Політика · с. 3сторінка оригіналу ↗
КОНСТИТУЦІЙНИЙ
Слово Просвіти, №06 за 2006 рік
Коли новообраний Президент України, вступаючи на свій пост, складає на засіданні Верховної Ради України присягу, то одну руку він кладе на Біблію, а другу — на Конституцію України. Цей політичний ритуал покликаний символічно утвердити два сакральні, засадничі джерела державницької моралі, на які зобов’язаний спиратися лідер нації. Проте Закон Державний, тобто Конституція, схоже, нестримно висковзує з-під президентської руки й парламентського осягнення, що явно не корелює з його конститутивною засадничістю і сакральністю. Буревії парламентсько-урядової кризи, панічне перечитування змінених положень Основного Закону, безкінечний конституційний перформанс потужно наелектризовують політичне життя України. Як наслідок, проблема політико-правової реформи цілком леґітимно входить до сьогоденного політичного порядку денного. Суспільно-політичні та правові студії в Києво-Могилянській академії за своїм гуманістичним покликанням і призначенням мають оперативно й глибоко переосмислювати проблематику чинного суспільного порядку денного і видавати на-гора фундаментальний аналіз найпроблемніших питань. У рамках цьогорічних “Днів науки” НаУКМА було зроблено чергову спробу такої академічної рецепції на “круглому столі” “Політична і правова реформа в Україні: стан та перспективи”, проведеному спільно з факультетом правничих наук та кафедрою політології.
ОСНОВНИЙ ЗАКОН
Обговорення стократ продискутованої, а почасти й одверто набридлої і заяложеної теми видалося досить конструктивним і пізнавальним. Учасники “круглого столу” розглядали інституційно-правовий бік цієї проблеми. Україна, за висловом Юрія Ключковського, отримала “діряву Конституцію” з неналежною якістю виписаного тексту. Головним чином, конституційні діри сяють у статтях 85 та 87, де йдеться про всі можливі випадки припинення повноважень Кабміну за рішенням українського парламенту. І досі важко розтлумачити відверто екстравагантне рішення про відставку уряду Ю. Єханурова. Після набрання чинності Закону “Про внесення змін до Конституції України” від 08.12.2004 Верховна Рада може або відправити уряд у відставку за заявою Прем’єра або, розглянувши за поданням щонайменше 150 депутатів питання відповідальності уряду, прийняти резолюцію недовіри або ж звільнити окремих членів Кабміну, включно з Прем’єр-міністром. Процедура звільнення не виписана в чинному Регламенті Верховної Ради. І фактично Верховна Рада звільнила уряд за не дотриманою процедурою прийняття резолюції недовіри, назвавши це все відставкою. Одним словом, — абсурд. Загалом “круглий стіл” укотре унаочнив для всіх присутніх, що правовий нігілізм і волюнтаризм є вельми не принадною виборчою половою українського квазіпсевдопарламентаризму. Зрештою, славнозвісне рішення Верховної Ради яскраво засвідчило й те, що “конституційні діри” не є продуктом заанґажованої уяви нашоукраїнців, зокрема і присутнього на “круглому столі” Юрія Ключковського. Хоча у дискусії не брали участі представники тих політичних сил, що займають інші позиції щодо конституційної реформи. Тому позиція НСНУ щодо конституційної реформи урівноважувалася лише експертною та академічною думкою. Остання була представлена цілою плеядою колишніх суддів Конституційного Суду України, а нині викладачів академії, які були одностайними у визнанні недоопрацьованості нового тексту Основного Закону нашої держави. Микола Козюбра, завідувач кафедри державноправових наук, наголосив на тому, що змішана форма державного правління об’єктивно найприйнятніша для суспільств, яким бракує вкоріненої, стабільної демократичної традиції. Як зауважив декан правничого факультету Андрій Мелешевич, відповідно до емпіричних даних саме парламентські республіки схильніші до демократичного врядування. Водночас у західному політико-правовому дискурсі такий феномен, як “президентсько-парламентська або ж парламентсько-президентська республіка” не фігурує, оскільки сама методологія огляду державного механізму інша. Так звані дискреційні повноваження конституційного органу, тобто повноваження, які цей орган може здійснювати абсолютно самостійно, є визначальним чинником конституційного рельєфу державного поля. Дискреційні повноваження Верховної Ради не можуть і не повинні бути широкими, адже це створює загрозу парламентської безконтрольності й уседозволеності. На думку Миколи Козюбри, зміни до Конституції закріплюють за українським парламентом достатній обшир таких повноважень. “Parliamenta- rism” або “рresidentialism” — два ключових поняття для розгляду форми правління в західноєвропейському політологічному дискурсі. Існують різноманітні варіації повноважень у конкретних політичних системах, а коли йдеться про змішану форму правління, то фактично залежно від наявності чи браку пропрезидентської більшості в парламенті відбувається поперемінне чергування парламентаризму й президентства в межах однієї системи. Крім того, згідно зі зміненою Конституцією, Президент України зберігає своє право законодавчої ініціативи й право вето на прийняті Верховною Радою закони, що є важливим індикатором ступеня “президентськості” чинної форми правління. Зрештою, вододіл між президентсько-парламентською і парламентсько-президентською республіками штучний. На практиці має відбутися не стільки переділ повноважень, скільки ефективний і продуманий баланс. А ось цього якраз украй бракує чинному Основному Закону. Володимир Стретович, народний депутат, викладач Академії, у виступі на “круглому столі” відкрив, окрім нормативно-інституційної, конкретно-історичну складову проблеми. Як член тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з питання проведення конституційної реформи, голова комітету ВР із питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, він спостерігав ті кулуарні навколоконституційні оборудки, що зорганізовувалися на вулиці Банковій у 2000—2004 роках. Зі слів Володимира Стретовича вималювалася приблизно така схема роботи комісії: увечері відбувається зустріч з Леонідом Кучмою, на якій Президент згоджується на пропозиції комісії, а наступного дня Президент відмовляється від погоджених із ним пропозицій. Очевидно, не леґітимні інститути розроблення конституційної реформи, як-от: тимчасова спеціальна комісія ВР або ж експертні кола, — а підкилимний, у жодну Конституцію світу не вписаний інститут сірих кардиналів кучмівської політики був центром розроблення й прийняття стратегічних конституційно-реформістських рішень. Унаслідок цього маємо непростий процедурно-нормативний і політичний кросворд. Цікаво, що В. Стретович, на очах якого змінювали Конституцію, виступає за скасування Закону “Про внесення змін до Конституції України”. Його аргументація правових підстав лаконічна: “Порушення процедури унеможливлює рішення. І кожний суддя про це знає”. Микола Савенко, викладач кафедри державно-правових наук і колишній суддя Конституційного Суду, навів вельми цікавий факт: завдяки інституту референдуму Гітлер прийшов до влади і провів більшість фундаментальних змін конституційного ладу Німеччини. Якщо ж говорити про можливість всенародного голосування щодо змін Основного Закону, достоменно не зрозуміло, що має голосуватися: чи вже внесені до Конституції зміни, чи нові зміни, чи частково нові, а частково старі? Якщо говорити про нові зміни, то більшість згаданих на “круглому столі” “конституційних дір”, як-от нез’ясованість процедури затвердження Регламенту ВР або ж плаваючий термін проведення виборів до ВР — є вузькофаховими нормативними нюансами, що не відповідають масштабам і завданням референдуму. Якщо ж ідеться про збереження президентської домінанти у формі правління, то, ймовірно, нова владна команда не оперує максимально повним знанням інституційних і владних законів, за якими, так і кортить наголосити ще раз, головне — філігранний баланс, а не моногранна повноважна диспропорція. Загалом з усіх виступів на “круглому столі” вималювалася така картина: чинні зміни до Конституції занадто далекі від ідеалу, щоб із ними можна було миритися, але водночас вони занадто близькі до беззаперечної леґітимності, щоб їх так просто можна було змінити. Для проведення змін “змін” (тавтологія навмисна) існує три шляхи: референдум, прийняття відповідного рішення новим складом Конституційного Суду або прийняття цього рішення Верховною Радою нового скликання. Проблема несформованості Конституційного Суду вже “наїла оскому” українському політикуму.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
