Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Наука і ми · “Нині й наука страждає, і медицина, і “маленька” людина, яку постійно обдурюють. Мабуть, треба щось змінювати в державі!” · с. 7сторінка оригіналу ↗

«ЯКЩО ЧОБІТ ТІСНИЙ…»

Слово Просвіти, №06 за 2009 рік

— Петре Яковичу, над якою проблемою Ви працювали, щоб стати вченим і професором? — В університеті на біологічному факультеті було два навчальних потоки: загальна біологія та зоологія й ботаніка. Я відразу потрапив на кафедру зоології до відомого вченого — Олександра Пилиповича Кришталя, згодом мого наукового керівника. Тоді, за часів холодної війни, “модною” була біологічна зброя, і наша наукова лабораторія екології й токсикології стала частиною військової машини СРСР. Зокрема, у нас розводили кровосисних комарів-переносників, які живуть на території вірогідного противника. Тобто “його” комарів — у своїй лабораторії! Я займався розробкою біологічних методів боротьби з ними, досліджував найпростіших — мікроспоридій, які паразитують у комарах. Про цих мікроскопічних тварин майже не знали: на весь Союз лише чотири кандидати наук вивчали цю проблему на рівні світлової оптики. Я консультувався в Ленінграді у вченого Ірми Іссі. І держава мені давала кошти на відрядження. Нині й не знаю, чи наш аспірант їде кудись, бодай по Україні, за державний кошт хоч раз на рік. А тоді їздив і в експедиції, й на конференції. Навіть літав у Новосибірськ, Алма-Ату, Астрахань: розробляв препарат, щоб був він безпечним для всіх живих організмів, окрім комарів. Захистив кандидатську дисертацію, працював на кафедрі зоології в університеті й продовжував дослідження: щоб устигнути за комарами, вирушав то на південь, то на північ, залежно від того, де раніше сходить сніг або починається зима. Теоретично все обґрунтував, проаналізував, перевірив на практиці й захистив докторську. Тепер для впровадження цінних розробок у життя… в держави немає коштів! — Але ж майбутнє за біологічним методом боротьби зі шкідниками? — Більшість це прекрасно розуміє. До мене зверталися й підприємці: пропонували розробити біологічні препарати проти тарганів або колорадських жуків (проти комарів — нема охочих). Але це — значні кошти: оснастити сучасну лабораторію, готувати наукових працівників… А то — слід послати бригаду науковців в Америку, на батьківщину коло% радського жука, щоб там описати й зібрати всі його хвороби, бо їх у нього аж 80! У наших жуків їх не виявлено: вижили найміцніші… Тож проблему треба розв’язува% ти у штаті Колорадо. Для цього потрібно спорядити експедиції, організувати візи. Усе, як кажуть, упирається в цей тісний чобіт: як не підскакуй — не побіжиш. Скрізь тиснуть гроші… Якось, іще за радянських часів, привезли американського клопа, який висмоктував личинок колорадського жука. Почали розмножувати; влітку випустили: експеримент удався, але на зиму жуки “навчилися” ховатися від морозу під землю, а клоп… цього не “навчився” — і загинув. Зате в хімічних компаніях усе чітко продумано й обставлено: вони кому завгодно хабара дадуть, аби науковці, які ведуть біологічну боротьбу зі шкідниками, не одержали жодної копійки — ні на поїздку з такою метою в Америку, ні на роботу в науково-дослідній лабораторії. Вони мають гроші й на рекламу, і на хімію, і на безліч отруйних препаратів для жука, а отже, і для людей… І зроблять усе, щоб не допустити розробок та впровадження екологічно безпечних методів боротьби, зокрема біологічного. Ми, ніби якась третьосортна країна, функціонуємо, як полігон для випробування і впровадження всіляких хімічних засобів знищення бур’янів і шкідливих тварин. Нема альтернативи. Певен, проблему можна легко розв’язати на державному рівні, якби можновладці дбали не про власні кишені й кишені своїх дітей і внуків, а про Україну! Та знали, що їхні діти й онуки житимуть не на Багамах, а таки в Україні-неньці! І їстимуть ті продукти, які тут вирощують, дихатимуть цим повітрям, питимуть цю воду… Отже, треба конкретно щось робити: потрібні люди з державним мисленням. Дивує і наша Академія наук: мовчать академіки всіх галузей знань. Хоч би один чи двоє академіків сказали: “Люди добрі! Не те ми робимо і не так робимо! А треба робити ось так!” Де ці академіки? Зате на телебаченні та в радіоефірі піаряться дилетанти!.. — Чим загрожує глобальне потепління? Як впливає на без: пеку життя міграція? Які біоло: гічні механізми убезпечення людей від переносників і збуд: ників не відомих раніше хво: роб? — Планета Земля вже переживала циклічні потепління й похолодання. Те, що спостерігаємо нині, називаємо “глобальним потеплінням”. Це не катастрофа, але наука повинна дати чіткі прогнози наслідків космічних змін кліматичних умов рослинного і тваринного світу… Нині вже у дніпровських “морях” плаває амазонська медуза краспедокуста, а на півдні України вільно “гуляють” каракурти: в Одеській області ледь врятували людину після укусу цього павука. Степових павуків тарантулів раніше зустрічали на широті Черкаської області, тепер їх знаходять і під Києвом, і значно північніше. Найчастіше від отруйних тварин страждають діти, не розуміючи небезпеки, граються і з каракуртом, і з тарантулом, і гадюку тягнуть за хвіст. У помірних широтах України цих отруйних тварин раніше або не було зовсім, або ж вони траплялися надзвичайно рідко. Тому нема спеціальних сироваток проти їхніх отрут. Щоб убезпечити людей від лиха, мають працювати всі — не лише наука, а й “Просвіта”: навчати дітей на уроках знань екологічної безпеки; надавати вичерпну інформацію з науково-популярної літератури та засобів масової інформації… А ось щодо міграції людей, то маємо привід для занепокоєння. З давніх-давен поряд з людиною “мандрують” найрізноманітніші збудники (віруси, бактерії, гриби, гельмінти, членистоногі) та переносники хвороб (кліщі, комахи), які не лише спричиняють тяжкі захворювання, а й викликають епізоотії та епідемії в межах цілих континентів. Глобальне потепління створює сприятливі умови для існування теплолюбивих видів рослині тварин, яких раніше у нас не було: так званих “карантинних видів”, якими в кожній країні опікується карантинна інспекція. Протидіють хворобам санітарно-епідемічна служба та ветеринарний контроль. Але рівень забезпечення їх кваліфікованими кадрами та всім обладнанням недостатній, як і рівень виконавчої дисципліни, якої не буде, якщо над робітником стояти з бучкою. Вона з’явиться лиш тоді, коли кожен спеціаліст свідомо триматиметься робочого місця, що його годує, і непогано. Але ж нинішні зарплати у цих відповідальних службовців… менші за маленькі! Десь виявлено надмір кліщів. Треба негайно обстежити територію, дослідити їх, підрахувати щільність, оцінити ступінь небезпеки і вжити невідкладних заходів. Але ж у дворі санстанції — жодної справної автомашини! — Чи підтримує держава розвиток науки, галузь паразитології зокрема? — Усе робимо своїм коштом — з власних стипендій і зарплат. А фінансування науки має вигляд, як допомога з безробіття: вченим надають змогу “протриматись” до пенсії, та замінити їх нікому. Молодь за таку зарплату просто не заманиш у науку. Мине ще 5— 10 років, і наша Академія наук стане “голісінькою”, як Карпати, в яких бездумно і нещадно вирубали ліси. Мріяв про аспірантуру наш випускник; як спеціаліст ІІ категорії отримував на кафедрі 1300—1400 гривень. Якась комерційна фірма оголосила конкурс вакансій, пройшов співбесіду; а там зарплатня — від тисячі євро, ще й перспектива! І пішов… Бо освічена людина не працюватиме за копійки. І