Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

ОДНА ЄВРОПА — ДВА РОЗУМІННЯ ДЕМОК-

Слово Просвіти, №06 за 2006 рік

ЄВРОПА І КОМУНІЗМ Приклад такої європейської двополюсності — перша частина зимової сесії Парламентської асамблеї Ради Європи, яка відбулася 23—27 січня 2006 року в Страсбурзі. Для України два питання з дуже насиченого порядку денного мали особливий інтерес, наголошують члени постійної делегації. Це питання про “Потребу в міжнародному засудженні злочинів тоталітарних комуністичних режимів” і питання про енергетичну безпеку Європи. І хоча перше питання в Україні вже широко обговорювалося, повернімося до деяких нюансів, аби зрозуміти, чому його було вирішено лише частково. Члени ПАРЄ приділили велику увагу доповіді “Потреба в міжнародному засудженні злочинів тоталітарних комуністичних режимів”, яку підготував комітет ПАРЄ з політичних питань (доповідач — Г. Ліндблад, Швеція). Список бажаючих виступити з цього питання налічував понад 60 осіб. Правда, не всі з них були готові підтримати це, із трибуни Асамблеї лунали також діаметрально протилежні погляди. Виступаючи на підтримку доповіді, члени Асамблеї З. Немет і М. Ерші (Угорщина), К. Сакс (Естонія), Иванов (Болгарія), Б. Шрайнер (Франція) наводили приклади геноциду з боку комуністичних держав щодо власного народу, вказували на те, що документ не заперечує ідеології, а розкриває конкретні злочини тоталітарних комуністичних режимів, які за масштабністю можна порівнювати зі злочинами нацизму. Парламентарі зазначали, що молоде покоління європейців чекає від Асамблеї такого рішення, яке б засвідчило справжню відданість демократичним цінностям, а не сповідування кон’юнктурної моралі. Також прихильники доповіді наголошували на тому, що жертви КРАЇНА РАД У чому річ? Звідки такий ажіотаж? Адже зацікавлення місцями в локальній владі виявили не тільки політичні марґінали, а й особи з цілком респектабельними позиціями. Лідер Партії патріотичних сил Олександр Зінченко, більше знаний як “невдаха-викривач” корупції в оточенні Президента, заявив про свій намір балотуватися і до Верховної Ради, і до Чернівецької обласної ради, і до Київради. Екс-боксер і лідер блоку Пора-ПРП Віталій Кличко теж оголосив про намір стати “київським головою”. У мери Чернігова мітить депутат-соціаліст Микола Рудьковський. Навіть високопоставлені чиновники, здається, не проти змінити міністерські посади на “скромне” місце в локальній владі. Принаймні такий висновок можна зробити, коли чуєш, що міністр внутрішніх справ Юрій Луценко публічно заявляє про намір балотуватися до Київради, а Секретар РНБО Анатолій Кінах очолює виборчий список кандидатів від своєї партії до Луганської обласної ради. Тому ще наприкінці минулого року депутати багатьох місцевих рад, очікуючи на таке зацікавлення високопоставлених конкурентів, а отже, остерігаючись, що може й не вистачити їм місця в радах наступного скликання, вирішили застрахуватися, збільшуючи кількість місць у радах. Згідно з законом “Про місцеве самоврядування в Україні”, збільшувати кількість депутатів у місцевих радах можна не пізніше ніж за 90 днів до чергових виборів до місцевих рад. Оскільки наступні вибори відбудуться наприкінці березня, кінець грудня і став тим часом “ікс”, до якого місцеві депутати могли розширити межі своїх рад для наступного, щоправда, цих злочинів потребують щонайменше моральної реституції. Частина представників української делегації (О. Бондаренко, М. Гладій, О. Климпуш, Б. Костинюк, К. Ляпіна) виступала з ініціативою, щоб до документа з цього питання (вони сподівалися, що це буде рекомендація для Комітету міністрів РЄ) внести пропозицію проекту рекомендації з пропозицією визнати голодомор 1932— 1933 pp. в Україні геноцидом проти українського народу, організованим тоталітарним комуністичним режимом. Ліва частина української делегації ухилилася від розгляду цього питання. На відміну від української делегації, поділеної за партійними інтересами, росіяни прибули до Страсбурга з твердою державною настановою якщо не зірвати розгляд цього питання, то хоча б прийняти документ у якомога м’якшому варіанті. Г. Зюганов розкритикував основні положення доповіді, визнав її упередженою, неактуальною і підготовленою не належним чином. Росіяни наполягали, що разом із засудженням злочинних діянь режимів, які називали себе комуністичними, пропонований на голосування у Раді Європи документ засуджує і певну ідеологію, а це неприпустимо, зокрема тому, що симпатики комуністичних ідей складали основу визвольних рухів у багатьох країнах. Інший представник Росії К. Косачев зауважив, що документ не містить відповіді на питання, чи всі комуністичні режими, за визначенням, тоталітарні. Однак вирішальним був виступ Жириновського. Російський віце-спікер звинувачував Україну в тому, що пропонована нею поправка — це спроба “вирвати” від Європи трохи грошей. Позиція частини української делегації і наступальна позиція росіян стала причиною того, що за результатами обговорення з питання про “Потребу в міжнародному засудженні злочинів тоталітарних комуністичних режимів” було прийнято лише резолюцію. Якщо порівняти з українськими документами, то це відповідник постанови національного законодавчого органу. Щоб документ набув статусу правового і для виконання в усіх країнах Ради Європи, за нього мали віддати 2/3 голосів від кількості присутніх. Однак у результаті рекомендації ПАРЄ не набрали потрібної кількості голосів і вважаються відхиленими. А що це означає на практиці? Хоча в резолюції ПАРЄ йдеться про індивідуальні й колективні вбивства й страти, знищення лю- Президент ПАРЄ Рені ван дер Лінден дей у концтаборах, голодомор, депортації, тортури, примусову роботу й інші форми колективного психічного терору, російські історики й політики зможуть і надалі називати все “буржуазно-націоналістичними фанаберіями”, “розпалюванням антиросійської істерії”. Нині жодна сила не змусить росіян подавати в шкільних підручниках історію такою, якою вона була насправді, а подаватимуть її такою, якою вона потрібна для виховання духу великодержавного месіянства. Розуміючи можливі наслідки неприйняття рекомендації ПАРЄ, запитую у членів української делегації, чи ця проблема остаточно похована? Депутат Олена Бондаренко каже, що практично немає підстав найближчим часом повернутися до цього питання. До того ж ніхто зі старих європейських демократій не захоче сваритися з Росією з приводу вкрай важливого питання для молодих європейських демократій. Невже РФ має аж такий великий вплив, що змогла заблокувати прийняття надзвичайно важливого для побудови єдиного європейського організму питання? — Тут явище складніше, — продовжує О. Бондаренко. — Навколо зриву розгляду цієї проблеми активізувалися ліві фракції у ПАРЄ. А з боку старих європейських демократій, які ніколи не відчували на собі “принад” тоталітаризму, відчувається безтурботне ставлення до можливого лівого реваншу. Він якщо станеться, то далеко від їхньої “хати”. Тому представники старих демократій наполягали на тому, що питання про злочини комунізму розглядати недоречно. Натомість нові демократії наполягали на необхідності його розгляду. І це не єдиний приклад двох різних бачень європейських проблем із різних вікон єдиного європейського дому. До них належить зрив Росією невідкладного розгляду питання про енергетичну безпеку Європи. Він розглядатиметься у режимі, проходячи через усі профільні комітети. Тому ніхто не може дати гарантії, що це станеться уже в квітні або червні нинішнього року. Свідченням різного бачення однакових проблем є також розгляд питання про так звані “таємні в’язниці” в державах-членах Ради Європи. Під час дискусії з цього приводу думки європейських парламентарів розділилися. Представники ще молодих європейських демократій наполягали на відсутності прямих доказів, які б підтверджували існування таємних центрів ув’язнення в Європі, та висловлювалися за неприпустимість підбурювання до антиамериканських настроїв. Представники старих демократій із Данії та Італії навпаки наголошували на існуванні таких центрів і наполягали на детальній перевірці своїх молодших колег у колі європейської демократії. Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ z нещодавно екс-гуманітарний-віцепрем’єр, — а ціни на депутатські місця в Київраді виросли в геометричній прогресії після прийняття закону про депутатську недоторканність, яка стала наслідком меморандуму Ющенка—Януковича”. Натомість голова Центру політичних цінностей Олесь Доній вважає, що розширення рад місцевого рівня — процес досить об’єктивний і викликаний щорічним кількісним зростом представників реґіональних і місцевих еліт. Для багатьох із них місце в раді є підтвердженням статусу належності до місцевої еліти. Інша річ — особи, котрі вже належать до державної еліти. Виникає сумнів, чи справді в разі перемоги ці люди “засідатимуть” у радах реґіонального чи локального рівнів. Швидше за все виберуть Верховну Раду або міністерські портфелі, а місця, здобуті своїм авторитетом в органах місцевої влади, вивільнять для однопартійців, котрі не мають “на місцях” достатнього авторитету. Про моральний бік таких “комбінацій” навіть не згадуватиму через його очевидність. Дозволю собі нагадати, рік у рік мешканців України стає все менше. Зате депутатів — усе більше. Упродовж трьох останніх тижнів грудня депутатський корпус місцевих органів самоврядування зріс на кілька сотень осіб. Чи є в цьому доцільність, — можна сумніватися. Але що таке нестримне бажання є у багатьох місцевих “діячів” — безсумнівно. Як кажуть у народі, “поганий той депутат, що не хоче стати ще раз депутатом”. Володимир ПАВЛІВ z Нині з уст прихильників російської інтеграції часто лунають заяви, що Україна як держава й українці як нація не потрібні об’єднаній Європі. І перераховуються вимоги, які перед Україною ставлять країни ЄС. Якщо об’єктивно подивитися на ці процеси, можна сказати: для мешканця Східної Європи важливе те, що для мешканця західної її частини може видатися другорядним.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин