Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Їх об’єднувала загальна мета — сприяти розвитку української культури”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

«МАТІР УСЬОГО УКРАЇНСЬКОГО ЗОРГАНІЗОВАНОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ЖИТТЯ» До 140-річчя заснування культурно-освітнього товариства “Просвіта”

Слово Просвіти, №06 за 2008 рік

30 листопада 1880 р. з ініціативи В. Барвінського було скликано перше українське народне віче у Львові, яке стало своєрідною формою політичної діяльності Товариства, адже кінцева мета просвітницької роботи мала виразне політичне спрямування. Згадаймо, що ще при заснуванні “Просвіти” було наголошено: самостійність приходить внаслідок тривалого просвітницького процесу, на початку якого стоїть загальна освіта якнайширших мас. Усвідомлюючи, що політична боротьба могла мати для “Просвіти” непередбачувані наслідки, члени виділу О. Огоновський, Ю. Романчук, О. Стефанович, І. Белей, К. Левицький вирішують створити перше політичне товариство “Народна Рада”, яке перетворилося згодом у Національно-Демократичну Партію. Враховуючи зростаюче зубожіння українського селянства, відсталість в організаційно-торговельній і ремісничій діяльності українського міського населення, “Просвіта” вирішує поряд з освітньо-культурною працею активно займатися економічним піднесенням краю. Віднині економічна діяльність стає важливою ланкою в роботі Товариства, а його завдання набувають виразного соціального спрямування. Цей напрям роботи Товариства мав на меті не лише піднесення “добробуту українських селян”, а повинен був сприяти його усамостійненню. “Просвіти” допомагали селянам в їхній господарській діяльності, пропагуючи найновіші досягнення у хліборобстві, кооперації, торгівлі. З метою підвищення землеробської культури селян Товариство організовує Першу Хліборобську виставку в Стрию, висилає стипендіатів на студії хліборобства, молочарства і жіночого господарства до Австрії та інших країн (усього з 1907 до 1914 рр. їх було 40)19. Певним підсумком сорокарічної діяльності “Просвіти” стало проведення 1909 р. Першого Всеукраїнського Просвітньо-Економічного Конґресу, на який запросили і наддніпрянських українців. Актуальною і для сьогодення залишається теза, що прозвучала на Конґресі у виступі молодого кооператора з Полтави Андрія Жука: “Коли розпилена тепер народна маса буде організована в економічні й просвітньо-культурні інституції, коли вся сіть наших інституцій буде об’єднана в національні союзи і федерації — тоді наш нарід прибере форму організму, нації. І коли цей процес самоорганізації нації завершиться, тоді наступить самий важний акт національно-політичної боротьби. Тоді ми поставимо дах на нашій національній будівлі, тоді виведемо купол, на якому поставимо прапор самостійної нації”20. Отже, і галицькі, і наддніпрянські просвітянські діячі глибоко усвідомлювали: поза межами національності не може бути ніякого розвитку, ніякої культури — це по-перше. По-друге, національна ідея повинна базуватися на міцному економічному підґрунті, Будинок читальні “Просвіти” у м. Микулинці інакше вона жодних шансів на реалізацію не матиме. До речі, 1909 р. на Наддніпрянщині діяло уже 102 сільськогосподарські кооперативи21. Стоячи перед загрозою голоду в країні, російський уряд видає 1897 і 1898 рр. так звані “нормальні статути”, які відкрили простір для розвитку української сільської кооперації. Оскільки кооперативи мали легальний статус, то саме в них українська інтелігенція Наддніпрянщини розпочала національно-культурну працю. Так, на Полтавщині, де членами кооперативних товариств, крім селян, стали вчителі, священики, лікарі, агрономи, було закладено по селах склади хліборобських знарядь і машин, громадські крамниці, позичково-ощадні й кредитні каси. Для поширення освіти серед українського селянства вони влаштовували вистави, лекції, створювали бібліотеки-читальні, закладали народні доми. Цікаво, що на території Російської імперії перша українська “замаскована” “Просвіта” розпочала свою діяльність ще 1898 р. в Санкт- Петербурзі під офіційною назвою “Благотворительное общество для издания общеполезных и дешевых книг” і проіснувала 20 років. Засноване відомим письменником Данилом Мордовцем, Товариство за суттю своєї діяльності повністю відповідало “Просвіті”, оскільки основну увагу приділяло виданню і популяризації українських книжок. Однією з перших став “Український буквар” С. Русової. Лише з 1898 до 1912 рр. воно видало 67 найменувань книжок і брошур українською мовою, що мало величезне значення для розгортання культурно-просвітницької справи на українських землях, які перебували у складі Російської імперії: адже на Наддніпрянщині українське слово жорстоко переслідували. Пройшовши у Петербурзькому товаристві серйозну школу легальної видавничої діяльності, Є. Чикаленко, Б. Грінченко, М. Загірня, О. Кониський, М. Комар, М. Левицький, С. Русова, Д. Дорошенко, П. Холодний та інші діячі українського національного руху продовжили її на Наддніпрянщині після революції 1905 року. Головними центрами просвітянського руху на Наддніпрянській Україні стали Катеринослав, Київ, Одеса, Кам’янець-Подільський, Миколаїв, Чернігів, Житомир. “Просвіти” існували також у невеликих провінційних містах (Мелітополь), містечках (Козелець, Ніжин) і навіть у селах (Мануйлівка, Діївка, Перещепино Катеринославської губернії). За даними київської “Просвіти”, наведеними у Календарі за 1908 р., на Наддніпрянській Україні діяли 14 “Просвіт”. Товариства та їхні філії закладали у селах бібліотеки-читальні. Так, наприклад, Кам’янець-Подільська “Просвіта” заклала в селах п’ять бібліотек, а її могилів-подільська філія — вісім23. Проте з самого початку “Просвіти”, які діяли на українських землях, що перебували

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин