“Підвладний генію космічний дух — його, мов полум’я палке, роздмухує”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
НА ЗДОБУТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ ТАРАС ШЕВЧЕНКО В МОСКВІ Березень 1858 року
Слово Просвіти, №06 за 2008 рік
У березні виповнюється 150 років з часу найдовшого пе; ребування в Москві Тараса Григоровича Шевченка — 11—26 березня 1858 року. Поет тоді жив у Михайла Семеновича Щепкіна і разом з ним “споглядав Москву”, познайомився з багатьма представниками “московської вчено;літературної знаменитості”. Починаючи з цього числа, ми друкуватиме; мо цикл статей генерального директора Культурного центру України в Москві, номінанта на здобуття Національної пре; мії, доктора історичних наук Володимира Мельниченка про перебування Шевченка в Москві в березні 1858 року.
Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, генеральний директор Культурного центру України в Москві, доктор історичних наук
ТАРАС ШЕВЧЕНКО: “ПОСЕЛИВСЯ У ЩЕПКІНА В БУДИНКУ ЩЕПОТЬЄВОЇ” Повертаючись із заслання в Петербург, Тарас Шевченко на деякий час зупинився в Нижньому Новгороді. В інформації воєнного губернатора Нижньогородської губернії Муравйова на ім’я московського воєнного генерал-губернатора Закревського, знайденій мною в Центральному історичному архіві Москви, перебування Шевченка в місті та від’їзд його до Москви узагальнено в двох фразах: “…В сентябре 1857 года Шевченко прибыл в Нижний Новгород и оставался здесь под надзором полиции до марта месяца… В марте месяце (9 числа) Шевченко выехал из Нижнего Новгорода в С.-Петербург, но, по частным сведениям известно, доехав до Москвы, остановился в оной, по случаю постигшей его болезни”1. Якщо бути точнішим, то Шевченко виїхав із Нижнього Новгорода 8 березня, а в Москву прибув через день — 10 березня об 11 годині вечора. Тож почнемо з першого московського запису Шевченка в щоденнику: “В 11 часов вечера приехал я в Москву. Взял №за рубль серебра в сутки в какомто великолепном отеле. И едва мог добиться чаю, потому что уже было поздно. О Москва! О караван-сарай! Под громкою фирмою — отель. Да еще и со швейцаром”. В якому готелі зупинився поет? Відповісти на це питання з абсолютною точністю неможливо. Москвознавці пишуть, що “з семи московських готелів у пушкінські часи шість знаходилися на Тверській”. На час Шевченкового приїзду ситуація змінилася, але не суттєво. За моїми підрахунками, в Москві тоді було більш як півтора десятка готелів, принаймні офіційно занесених до міського реєстру2. Кращими вважали готелі Варгіна, Шевалдишева і “Дрезден” на Тверській вулиці, “Лондон” в Охотному ряду, “Франция” на Петровці, Шевальє — у власному будинку в Газетному провулку. Серед інших, менш відомих — готель Філімона Горячева у власному будинку на вулиці Спиридоновській в Арбатській дільниці, в якому, до речі, не було номерів для приїжджих, “Ярославль” Марем’яни Федорової на вулиці Сретенці в будинку Петрової, “Москва” на Трубному бульварі, готель П’єра Бардена в М’ясницькій дільниці. Але більшість готелів, як і раніше, була в Тверській дільниці, передусім на Тверській вулиці, в Охотному ряду і на Кузнецькому мосту. Мабуть, Шевченко навмисне зупинився в цьому районі, ближче до будинків, у яких жили його друзі Бодянський і Щепкін. Тому наступного дня він швидко знайшов помешкання Щепкіна. Поет узяв недорогий номер, як правило, ціни складали від 1,5 до 5 рублів на добу3. Втім, у готелі Варгіна були розкішні номери вартістю 30 рублів на добу, в яких виконували всі примхи пожильців. Поетів сучасник, москвознавець Петро Вістенгоф згадував і про номери за 50 рублів. А Тарас Шевченко зупинився в недорогому готелі, можливо, це був готель московського купця Пєчкіна “с №№для приезжающих и общим столом, в доме г-жи Козьминой, на Тверской ул.”, що недалеко від Неглинної. У готелі Шевченкові страшенно не сподобалося, і він залишив його зранку: “В 7 часов утра оставил я караван-сарай со швейцаром и пустился отыскивать своего друга М. С. Щепкина. Нашел его у старого Пимена в доме Щепотьевой и у него поселился…” 12 березня Тарас Григорович ще раз зафіксував свою адресу в листі до Михайла Лазаревського: “Сижу я у Михайла Семеновича Щепкина, близ Садовой улицы в приходе старого Пимена, в доме Щепотьевой”. “Біля старого Пимена, в будинку Щепотьєвої” — Шевченко не вказував навіть назви провулка, але не майте сумніву, що в цьому випадку адреса була точною і зрозумілою. Церква преподобного Пимена, що розташувалася неподалік, була відома всій Москві. Отже, в середині ХІХ століття ніяких проблем з пошуком будинку Щепотьєвої не було. Зате вони виникли через сто років, коли дослідники хотіли точно встановити, де саме було розташовано будинок Щепотьєвої. Почалося з того, що вони не зуміли по-справжньому пошукати домовласницю з досить рідкісним для Москви прізвищем. Авторитетний московський біограф Щепкіна Борис Земенков наприкінці 50-х років ХХ століття заявив, що в жодному довіднику тих часів йому не вдалося виявити прізвища домовласниці Щепотьєвої. Через тридцять років автори книги “Шевченко в Москве” І. Карабутенко, О. Марусич і М. Новохатський повторили це твердження і висловили припущення, що Шевченко жив, очевидно, в будинку Щепотьєва, але, не відаючи про господаря, знав лише його дружину. Між іншим, тоді ще ніхто не знав, що навіть московська поліція доповідала начальству саме про “будинок Щепотьєва”. У “Рапорті” московського обер-поліцмейстера князя Кропоткіна воєнному генерал-губернаторові Закревському йшлося про те, що “отставной рядовой Тарас Шевченко прибыл из Нижегородской губернии проездом в С.-Петербург и остановился Сретенской части 1 квартала в доме Щепотьева”4. Втім, це були легковажні заяви, зумовлені, з одного боку, поверховим підходом тодішньої московської поліції, а з другого, неглибоким вивченням питання радянськими істориками. Досить розгорнути “Книгу адресов жителей Москвы” за 1858 рік там,
де містяться адреси артистів, і прочитати: “Щепкин Михайло Семёнович, Сретенская часть, на Малой Дмитровке, в Воротницком переулке, дом Щепотьевой”5. Ця адреса стояла на листах, які отримував великий артист. Скажімо, в паперах тодішнього московського генерал-губернатора графа Арсенія Закревського є конверт з адресою артиста: “Сретенской части на Малой Дмитровке Воротниковском переулке в д. Щепотьевой”. Сам Щепкін, перебуваючи на гастролях у Ярославлі в квітні 1858 року, тобто відразу після від’їзду з Москви Шевченка, писав дружині Олені Дмитрівні Щепкіній: “В Москву в приход Старого Пимена в дом госпожи Щепотьевой”6. Тож поставимо крапку в надуманій версії з відсутністю домовласниці Щепотьєвої та назавжди припинимо невиправдану ревізію напрочуд точного щоденникового запису Шевченка. Насправді, як він і зафіксував, будинок вважали не Щепотьєва7, а саме за Щепотьєвої. Інша річ, що пошуки домовласниці Щепотьєвої з Воротниковського провулка були непростими. Прізвище Щепотьєвої мені вдалося виявити відразу, вже в документах післяпожежної Москви. Зокрема, 1818 року в Ніколо-Кузнецькому провулку П’ятницької дільниці міста була вдова поручика Ганна Олексіївна Щепотьєва, яка володіла спаленим будинком (“обгорелой землёй”). Ще більшу увагу привернула губернська секретар-ша Щепотьєва Пелагея Петрівна, яка того ж року жила на Преснєнській вулиці в Преснєнській дільниці міста. Проте найвірогідніше “героїнею” нашого сюжету мала стати знайдена в маловідомому “Алфавитном указателе к плану Хамовнической части” титулярна радниця Щепотьєва Олександра Петрівна, домоволодіння якої були в Полуектовському провулку (тепер Сєченовський), що між Остоженкою і Пречистенкою. Чи не була вона молодшою сестрою згаданої Пелагеї Щепотьєвої? Оскільки іншої домовласниці з цим прізвищем виявити в адресних книгах більше не вдалося, напрошувався висновок, що титулярна радниця Олександра Щепотьєва жила в приарбатському ареалі, а будинок у Воротниковському провулку8 винаймав у неї Михайло Щепкін. Цей будинок давно знесено, але навколо нього не стихають пристрасті.
Портрет М. С. Щепкіна. 1858 р.
Річ у тім, що за кілька кроків від помешкання Щепкіна розташований будинок, у якому в травні 1836 року під час останнього приїзду до Москви жив у свого друга Павла Нащокіна поет Олександр Пушкін. Це двоповерховий цегляний особняк із дерев’яним мезоніном, збудований в 1817—1820 роках. 1838 року замість мезоніна надбудували третій поверх. Будинок №12 зберігся і називається тепер “Будинком Нащокіна”, на ньому встановлено меморіальну дошку, присвячену Пушкіну. Тут часто бував Гоголь, і Нащокін став прообразом одного з героїв другого тому “Мёртвых душ” — Хлобуєва. Так-от, у 60—80-х роках минулого століття в історичній і москвознавчій літературі усталилася думка, що саме будинок №12 винаймав Щепкін, і саме тут у березні 1858 року жив Шевченко. Вже згаданий Борис Земенков ще 1966 року писав у книзі “М. С. Щепкин в Москве”: “Щепкін переселився в будинок №12 у Воротниковському провулку… За кілька років перед тим у цьому будинку жив близький друг Пушкіна — Павло Воінович Нащокін…” Цю версію підтримував доцент Московського університету Михайло Зозуля, який 1974 року писав: “Будинок, у якому Щепкін приймав тоді Шевченка, був до певної міри знаменитим. Цей будинок знав Пушкіна й Шевченка, Щепкіна і Гоголя, Грановського і Тургенєва, багатьох учених, артистів і музикантів”. У “Шевченківському словнику” (1977 рік) до статті Зозулі “Москва” було навіть вміщено фотографію номера дванадцятого: “Будинок, дев квартирі М. С. Щепкіна жив Т. Г. Шевченко. 1858”. Так само ще й нині в “Коментарях” до шостого тому Повного зібрання творів Шевченка стверджується: “Сучасна адреса тодішньої квартири М. С. Щепкіна — Воротниковський провулок, 12”. Відомий москвознавець Сергій Романюк у книжці “Из истории московских переулков” (1988 рік) також наполягає, що саме в цьому будинку мешкав актор М. С. Щепкін: “Будинок №12 в той час… належав А. І. Івановій… В 1847—1858 рр. будинок знімав актор М. С. Щепкін. Тут же в 1858 р. зупинився Т. Г. Шевченко”. Першими висловили сумнів з цього приводу автори книги “Шевченко в Москве” І. Карабутенко, О. Марусич і М. Новохатський. Вони справедливо вказали на те, що Шевченко не міг не відзначити в
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
