Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · с. 15сторінка оригіналу ↗

ПОНАД ОБРІЄМ СТЕПУ… 1 лютого 2006 року помер відомий український художник і поет Андрій НІМЕНКО

Слово Просвіти, №06 за 2006 рік

спілкування з Андрієм Німенком цей жорсткий відтінок думки поета про минущість земного наче й не гнітив, мовби цілком поступався захопленому настрою перейнятості життям. …Настав гіркий час пізнати не тільки радість, а й велику печаль цих рядків… Мить життя відданого художника і поета Андрія Німенка на землі минула, і немає їй ані продовження, ані заміни не буде. На вісімдесят першому році життя пішов він за земні обрії, що ні кінця їм ні краю, як у його рідних степах чи в зоряних безвістях, до яких так часто зводив погляд понад усіма суєтами й тривогами земними. Навдивовижу спресованою, наповненою працею і любов’ю була ця мить!.. До останнього, аж до лікарняних палат, у дні тяжкої хвороби (що спіткала його на звичній за десятиліття дорозі — до майстерні), він поривався до життя і сподівався на продовження своєї щасливої миті у ньому. Вже у безнадійному стані знаходив у собі сили усміхнутися тим, хто відвідував його. Він сповідував любов і до останньої своєї книжки поезій обрав епіграф із Григорія Сковороди: “Любов виникає з любові… Любов є джерело всякого життя…” З любові постала і його різнобічна обдарованість. У багатьох мистецьких жанрах він поспішав її втілити: як скульптор в образах сучасників і видатних діячів національної культури та історії; як художник — у витончених настроєвих пейзажах рідного краю; як поет — у проникливих ліричних рядках про життя і мистецтво. Він працював — і за роботою не встиг постаріти, жив думками про майбутнє — і не поспішав складати заповіт… Знову сподівався поїхати в улюблену Іванівку, село у рідній стороні, що останніми роками стало для нього надійним степовим причалом для роздумів і творчості. Та й подивитися хотів, як облаштовується у містечку Долинському постійна виставка малярських робіт, подарованих землякам. Збирався без настроїв прощальних — звичайна подорож, нова зустріч. Літній чоловік, заглиблений у роздуми про час і людське життя, ніколи не говорив про смерть. Можливо, її й справді, мій старший друже Андрію, немає… Бо як же пізнати цей світ без пам’яті та уяви?!. Без звертання думкою до тих, хто пішов, як до живих?!. Мабуть, про це писав і твій тезко — Андрій Малишко, уявляючи своє земне вже поза вічним пругом: Але й таке бува, можливо, Як кажуть, в снах і наяву, Лучиться раптом дивне диво: Що я помру і оживу. А ви, вертаючись до краю, Калину зріжете й по ній Усе пізнаєте: ну й грає, Таке говорить, промовляє, Як промовляв, було, Андрій. …Тож і розмова наша не над труною, а наче над степовим обрієм, за яким — нова далина, і кінця якій немає. z Анатолій СКРИПНИК

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин