Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Червоний терор був не менш диким, ніж білий. Особливо це виявлялося на козацьких землях на сході Донбасу”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

ГЕОПОЛІТИКА

Слово Просвіти, №06 за 2008 рік

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ Продовження. Початок у ч. 50, 51 за 2007 р. АНАРХІЧНЕ ВІДЧУТТЯ СВОБОДИ Я лише двічі у житті спускався в найглибшу в Донеччині шахту імені Засядька. Трагічну шахту, криваву: вона ковтнула найбільше людських життів за останні п’ятнадцять років. Тисячу двісті метрів завглибшки. Та ще кілометр ходи пішки і їзди лежачи на транспортері до забою. Можливо, гірники, які спускаються в це пекло щодня, мають притуплені відчуття кілометрової товщі породи над головою, небезпеки, що чатує в кожному метрі вугільного пласта. А ще холодна підступність тисячоліттями спресовуваного вугілля, його чорно-муаровий, як траурна стрічка, полиск. Ти, твоє життя, твоя особистість у таких глибинах — це лишень незахищена крихта матерії, яка забрела у товщу віків. Круті заверти вагонеткових рейок, протяги гарячого повітря, брудні калюжі, ковзання ліхтарів по вже вибраних штреках, тіні людей у темних нішах, гуркіт вагонеток і транспортерів. Треба напружувати уяву, щоб переконувати себе, що там, на поверхні, через майже півтора вертикальних кілометра — інше життя. Пригадуєте: “Шахтьор в шахту спускається, з білим світом прощається”. Тут, у вугільному пеклі, в земних глибинах, де щомиті за плечима стоїть смерть, шахтар заробляє на життя собі та родині, але ж скільки його залишається на поверхні, того справжнього життя? І чи є воно взагалі? Звідси, братове українці, й характер, і поведінка Донбасу. Звідси й дієвість того поклику-символу: “Свій!” А якщо свій, то хоч яким би він був — його треба підтримати! Звідси й відповідь на те, чому Донбас голосує за реґіоналів, знаючи, що вони, точніше, їхня політична верхівка давно приватизувала нажите ними добро і нахабно обкрадає їх. Знають. Але вони свої, донецькі, їм можна пробачити навіть злочини. Навіть злочини важкі, бо… з ким не буває… Та щось я заговорився. Он же чекає слова наш мудрий, високоосвічений японець Гіроакі Куромія, який подарував нам, українцям, нашою рідною мовою свою політичну та народознавчу історію Донбасу. Слухайте його, братове. “Директором копалень (в Еристовому) був чоловік на прізвище Коноплянников. Там працювало близько п’яти тисяч шахта* рів. Це був революційний центр. Він зміг переконати шахтарів, що “він, Коноплянни* ков, і тільки він є втіленням революції, правди і справедливості”. Він переконував шахтарів, що кожна партія, серед них і біль* шовики — “вороги народу і революції”. Коноплянников із вікна двоповерхового будинку виголошує промову перед шести* семитисячним натовпом шахтарів. “На коліна, цілуйте землю!” — крикнув владно гучним голосом бравого команди* ра Коноплянников. Шеститисячна маса, як підкошена трава, стала навколішки. “Підні* міть руки і присягайте, повторюючи мої слова”. — “Присягаємо!” — вилітає з шести тисяч шахтарських горлянок і гучною лу* ною ще раз віддається в лісі. “Присягаємо! Всі помремо за Коноплянникова. Всі пом* ремо! Нікому не викажемо. Не зрадимо. Помремо!” Виявилося, що це була репетиція: мі* тинг зазнав нападу “озброєного загону Тимчасового уряду”. Шахтарі вірно захи* щали свого отамана і відбили атаку. Після того, як у Петрограді сталася Жовтнева революція, Донбас потрапив під перехресний вогонь із Новочеркаська та Києва. Київ став центром pуху за незалеж* ність України, який представляла Цен* тральна Рада, а Новочеркаськ, столиця До* ну, набув ролі столиці контрреволюції, чи російської Вандеї. Київський “націоналізм” спонукав Дон* бас відділитися від України. Щоб протисто* яти створеній у Києві Центральній Раді, яка в січні 1918 р. проголосила незалежність України, в лютому 1918 р. промислово най* розвиненіша східна частина України та промисловий район Дону утворили До* нецько*Криворізьку Радянську Республіку зі столицею в Харкові. Ця республіка була бюрократичним витвором. Навіть В. Ленін виступав проти формування республіки, бо це розділило б український фронт. Респуб*

с. 5 · сторінка оригіналу ↗

Хоть какому богачу Назад рило сворочу. Дехто з колишніх козаків відкрито виявляв свою ворожість до більшовиків і дивився на Україну як на рай: Ми — герої*козаки, Комуністи — дураки. Ми комуну разобйом — На Вкраїну жить пойдьом. Доноси, як згадує Бородін, “стали вбивчою і дуже зручною зброєю для тих, хто був надто бридливим, щоб заляпувати власні руки кров’ю своїх особистих ворогів. Обидва табори заохочували доноси і дуже легко розстрілювали “ворогів” на яких вка* зували їм пальцем “вірнопіддані”. Наступний розділ книги Гіроакі Куромії про пік комуністичного геноциду над українцями — Голодомор 1932—33 років. У Донбасі. У тому Донбасі, який сьогодні має свою партію, котра вважає, що на Донеччи- Суд над розтратником у Сталіно, 1934 р. Слухаючи Вашу передачу, дуже заці* кавився книжкою “Україна — земля коза* ків” Павла Халебського (і Миколи Рябо* го), але вона вийшла дуже малим накла* дом. Чи не допомогли б Ви придбати її, щоб я більше дізнався про своїх леген* дарних предків? Вступатиму на історичний факультет, але батьки не дозволяють мені, кажуть, що професія історика неперспективна. Та я вважаю, що це — моє покликання. Комусь треба нести правду в народ, як Ви, пане Яворівський, адже упродовж 350 років ім* перія знищувала нас мільйонами, користу* валася нашими багатствами. Навіть сьо* годні, коли Україна — незалежна держава, зайди зазіхають на наші права і вольності. Я читав “совєтські книги”, у них Росія писа* ла українську історію для себе. Так не по* винно бути. Ось тому я обов’язково буду іс* ториком”. Я вірю, юний Іване, що нашу передачу слухають викладачі істфаку і Дрогобича, і Львова. Тож прошу їх запам’ятати це красиве ім’я абітурієнта — Іван Чайка. Я хочу, Іване, аби Ви стали таким українським істориком, щоб навіть Ваші батьки переконалися, що український історик — це суперпрестижно. А книга “Україна — земля козаків” незабаром вийде друком і буде в книгарнях. Катерина Марченко, м. Севасто; поль: “В одній із передач Ви порушили питан* ня про базування російського флоту у Се* вастополі. Яким антиукраїнським духом пройнято багато статей про славу Севасто* поля деяких політиків та журналістів! Украї* ною тут і не пахне, і не буде “пахнути”, доки тут базуватиметься російський флот. А ро* сійські шовіністи пропагуватимуть свою московську політику: мовляв, Крим пода* ровано Україні. Занадто слабка роз’ясню* вальна пропаганда з українського боку. По* яснюйте частіше, що Москва не дарувала Україні Крим! Пояснюйте частіше нашим громадянам, які найкращі чорноземи, най* родючіші степи відійшли до Російської Фе* дерації разом із трьома великими областя* ми споконвічної України. А скільки земляків закатували енкаве* дисти?! Ось першопричина, що породила Українську Повстанську Армію, яка не хоті* ла ні фашизму, ні більшовизму! Пригадайте романи Михайла Шолохова “Тихий Дон”, “Поднятая целина”, де письменник*реаліст показав, як боровся південь проти більшо* вицького засилля. Проти такого ж більшо* вицького засилля боролася і Західна Украї* на, і УПА. А російських шовіністів, що про* пагують міжнаціональну ворожнечу, надан* ня російській мові статусу другої держав* ної, і таки доконають остаточно українську мову, час притягти до відповідальності! До* ки вони не перетворили Крим на гарячу точку!” Вірю, пані Катерино, що новий, справді український (а не малоросійський Януковича!) уряд Юлії Тимошенко працюватиме над цими питаннями, а ми в парламенті підтримаємо його проукраїнську політику.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин