“Коли всі можливості вичерпано, народ має право захищатися”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
ГАРЯЧА ТЕМА
Слово Просвіти, №06 за 2008 рік
Закінчення. Поч. на с. 1
їх директорові бібліотеки, яка, мовляв, ситуацію знає краще за всіх, а самі залишили прес-конференцію, пославшись на зайнятість. Воно й справді так, пережитим могли поділитися лише очевидці, бо всі ці напружені дні працівники бібліотеки боялися залишити приміщення, щоб туди не вломилися нападники. Але чому за повної поінформованості міська влада не вжила дієвих засобів захисту закладу одразу при перших спробах і погрозах, і лише рішучий крок голови Українського фонду культури привернув увагу найвищої влади до проблеми — це запитання зависло в повітрі, й до нього потім повернувся у своїй репліці письменник Михайло Шевченко. Та спершу директор публічної бібліотеки Людмила Ковальчук розповіла про історію закладу, якому віддала 43 роки життя. “Рішенням київської влади 17 грудня 1943 року було створено перших вісім публічних бібліотек у Києві — на сороковий день звільнення міста від ворога, коли ще весь Хрещатик і центр міста було зруйновано. Є спогади наших читачів, як потрапили сюди перші книги, — з дахів зруйнованих будинків. Коли поверталися з евакуації голодні люди, вони приносили книги у відділи народної освіти — так було закладено фонд нашої бібліотеки. Хочу написати її історію. Колектив як вощину ліпив наше велике господарство. 1974 року на базі бібліотеки вперше було поставлено експеримент з централізації бібліотек, що дало змогу надавати більше послуг користувачам. А 1972-го, коли готувалися до цього експерименту, нам потрібні були додаткові приміщення. Київська влада надала бібліотеці ордер на приміщення, яке було у відомчому будинку Інституту “Союзгазпроект”. Ордер ми передали інститутові, і він став підставою першої угоди на господарське обслуговування. З цим колективом з 1972 року в нас дружні стосунки — спільна художня самодіяльність, ми створили хор, який завжди був гостем бібліотеки. Наш договір про співпрацю було представлено на ВДНГ СРСР, і ми одержали нагороду. Закон сьогодні визначає основ-
Володимир ФЕРЕНЦ, м. Івано-Франківськ
Поширення російської мови в Україні значне. До російськомовності етнічної додається російськомовність вимушена і ділова, пов’язана з об’єктивною потребою послуговуватися цією мовою як однією з мов міжнародного спілкування. Різні сфери застосування російської мови законодавчо, на рівні суспільної свідомості та політично майже не розрізняють. Одні над цим просто не замислюються, інші роблять на цьому велику політику, користуючись недовершеністю правового неврегулювання статусу російської мови. Застосування російської як мови компактно розміщеної етнічної групи визначає Конституція, але мовне законодавство врегульовує лише концептуально. Невизначеність правового статусу російської компактної етнічної групи дає змогу махінаторам зараховувати туди ж і російськомовних етнічних українців. Після повного правового врегулювання статусу російської мови політики-державники і громадяни зможуть нарешті предметно критикувати конкретних зацікавлених пропагандистів руйнівної для держави геополіттехнології
с. 9 · сторінка оригіналу ↗
ли його депутати, а Олександр Кузьмін, заступник міського голови, який сидів поруч зі мною, прошепотів мені на вухо: “Толковый парень, молодец!” Щиро сказав, чи хотів потрафити “людині Президента”? Під час наступного короткочасного виїзду на Хортицю, до селища на схилі, що спускається до Старого Дніпра, а особливо на нараді в облдержадміністрації, я переконався, наскільки “невипадкова” у нашій проблемі людина — шановний пан Олещенко! На Хортиці він усе доскіпувався до мене: “І що ви робитимете з тією землею, коли всю отримаєте у своє розпорядження? Навіщо вам стільки? Зробили б заповідник у плавнях, а тут би нехай люди хазяйнували!” (Виділено мною — К.С.). Усе мені було зрозуміло з таким спеціалістом… “Нехай люди господарюють…” А решта території острова для кого, хіба не для людей? Але вона має бути прибраною, охайною, максимально наближеною до свого благословенного первісного стану. Нічого особливого городити на ній не слід, бо земля ця — САМОДОС- ТАТНЯ. Я просто сказав, що для реалізації генерального плану розвитку заповідника нам не вистачить усієї землі острова. У відповідь пан Олещенко заклопотано звів брови. Не дозволив розслабитися столичний юрист і на нараді в облдержадміністрації. У президії — І. Васюник, Ю. Артеменко, Є. Карташов, В. Олещенко, Д. Бабміндра, С. Щербина, К. Сушко, у залі — прокурори, судді, землевпорядники, глави райадміністрацій, юристи, представники засобів масової інформації. Усі висловлювалися доволі чітко, лише столичний правник — зиґзаґами. На додаток “наїхав” на Щербину, мовляв, своїми протестами громадськість дестабілізує ситуацію у місті. Я не витримав і зауважив, що ситуацію у місті й країні дестабілізують неправда і зло, і не варто звинувачувати протестувальників, бо їхні дії спрямовані саме проти неправди і зла. Це була крапка у підготовці остаточного розв’язання земельного питання. Далі з цього приводу пан Карташов здійснив кілька поїздок (за викликом “згори”) до Секретаріату Президента України, після чого 9 листопада 2005 року сесія Запорізької міської ради прийняла рішення (з 50 присутніх депутатів “за” проголосували 45) про передачу всієї землі Хортиці, а також усіх прилеглих островів та скель — Байди, Дубового, Розстебиного, Трьох Стогів, Середньої, Близнюків, а також частини урочища Вирви на правобережжі — заповідникові. А 16 січня наступного року Є. Карташов у присутності великої групи телевізійників та газетярів вручив мені (не особисто, а як керівникові заповідника) Державний акт на право постійного користування усією землею Хортиці та прилеглих до неї островів і скель (усього — 2359,34 гектара). На прес-конференцію Євген Григорович не залишився (хоч відома його любов до таких заходів), на запитання журналістів відповідав я. Тоді офіційно подякував усім учасникам піврічного “земельного процесу”, дипломатично назвавши його фінал НА- ШОЮ СПІЛЬНОЮ ПЕРЕМОГОЮ. Водночас наголосив, що Хортицький заповідник став першим в Україні відповідним закладом, який отримав усю потрібну землю у власне розпорядження.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