комерційні фірми добре знають: якщо студент закінчив наш університет, а отже, опанував не лише біологію, а й вищу математику, фізику, хімію, латину, філософію, то скрізь беруть на роботу поза конкурсом. Біда в тому, що сьогодні в Україні “розвелося” дуже багато “університетиків” без будь-якої наукової та матеріальної бази. В минулому це не лише педінститути, а й технікуми та навіть ПТУ. Ці заклади лише дискредитують високе звання “університет”. Нині обіцяють надати університету ім. Т. Шевченка звання “дослідницький” і дещо розвантажити викладачів: бо коли ж займатися наукою нашому молодому асистентові, якщо його педагогічне навантаження понад 1000 годин? Адже університет — не лише освітній, а й науковий заклад! І наука, й освіта потребують державної підтримки. Ми ж готуємо університетських фахівців! Вони повинні досконало знати фауну не лише України, а й усього світу. Ось завезуть нам якусь паразитарну хворобу чи карантинного шкідника, і наш випускник зоолог-епідеміолог мусить оперативно і точно визначити “емігранта”, шляхи його поширення, розробити заходи боротьби та профілактики. Потрібні ґрунтовні знання, щоб не припуститися помилок, бо точність висновків іноді вартує не одного людського життя. — Справді, останнім часом людині й тварині стає небез% печною навіть прогулянка пар% ком: можуть напасти кліщі, блохи або інші кровососи. Чи можна цьому лихові запобігти? Яка нині епізоотична ситуація в Україні? — На щастя, чисельність кровосисних членистоногих у нас не перевищує епідемічних або епізоотичних порогів. Та головна небезпека в тому, що вони — переносники збудників небезпечних хвороб людини, свійських і диких тварин. Частина цих хвороб — зоонози, тобто спільні для людини й тварин. Кровососам байдуже, кого кусати та де розвиватимуться передані ними збудники хвороб: на тваринах чи на людині. — Як в умовах міста крово: сисні членистоногі заражають: ся збудниками інфекційних хво: роб? — Як засвідчили дослідження вчених відділу паразитології Інституту зоології НАН України, бродячі собаки буквально “нафаршировані” личинками паразитичних круглих червів — філярій. Цих личинок і переносять комарі від собак до людини, у якої мігрують під шкірою, можуть навіть потрапити в очні яблука. Бродячі тварини — страшний розплідник і філярій, і різноманітних хвороб: це що розмножувати пацюків, які є резервуаром чуми. Постає питання: а звідки вони взялися? Треба зробити облік домашніх тварин: зареєструвати й дати персональні номери. Коли собаку чи кота зловлять на вулиці або власник сам здасть до притулку, то муситиме їх довічно утримувати. У випадку загибелі надаватиме довідку, що не викинув тварину на вулицю. Ось тоді люди подумають, брати чи ні, викидати чи не треба. Проте небезпека підстерігає людей не лише в лісах або парках. У затоплених водою і нечистотами підвалах цілий рік розводяться так звані “міські” комарі, які не дають спокою мешканцям “хрущовок” та багатоповерхівок: душниками піднімаються з підвалів у квартири, ссуть кров, а потім Суттєві зміни клімату, зникнення десятків і сотень біологічних видів тварин і рослин, сумнівної якості хар% чові добавки, нерегульована хімізація та забруднення довкілля безпосередньо позначаються на чистоті по% вітря, води, землі, продуктів харчування та на самій людині. Адже наше здоров’я й активне довголіття за% лежать від того, в якому середовищі живемо, що спо% живаємо, яким повітрям дихаємо, яку воду п’ємо. Висвітлити роль біологічної науки у просвітництві та розв’язанні нагальних людських проблем ми попроха% ли вченого%паразитолога, доктора біологічних наук, професора Київського національного університету іме% ні Тараса Шевченка Петра КІЛОЧИЦЬКОГО.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин