мистецтва Георгій Нарбут увійшов як автор розробок грошових знаків і поштових марок УНР, двох версій української абетки, один із фундаторів, а з 1919 року — ректор Української академії мистецтв. Данило Нарбут розпочав свою діяльність художника театру в Київській опері. 1933 року під час декади в Москві було представлено “Наталку Полтавку” в художньому вирішенні Д. Нарбута, і невдовзі — арешт: за недонесення про заколот, що нібито готувався... Так митцеві довелося зазнати іншої роботи — на Біломорканалі, після чого — заборона повертатися до Києва. Згодом він працює головним художником у театрі м. Златоуста. А потім закрутили воєнні вихори: спершу фінський фронт, поранення (і деякий час робота в Києві — у музеї театрального мистецтва), далі — Друга світова війна, полон, табір... Уже по тому повернення до улюбленої справи — Чернівецький, Івано-Франківський театри. І зрештою — Черкаси, де він головний художник драмтеатру. Як згадують друзі: “З переїздом Данила до цього міста над ним ніби щось відкрилося, там, угорі”. Певне, збіглися аури міста й митця. Тут уповні розквітнув його талант, виявився лицарський козацький дух, із притаманними йому міццю та почуттям гумору. Кажуть, мав хист зробити з усього життя — театр. А ще згадують дружбу з композитором Анатолієм Пашкевичем, також непересічною особистістю — в царині української музики. Певне, була в генах у Нарбутів любов до театру, адже й сестра Марина стала відомою в Австралії балериною (до слова, Данило їхати на гостину відмовився: “Не поїду! Хай їде сюди!”). Молодші друзі художника кажуть, що ніколи не відчували різниці у вісловення Миколи Віталійовича Лисенка почалося її створення, а матір’ю бандури є народна кобза. Тож концертною програмою “В рокотанні, риданні бандур” Василь Нечепа ось уже два роки поєднує в цілісність, так би мовити, музичну династію: ліру, кобзу, бандуру. Борис Олійник, поет, академік, голова Українського фонду культури, який представив Василя Нечепу на здобуття Національної премії імені Т. Г. Шевченка, як завжди, образно й лаконічно говорив зі сцени філармонії про те, що Василь Нечепа сьогодні — це не просто митець, а явище української духовності, бо продовжує традицію Гната Хоткевича, Терентія Пархоменка, Олександра Корнієвського — носіїв історичної пам’яті, котрі не дали забути нам, чиїх батьків ми діти. Силове поле мистецтва, що піднімає нас у національному дусі, — один із духовних чинників, за якими світ пізнавав і пізнає нашу Україну. Василь Нечепа — це еталон українства ще й для тих політиків, котрі намагаються паплюжити нашу націю. “Той, котрий не знав, хто такий українець, після концерту захоче стати ним, — усміхнувся поет. — Така сила кобзаря-характерника Василя Нечепи”. І справді, “рокотання, ридання” бандури і спів, а часом речитатив переносили нас у давнину, коли молоді, сильні, талановиті хлопці ставали кобзарями-лірниками, аби своїм патріотичним піднесеним співом закликати співвітчизників до козацького війська. Не були вони сліпцями, старцями й каліками. Але й ті, котрі в Таврійському степу втрачали очі, порубаними пальцями з потрійною силою збуджували народний дух на цій одвіку пригнічуваній землі. Народне мистецтво різниться від концертів професійних музикантів часом різним завданням: не зачарувати мелодійністю, а зачепити найглибші струни серця, збудити приспаний дух і відродити поняття “народне мистецтво” за нашаруванням ярликів і штампів. Василь Нечепа ніби виступав дуетом: голос його і музичний інструмент — то кобза, то ліра (і здавалося часом, ніби невідомо звідки дивиться і тихенько підспівує йому сам Великий ці, бо ж був він — великий витівник! І беззаперечний авторитет, його зауваження були великою школою для молодших майстрів-живописців. Йому довіряв свій репертуар кобзар-лірник В. Нечепа, спостерігаючи, що сприйме Данило (бо воно і є вартісним як художній твір). Що ж до дослідження творчості самого Д. Нарбута, — перша ґрунтовна стаття в профільному журналі “Образотворче мистецтво” з’явилася лише до його 70-річчя... Перші виставки митця були представленням ескізів декорацій, які є самостійними завершеними творами. Уже на пенсії художник отримав пораду “кума Клименка”: звернутися до станкових робіт. Так у майстерні, де “килими, шаблі та пістолі”, розпочалося нове дійство-творення. У його станкових творах відчутний сильний, потужний вплив народного мистецтва, до того ж, він синтезував етнографію, увібрану — як Знання — змалку, і театральну декоративність. Власне, його живопис яскраво декоративний, адже відчувається підхід художника-декоратора. Створюючи галерею гетьманів, він зазначав: “Я — театральний художник, отже, використовую українську парсуну, добираючи відповідний історичному періодові костюм”. Ще два захоплення, які, об’єднавшись, вплинули на творчість живописця Данила Нарбута: доробок Миколи Гоголя з яскравими, харизматичними типажами, особливим гумором і черкаські базари (можливо, як наслідок захоплення гоголівськими героями). У Черкасах навіть була виставка базарних типажів Данила Нарбута. Напевне, гумор — серед тих чинників, які дозволяли митцеві вже в поважному віці бути цікавим до життя в усіх його проявах, позиціонувати себе активним громадянином, який прагне належних змін україні. Рід Нарбутів, ідучи корінням із Литви, відзначився щирою, глибокою і дієвою любов’ю до України. ...Добіг кінця вечір, торкнувшись Небес голосом Нечепи. У фойє, біля зали, ще на деякий час залишалася невеличка виставка художника: 10 творів, які передають спектр зацікавлень Нарбута-живописця. Мені запам’ятається відкриття митця як пейзажиста через експонований архітектурний краєвид “Кам’янець-Подільський. Воздвиженська церква ХVІІІ ст.”. У цьому творі митець оповів про своє світовідчуття все: насичені хмари відступають, адже на стінах церкви — світло; споруда залита ясним (не сліпучим!) світлом, хоча відтворення самого сонця і немає... Доробок Д. Нарбута — яскравий, теплий, часто пронизаний гумором. Але не такий простий для “прочитання” як може здатися на перший погляд; його треба і варто досліджувати, відкриваючи пласт за пластом. Сьогодні в Черкаському художньому музеї діє світлиця творів Д. Нарбута, до 90-річчя від дня народження відкрита експозиція “Квіти України”, “Гетьмани” (саме в цей музей через художню раду було закуплено багато творів митця). Павло Мовчан зазначив, що Д. Нарбут — вічний як українська пісня. У Василя Нечепи зберігається цитра Георгія Нарбута, подарована йому Данилом. Думаю — як частинка душі цього роду. Тож пісня, особливо у виконанні художникового друга, вселяє впевненість у невмирущості Нарбутового духу. z Тетяна ЧУЙКО Фото Володимира Коскіна тки для первісної музики, — невідомо, але музиками справді були. …Чумацькими шляхами пройшов Василь Нечепа, перш ніж створив цю програму. І присвятив її Олександру Самійловичу Корнієвському, який і на кобзі, і на бандурі грав, і створив їх понад 180, а не тільки ремонтував скрипки Страдіварі. Незабаром вийде книжка Василя Нечепи, присвячена Корнієвському, за меценатської підтримки МАУП, де викладає кобзар. І колеги, і студенти, і представники нового українського козацтва на чолі з козацьким генералом і головою правління банку “Ажіо” С. Аржевітіним вітали митця на сцені Національної філармонії. Остання пісня концерту перелилася в овації. Довго стояли глядачі, не відпускаючи зі сцени митця. Нелегко буде членам Шевченківського комітету порівнювати непорівнюване і вирішувати, кому цього року надати перевагу… Ганна КОЗАЧЕНКО, член правління Українського фонду культури z

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин