Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Щоб не потерпати безпросвітно, вивулканюймо всі сили для самоврядування”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

НАША КНИГА

Слово Просвіти, №06 за 2008 рік

вати без зайвих клопотів, що людство — від Адама і Єви. А “по-науковому” — що в Африці з’явилася перша людина, а далі через оази, де тепер Єрусалим, прийшла в Європу й залишила виразні сліди як неандерталець. А взяти на себе труд розглянутися та з’ясувати, що не якийсь там обраний закуток планети, а Земна куля — колиска людства — невже надміру обтяжливо? Поміркуймо: чи ж археологічні відкриття, особливо останніх десятиліть і на різних континентах не підводять-таки до істини? А саме — що певного періоду людина з’явилася в різних куточках Земної кулі, і на неміряних обширах, а не на якомусь загумінку. Трипільська культура — прамати української духовної сутності. Від її розквіту — подзвін календарно-обрядової поезії, досі збережених колядок і щедрівок, веснянок, купальських, обжинкових — усіх не перелічити — пісень. А ще — прислів’я, приказки, примовки, нев’янучі образні вислови, заклинання, ворожіння, нашіптування, повір’я, забобони… А загалом — зав’язь світосприймання, вірувань, звичаїв. Духовна основа, фундамент народної душі й серця — з Трипільської культури. Без цієї міцної укоріненості у вічність чи міг би знов і знов відроджуватися наш народ, підніматися до життя, як безсмертник з-під копит монгольських коней, верблюдів, ослів та іншої скотини. Авторська позиція у книжці Василашка заявлена чітко. Це синівський підхід до минулого, синівський погляд на історію рідної України, щире уболівання за її долю, за її подальший розвиток. Сповідувана й представлена автором правда — у дбайливо дібраному фактичному матеріалі. Він багатющий. І все — незаперечне, розширює обрії пізнання, прислужиться патріотично налаштованим читачам і спонукатиме упереджених до переоцінок хибних уявлень. Радив би вчителям, викладачам середніх спеціальних і вищих навчальних закладів звертатися до книжки, про яку йдеться, бо не завжди під рукою раритетне джерело, щоб почерпнути залучене до цього видання: “Ключевський, відомий російський історик, на запитання: “Якою мовою розмовляли в Київській Русі?” — відповів: “Такою, як нині розмовляють малороси”. Вартий якомога ширшого оприлюднення витяг з виданої 1880 р. в Одесі праці “Древность малороссийского языка” орієнталіста М. Красуцького, якого аж ніяк не звинуватити в націоналізмі: “Займаючись тривалий час вивченням арійських мов, я дійшов переконання, що українська мова старша не тільки від усіх слов’янських, не виключаючи так званої старослов’янської, а й від санскритської, грецької, латинської та інших арійських мов”. Печуть мозок і не такі вже далекі події. “У 30-ті роки ХХ століття владою було вбито понад 200 кобзарів, носіїв музично-пісенної пам’яті нації…” Чи ось із одного з виступів академіка К. Ситника: “Я був у музеях Росії, Європи, Америки, Африки і ніде не бачив такого, як у Національному музеї історії України, стенду: “Із 325 українських письменників, яких друкували в 1930 році, після 1938 року друкували тільки 36”… А між цими датами — страшніший від чуми 33-й рік. Подаючи неспростовні факти геноциду, прямим винуватцем якого була влада, автор з невимовною гіркотою підсумовує: “Отже, коли я чую заперечення Голодомору в “житниці Європи”, виправдання сталінських репресій, осуд українських націоналістів як спільників фашистів, то здається, що сталіністи, українофоби і антидемократи досі безкарно ховаються в тіні Сталіна”. Хоч би якою жорстокою була юдоль земна, та є ідеали, які не тьмяніють. У тому високо сяючому сузір’ї — патріотизм, відданість рідному народові, рідній землі. І це — вічне. Саме з ним облагороджується людство й утверджується гідне життя на білому світі.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин