Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Червоний терор був не менш диким, ніж білий. Особливо це виявлялося на козацьких землях на сході Донбасу”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

ДОНБАС ОЧИМА ЛЮДИНИ

Слово Просвіти, №06 за 2008 рік

Знову повертаюся до Донбасу, до вчорашнього Дикого поля — себто до стражденної праукраїнської землі з дивовижним, сміливим, вільнолюб; ним, хоч і гайдамацько;непередбачуваним, надмірно інтуїтивним і настро; євим національним конґломератом, свідомість якого запопадливо вимо; лочувала Російська імперія, а згодом і комуністична молотарка. Емоційна вибуховість, надмірна реактивність Донбасу, специфіка духовних і мо; ральних цінностей, породжених підземельними ризиками, зневагою до безпеки, а то й до самого життя — то шахтарський його характер. кого ще не минув конфедеративний чи й “самостійницький” свербіж — хай читають Гіроакі Куромію. Слухайте й ті, хто і восени 2007-го віддав голоси за комуністів, точніше, за тих, хто вважає себе спадкоємцем авторів геноциду над українцями. Слухайте неупередженого японця: “Червоний терор був не менш диким, ніж білий. Особливо це виявлялося на ко* зацьких землях на сході Донбасу. Червоні грабували козацькі станиці, хапали місце* виx жителів, відправляли їх до Луганська і там убивали. Їм відрізали вуха й носи, ви* колювали очі, розчленовували. В Луганську ЧК (радянська таємна поліція) розстріляла всіх колишніх офіцерів, знайдених у місті. У Каменську, що на схід від Луганська, багато тіл лежало на вулицях по кілька днів, аж поки їх прибирали. Свідок розповів таку жахливу історію: “Одного дня повсталі червоні козаки і шахтарі*червоногвардійці витягли місцево* го губернатора — отамана — з домівки і по* Мельников на суді. Краснодон, 1965 р. розсічений ударом навскіс, наче жахливо посміхався. Один козак вилаявся: “То ти смієшся, сучий сину”, і сильно вдарив його прикладом рушниці. Після цього удару пол* ковник почав іржати, як кінь. — Добийте їх! — викрикнув хтось із на* товпу. У відповідь почулося: “Замовкни, бруд* на псино! Хочеш, щоб і тебе так покарали?” Я знову нагадую: все, що говорить у своїй книзі “Свобода і терор у Донбасі” японський історик Гіроакі Куромія, — строго задокументовано, оперто на конкретний документ з архіву чи з праць вітчизняних, а особливо зарубіжних дослідників. Кожна сторінка його, Куромії, історії Донбасу всипана посиланнями на джерела, виносками. Отож той, хто спробує спростовувати Куромію, буде спростовувати історію, спростовувати правду. Звичайно, наступний факт зустрічали в архівах, читали радянські історики, але у працях своїх обминали, як мінне поле. Слухайте: “Спільну могилу вже викопали самі за* суджені. Вона була довга, як траншея, але не дуже глибока й неширока. Під верхнім шаром ґрунту була яскраво*жовта глина. Після дощу глина ставала липка й важка, і в деяких місцях у могилу стікали струмки жовтої води. Панувала тиша, яку порушували лише постріли рушниць розстрільної команди. Здавалося, наче і виконавці вироку, і засуд* жені були приречені на якусь брудну й нуд* ну роботу і поспішали якнайшвидше покін* чити з нею. Коли надходила його черга, ко* жен засуджений швидко, по*солдатському роздягався і, поклавши складені речі на землю, йшов у заношеній, брудній білизні до свого останнього притулку, намагаю* чись не вступити боси* ми ногами в холодні до* щові калюжі. На краю могили дехто говорив щось пошепки, і ніхто не знав, чи то було останнє прокляття чи остання молитва. Дехто по*пра* вославному хрестився, а потім усі швидко пада* ли в могилу”. Нас сімдесят років учили, що революційний пролетаріат Донбасу зустрів Велику Жовтневу Соціалістичну Революцію, як схід сонця після дуже довгої ночі. Ми сьогодні визнали Голодомор 1932—33 років геноцидом. Одначе, якщо дивитися правді у вілютому 1920 р. на Шахти, на ринку поблизу залізничної станції затримали стару жінку, підозрюючи в тому, що вона продавала людське м’ясо. За словами Н. Бородіна (який опух від голоду і купував у неї та їв приготоване м’ясо, про що він згодом дав свідчення), її хату обшукали і “знайшли дві діжки, в яких лежали посортовані й засоле* ні частини дитячих тіл, а також оскальпова* ні голови”. Бородін пише, люди розповіда* ли, що “ці продавці людського м’яса зама* нювали безпритульних волоцюг із потягів, які проїздили повз станцію, вели до себе додому і вбивали; їх викрили тільки тоді, коли вони стали нахабно красти дітей у су* сідів. Я втік звідти, коли натовп почав бити старого чоловіка і його жінку. Останнє, що я бачив, — це чоловік, який стояв навколішки на снігу, червоному від крові. “Вбийте їх! Вибийте їм мізки!” — кричав натовп, а жер* тви верещали, як свині”. У Каменську чинили суди над людоїда* ми. У Макіївці ситуація була така сама. Отець Неве, який пережив цей страшний період у Макіївці, писав у лютому 1922 ро* ку: “Ми бачимо сцени, які нагадують опис облоги Єрусалима у Йосифа Флавія. Мате* рі вбивають своїх дітей, а потім накладають на себе руки, щоб більше не страждати. Скрізь бачимо людей зі змарнілими облич* чями і розпухлими тілами, людей, які ледве волочать ноги, яким доводиться їсти здох* лих котів, собак і коней. Ми мало не почува* ємося винними, коли їмо шматок хліба, і бачили так багато жахливих речей і чули про них від інших, зокрема і про людоїдс* тво, що наші почуття отупіли. А до жнив ще довгі два місяці...” У Донецькій губернії лише в першій по* ловині квітня 1922 року зафіксовано, що 1075 дітей і 1038 дорослих померли голод* ною смертю. В Єнакієвому лікарняна підво* да щовечора їздила вулицями, підбираючи трупи і напівмертвих людей, чиї вії ще тремтіли. Так само й політика корєнізації (або, у випадку України, українізації) задовольни* ла принаймні декого з українських націона* лістів. Ця політика мала зберегти грома* дянський мир серед українців, чия націо* нальна ідеологія, за словами Троцького, була “вибуховою силою величезних розмі* рів”. На думку Френка Сисина, після 1917 р. в Україні відбулася “революція сприйняття”, тобто “була визнана ідея полі* тичного утворення з чітко окресленими кордонами і назвою “Україна”, а маси, що проживають на цій території, усвідомили себе як “українці”. Завдяки новій політиці примирення ця революція змогла, принай* мні почасти, стримати вибухонебезпечну

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин