Постаті · “Дякую Богові, що дав мені народитися українцем”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
ОРХІДЕЇ РІДКІСНОЇ КРАСИ
Слово Просвіти, №06 за 2009 рік
“Феномен незнищенності” — так назвав своє слово Олесь Гончар на відкритті Уста% новчої конференції Товариства української мови імені Тараса Шевченка 11 лютого 1989 року. Нині з того дня, який, без перебільшен% ня, змінив український світ, минає 20 літ. Вічної пам’яті Божою милістю українець Олесь Гончар залишив цей світ у липні 1995 року. Але слово його працює на Украї% ну щодня і довго ще працюватиме, зміцню% ючи позиції українства. Сьогодні “Слово Просвіти” розповідає вам, дорогі читачі, саме про такий приклад дієвості Гончаревого слова. У Дніпропет% ровському національному гірничому універ% ситеті, завдяки послідовній державницькій позиції ректора цього ВНЗ, академіка НАН України Геннадія Григоровича Півняка діє своєрідний духовний центр, від діяль% ності якого причащаються не лише студен% ти%гірники, а й ціле місто. Тут відбувається безліч цікавих заходів, присвячених мові, літературі, культурі, — Гончарівські читання, зустрічі з дружиною письменника Валенти%
Ніна ГНАТЮК
Є імена, які не стираються в пам’яті, від яких віє теплом. Саме до таких належить Олесь Гончар. Сьогодні є чимало літературознавців, які прагнуть перекреслити всю українську літературу радянського періоду, вишукати в творах класиків такі цитати, а в біографіях — такі факти, які очорнили б ці імена, применшили значимість видатних постатей. Про глибокий аналіз тих історичних обставин, в яких було створено ті чи інші книжки, про лещата цензури, про недремне око каральних органів, у полі зору яких були всі — від початківців до лауреатів державних премій, на жаль, часто забувають. Але водночас серед наших сучасників маємо чимало справжніх добродіїв, які вміють цінувати вагу художнього слова, берегти пам’ять про тих, хто понад усе любив Україну, жив і творив для неї. Великою перемогою для нас усіх є те, що Дніпропетровському державному університетові присвоєно ім’я Олеся Гончара. І це не просто позначка на вивісках, бланках, дипломах, а той духовний вимір, до якого мають дорівнятися студенти, викладачі цього навчального закладу, інтелігенція, всі свідомі громадяни краю. Під час Міжнародного Шевченківського свята “В сім’ї вольній, новій”, що відбулося 2008 р. у Дніпропетровську, мені пощастило побувати у Національному гірничому університеті. Тут діє Інститут гуманітарних проблем, є кафедра історії та політичної теорії, якою завідує професор В. Пушкін. Саме завдяки наполегливості, ініціативі, невтомності Віктора Юхимовича на базі цього університету створено Центр культури української мови ім. Олеся Гончара. Конференції, творчі зустрічі, виступи на радіо і телебаченні, повсякденна робота з утвердження державності української мови — ось неповний перелік тих корисних і потрібних справ, якими займаються добродії з гірничого університету. Віктор Пушкін, Світлана Олійник, Ірина Цюп’як упорядкували і видрукували збірники афоризмів, висловів, роздумів з творів Олеся Гончара “Бережіть собори душ своїх” і “Україна — моя пектораль”. А 2008 року світ побачив ще один збірник афоризмів видатного майстра слова — “Тайноцвіт”. Цьоною Данилівною Гончар, його сестрою Олександрою Терентіївною Совою, з учня% ми і вчителями шкіл, врешті, з тими, чий шлях повернення до українства у своєрідно% му місті, що й до сьогодні в сенсі культурно% го означення оглядається на своє минуле, віддзеркалене в іменнях Катеринослав — Сі% чеслав — Дніпропетровськ, досить неодноз% начний і нелегкий. Олесь Гончар, чия біогра% фія тісно пов’язана з цим містом і цим кра% єм, став своєрідним провідником для зем% ляків до славного козацького минулого, до української традиції, до українських дер% жавницьких ідеалів та українського слова. Здається, саме завдяки діяльності енту% зіастів української справи з ДНГУ і нині в сті% нах цього ВНЗ, а за ними — по всьому Дніп% ропетровському краю котиться м’який і не% повторний голос Олеся Гончара, торкаючи серця земляків: “Історія дає нам шанс, і гріх було б не скористатися ним сповна. Хай наснажує нас мета висока, заповітна! Тож: — Мово, будь! Мово, живи і живи!”
го разу він вийшов українською, англійською й німецькою мовами. До колективу упорядників долучилися Ірина Кабаченко та Лариса Токар. Перегортаєш сторінки цих видань — і мимоволі рука тягнеться до записника: занотувати, запам’ятати, передати з уст в уста ці безцінні зблиски мудрості, краси. У передмові до збірника “Україна — моя пектораль” лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка, директор видавництва “Веселка” Ярема Гоян зазначив: “Особливість таланту Олеся Гончара саме в тому, що він уміє в океані рідної мови знайти таке слово, яке несе в собі код нації, і засвітити його перед народом, піднести, як знамено, розгорнути, як епоху, вмістити в ньому степи, ясні зорі і тихі води України. І тоді те обране чи послане долею слово, розро-
Гостинність цього дому знають багато десятиліть. І хоч Олеся Гончара нема серед нас вже тринадцять років, його вірна дружина, берегиня пам’яті Валентина Данилівна дорожить традиціями роду, підтримує найтісніші зв’язки з земляками. Цього разу в квартиру класика української літератури завітали гості з Нових Санжар на Полтавщині. Головний редактор районної газети “Світлиця” Олександр Зінченко, відповідальний секретар Петро Жаботинський, секретар селищної ради Ірина Зінченко привезли портрет Олеся Гончара роботи юного художника Олександра Редьки. Хлопець навчається в десятому класі Маячківської ЗОШ. Під керівництвом учителя Сергія Романченка він випалив на дереві чимало талановитих робіт, серед них — два
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
