Палітра · с. 16сторінка оригіналу ↗
ТВІЙ ПОРТРЕТ ЗАВБІЛЬШКИ Ç ДОЛОНЮ...
Слово Просвіти, №06 за 2006 рік
Олекса Близнюк “Вітряк”
М. Лихошва “Відлуння часу”
Цей образ із вірша Кості Москальця живописний на віки. І якщо я зустрічаю в когось із художників, що оспівують Україну, таку ж неповторну метафору в олійному живопису чи акварелі, тоді цю Україну приймаю, бо вона викликає щем і вміщується вся у твоє серце, як той портрет у долоню.
z
Ксенія Ровенець “Хризантема”
Валентина ДАВИДЕНКО Фото Івана ПИЛИПЕНКА
Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р.
Ш е ф – р е д а к т о р Павло МОВЧАН
Го л о в н и й р е д а к т о р Любов ГОЛОТА
Р е д к о л е г і я Любов ГОЛОТА Ярема ГОЯН Павло МОВЧАН Анатолій ПОГРІБНИЙ Олександр ПОНОМАРІВ Іван ЮЩУК
Перший заступник головного редактора,
відділ політики
Володимир ПАВЛІВ, 279-49-47
Заступник головного редактора
Марія ЛИТВИН 279-49-47
Заступник головного редактора з виробничих питань
Наталія СКРИННИК 278-01-30 (тел/факс)
Відповідальний секретар
Ірина ШЕВЧУК 278-63-69
Відділ мови
Олександра ТКАЧ 270-55-57
Відділ літератури
Уляна ГЛІБЧУК 270-55-57
Відділ культури
Валентина ДАВИДЕНКО 270-55-57
Відділ просвітянської роботи
Ольга СКРИПКІНА 279-49-47
Відділ коректури
Тетяна МИХАЙЛЕНКО Ірина СТЕЛЬМАХ 278-63-69
Комп’ютерна верстка
Ірина ШЕВЧУК Олег БЕССЬКИЙ 278-63-69
Бухгалтерія
279-41-46
А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хрещатик, 10#Б, м. Київ, 01001
E#mail: slovo_prosvity@ukr.net
http:// slovo.prosvita.com.ua
І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617
Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті “Преса України” у середу. Зам. № 3301206
Загальний наклад — 24000
Листування з читачами — тільки на сторінках газети.
Відповідальність за достовірність інформації несуть автори.
Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів.
При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове.
Передплатна ціна, врахо# вуючи поштові послуги: на місяць — 3,29 грн. на 3 місяці — 9,59 грн. на 6 місяців — 19,18 грн.
Микола Лихошва у навчальній майстерні
М. Лихошва “Насіння цибульки”
ідкриття для мене й Україна Миколи Лихошви — славетного праправнука великого Шевченка. Невеликого розміру полотна, може, як четвертина тієї перехрещеної шибки з батьківської хатини, що через неї бачив найближчий світ довкола: мамині мальви і вітряк зі скрипучими крилами, а далі — небесно-квіткове тло для мрій. На тому тлі в різні роки потім поставали нові художні образи, з любов’ю вималювані краєвиди,
фічного Івана Пилипенка, картини якого вже в багатьох колекціях і музеях України та за кордоном. Настроєві імпульси в реальності буття знаходить Василь Ходаківський. Багатогранна у творчих жанрах Оксана Тернавська, яка працює в станковій графіці й живопису, ілюструє книги, співпрацює з видавництвом “Марка України”. Нагороджена премією Григорія Нарбута. Олена Абессінова після участі в бієнале в Болоньї (1991р.) була запрошена до співпраці з швейцарськими видавництвами та галереями. Яскраво-самобутня у своїх розписах Ольга Шинкаренко. А ще Неоніла Яковлєва, а Олекса Близнюк, а Михайло Дейнека... Такі різні за творчою манерою і тому виразні як особистості, бо кредо їхнього педагога — допомогти набути професійної майстерності, але не згубити індивідуальності. Микола Петрович Лихошва навіть розробив власну оригінальну методику викладання рисунка та живопису, бо попередні програми визнав неефективними. Інститутські виставки його студентів, творчі обговорення завжди ставали подією у цьому навчальному закладі. Це те, що було помітно всім, та мало хто знав, як скромний за натурою і, зазвичай, за статками педагог ще й матеріально допомагав своїм учням. ...Мені він розповів якось мимохідь, що з дитинства вражали його уяву лиця сільських учителів і літніх людей — своєю щирістю, без тіні
Художник із ученицею Юлею Приймою лукавства, лише надзвичайною добротою. “Вони мені були як божки. І так самому хотілося завжди робити добро, як ці люди”, — каже Микола Петрович. Голодного 1947 року його працьовита матінка, самотня вдова, зуміла врятувати від загибелі своїх двох дітей ще й ділилася останнім з односельцями. “А я нагрішив тоді, брав пригорщі сушених яблук, вишень, груш, що їх настаралася за літо матуся, і тихцем роздавав голодним, жаль їх було. Мама ж бідкалася: я й сама людям допомагаю, та мені ж вас, дітей, треба до життя витягти”. Однак у її сина так і залишилася домінуючою в характері ця риса — допомагати іншим, навіть за скрутних обставин. Він і в творчості послідовний не тільки творчою манерою, а й щирістю настрою. Ніколи не прагнув творити “парадні” картини, вигідні для певного моменту. Лише нещодавно завершив і представив на нинішній виставці свій образ Помаранчевої революції, бо тривалий час осмислював цю подію, визначивши її як переломну для себе і своєї України. Теж стояв тоді зі своїми колегами з інституту і студентами на Майдані. “Наше місце було праворуч від Головпошти”, — усміхається. Та роздуми про вияв народної волі, а надто про наслідки цього явища знопортрети людей, які привернули увагу майстра насамперед внутрішнім світлом, тому й гожі лицем. І ось аж тепер цей натюрморт на барвистому тлі, як підсумок ще одного творчого етапу. Букет із розпушених квіток цибулі, що вигналася у стебло. Самі б чи помітили ми цю чарівність у простому бутті, а художник точним прицілом — у наші спогади, викликаючи летючу зграю ніжних асоціацій, запахи літнього городу, дзумкотіння комах і нагріте сонцем плече під крильцем, і, мабуть, десь близько (крізь сльозу) присутність мами... Та, власне, перша ідея майстра — узагальнити метафорою цього натюрморту власний шлях творчо-викладацької діяльності. Той букет — мистецький цех, братство педагога і його учнів, бо виставка у Київському державному інституті декоративноприкладного мистецтва і дизайну імені М. Бойчука, присвячена 35-річній діяльності митця, так і називається “Микола Лихошва та його учні”. П’ятсот вихованців, із них двісті продовжили навчання у вищих художніх навчальних закладах. Багато знаних імен. Тонке письмо філосову привели митця до Шевченківської теми. “В його поезії можна знайти все, що з нами відбувається нині, всі відповіді на болючі питання”, — вважає художник. У свої полотна він заплітає ці пророчі рядки і, як мені здається, синтезує у жанрі олійного живопису ще й забуту з XVII століття українську алегоричну графіку, так звані іфіки, що теж супроводжувалися написами повчального або прихованого метафоричного змісту. Картини для уважного прочитання. І напевно що — чулим серцем.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
