Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Захочеш — і будеш. В людині, затям, Лежить невідгадана сила”. Олег Ольжич · с. 12сторінка оригіналу ↗

ЗАГИБЕЛЬ ОЛЕГА ОЛЬЖИЧА У КОНЦЕНТРАЦІЙНОМУ ТАБОРІ ЗАКСЕНГАУЗЕН

Слово Просвіти, №06 за 2008 рік

Допитували О. Ольжича троє: оберштурмбанфюрер, урядовий радник з українських питань, керівник ІV відділу у відомстві Генріха Гіммлера Вольф; гауптштурмбанфюрер, кримінальний радник з Берліна Шульце; прибалтійський німець Вільгельм Вірзінг, лютий кат, що видавав себе за латиша, проте був, як свідчать деякі факти, прихованим енкаведистом. Вони тягали О. Ольжича на допити вдень і вночі, годинами вибивали з нього зізнання, піддавали тортурам. Він розмовляти зними категорично відмовився. Олівцем, якого не тримали розпухлі пальці, написав заяву: ні про своїх друзів, ні про свою працю в ОУН говорити нічого не буде. Гестапівська “тройка” напосідала, гнівалась. Застосовувала найефективніші, з погляду садизму, “засоби впливу”. О. Ольжич втрачав притомність. Приводили до тями і знову катували. Востаннє його забрали на допит 9 червня. Вночі занесли до камери напівмертве тіло. Єжин Кунцевич, хоч як прислухався, не почув ані стогону, ані дзенькоту ланцюга. Наступного ранку наглядачі виявили в камері №14 неживого О. Ольжича. Він, кинутий на цементну долівку, захолов, не приходячи до тями. О 19 годині 45 хвилин, точно за розкладом, небіжчика понесли в крематорій. Сталося все майже так, як він благав у давньому, 1931 року, вірші “Присвята”: Пошли мені, молюся, дар один: В ім’я Її прийняти мужньо муки І в грізні дні залізної розплати В шинелі сірій вмерти від гранати. Леонід Череватенко. “Я камінь з Божої пращі” СМЕРТІ НАПЕРЕКІР Між 8 і 10 червня 1944 р. Ольжича не стало. 22 липня помер його батько. 31 липня народився син. Катерина Білецька-Кандиба. “Ольжич, яким я його пам’ятаю”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин