Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Першодрук · “Дуже важливо дбати про звуковий образ держави”. Фердинанд де Соссюр · с. 8сторінка оригіналу ↗

ЗНИЩЕННЯ, ПОШУК, ВІДНОВА

Слово Просвіти, №06 за 2009 рік

ні [д], [т]; свистячі зубні [з], [ц], [с], [дз] та шиплячі [ж], [ч], [ш], [дж] на зразок б’є[шс]я замість б’є[сґ:а], йде[тґс]я замість йде[цґ:а], Ві[тч]изна замість Ві[ч:]изна, не моро[чсґ]я замість не моро[цґ:а]. Аби уникати цього типу помилок, варто запам’ятати типові асиміляційні групи приголосних: а) свистячий звук [з], [ц], [с] + шиплячий звук [ж], [ч], [ш]: з+ш — [ш:] на початку слова: зшити — [ш:]ити; в середині слова [жш]: вивізши — виві[жш]и; с+ш — [ш:]: вирісши — вирі[ш:]и; з+ж – [ж:]: зжовкнути — [ж:]овкнути; з+ч — [шч] на початку слова: зчистити — [шч]истити; [жч] всередині слова: безчесний — бе[жч]есний; з+ж — [ж:]: зжовкнути — [ж:]овкнути; з+дж — [ ждж]: з джерела — [ждж]ерела; б) шиплячий звук [ж], [ч], [ш] + м’який свистячий звук [зґ], [цґ], [сґ]: ж+ц — [зґцґ]: книжці — кни" [зґцґ]і; ш+ц — [сґцґ]: комашці — кома [сґцґ]і; ч+ц — [цґ:]: дочці — до[цґ:]і; ж+с — [зґсґ]: намажся — нама [зґсґ]а; ш+с — [сґ:]: грієшся — гріє[сґ:]а; ч+с — [цґсґ]: мучся — му" [цґсґ]а; в) дзвінкий [д ]+ свистячі [з], [ц], [с]; шиплячі [ж], [ч], [ш]: д+з — [дзз]: відзвук — ві[дзз]вук; д+ц — [дзц]: відцуратися — [ч], [к], опинившись перед дзвінкими, звучать дзвінко: Великдень — Вели[ґд]ень, отже — о[дж]е, айсберг — ай[зб]ерг. 2. Ненормативна відсутність уподібнення за м’якістю, тобто коли наступний м’який приголосний [дґ], [тґ], [зґ], [сґ], [цґ], [дзґ], [лґ], [нґ] впливає на попередній приголосний того самого типу, а також коли приголосні [з], [ц], [с], [дз] можуть набувати асиміляційного впливу пом’якшених губних [бґ], [пґ], [вґ], [мґ], [фґ] на зразок жі[нцґ]і (жінці) замість жі[нґцґ]і (жіньці), у кни[жцґ]і замість у кни[зґцґ]і (книзьці); [свґ]ято (свято) замість [сґвґ]ято (свято або свйато). Уподібнення за м’якістю не відбувається у таких випадках: а) коли губний приголосний пом’якшується голосним [і], який чергується з [о] на зразок [св]ій; б) якщо приголосний зазначеного типу належить до префікса на зразок ві[длґ]ік, бе[здґ]ітний (хоч ві[дґтґ]яти). 3. Відсутність уподібнення за дзвінкістю, що супроводжене ненормативним оглушенням: боро[тґб]а замість боро[дґб]а, во[кз]ал замість во[ґз]ал, якби — я[ґб]и, про[сґб]а замість про[зґб]а. Тим часом кількісна перевага асиміляційного по: дзвінчення глухих приголосних над оглушенням дзвінких внаслідок асиміляції — характерна ознака української фонетики й одна з визначальних характеристик милозвучности нашої мови [36, с. 259]. 4. Ненормативність в уподібненні за місцем і способом творення приголосних звуків, а саме тоді, коли опиняються поряд один з одним несвистячі зуб- Ірина ФАРІОН, м. Львів ) ) ) ) ) ) Ірина Фаріон Продовження. Початок у ч. 48, 49, 50, 52 за 2008 рік, ч. 1 за 2009 р. ві[дзц]уратися; д+с — [дзс]: відступ — ві[дзс]туп; д+ж — [джж]: адже — а[джж]е; д+ч — [джч]: відчути — ві[джч]ути; д+ш — [джш]: підшукати — пі[джш]укати; г) глухий [т], [тґ] + свистячі [ц], [цґ], [с], [сґ]; шиплячі [ж], [ч], [ш]: т+ц — [ц:]: коритце — ко: ри[ц:]е; т+цґ — [цґ:]: у клітці — у клі[цґ:]і; т+с — [ц :] бутси — бу[ц]и; тґ+сґ — [цґ:]: радиться — ради[цґ:]а; т+ж — [джж]: отже — о[джж]е; т+ч — [ч:]: квітчати — кві[ч:]ати; т+ш — [чш]: коротший — коро[чш]ий. Окремого коментаря потребує вимова звукосполучення [чн] у прикметниках і похідних від них іменниках місячний, молочний, смачний, місячник, молочник. Те, що звукосполучення [чн] до погромного правопису 1933 року вимовляли як [шн], засвідчує збережений правопис низки теперішніх слів: мірошник, сердешний (в усіх значеннях), торішній, а відтак і коментар у сучасному підручнику: “…звукосполучення [шн] на місці [чн] вимовляється переважно в прикметниках та похідних від них іменниках типу пшенишний, соняшний — соняш- 1.3. ПРОЦЕСИ УПОДІБНЕН: НЯ ПРИГОЛОСНИХ ЯК ПОРУ: ШЕННЯ НОРМИ Пам’ятаймо, що існує невідповідність між буквами та звуками (33 букви, 38 звуків). Позаяк букви позначають узагальнені звуки (тобто звукотипи), то реальне звучання (вимова) слів не завжди збігається з буквеним образом цих слів, наприклад, сміється вимовляємо як смійецця, у книжці — у книзьці. Отже, правопис і вимова — це одвічні опоненти, примирення між якими регулюють спеціяльні правила. Звуки зреалізовують себе, сполучаючись з іншими звуками, у результаті чого у відповідних позиціях виникає фонетичне явище уподібнення одного звука до іншого, розподібнення, вставляння і випадання, чергування і злиття звуків. Це певною мірою нагадує хвилювання моря, коли одна хвиля, наздогнавши попередню, покриває її, — і так твориться заспокійливо-бентежна чи громова музика моря. Який сенс фальшувати у музиці мови, якщо ми прагнемо до смислів і гармонії? Натомість не лише у розмовно-побутовому та офіційно-діловому мовленні, а із театральної сцени чи з радіо-та телеетеру можемо почути суцільні зудари дисгармонійних приголосних, які не за законами хвиль, а через штучний дисонанс наштовхуються один на одного на кшталт: “Ти подобаєшся мені” замість подобаєсся; “Я хочю щьоп ти наяву буф мій”… І тоді безжалісно-іронічні слова О. Ірванця цілком справедливі: Як ти звучиш калиново"дубово, Рідна моя, моя матірна мово! [цит. за: 16, с. 21]. Швейцарський мовознавець Ф. де Соссюр наголошує на особливій потребі вивчення звуків у мовленнєвому ланцюжку [35, с. 68], бо саме в цьому виявляється національна своєрідність мелодики слова, яка відіграє дуже важливу роль “в активізації біоритмів національного інстинкту, зміцненні психологічної структури національного типу, в мобілізації суспільства на основі етнонаціоналізму. І тому дуже важливо дбати про звуковий образ держави” [31, с. 38]. Серед таких дисгармонійних явищ у звуковому ланцюжку трапляються: 1. Ненормативне уподібнення за глухістю в середині слова, тобто коли наступний глухий звук впливає на попередній дзвінкий — і він оглушується на зразок ка[с]ка замість ка[з]ка, пора[с]ка замість пора[з]ка. Натомість глухі приголосні [т], [с], Микола Явний. “Відчуй силу духу”. Всеукраїнське об’єднання “Свобода” представляє мовно"мистецьку акцію “Українська мова — краса і сила”. Автор ідеї Ірина Фаріон

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин