Події, факти, коментарі · “Хама, самовдоволеного і розперезаного, не дай Боже наділити силою, правами і владою пана”. Євген Сверстюк · с. 2сторінка оригіналу ↗
СЕПАРАТИСТСЬКИЙ ПІАР ДО ДНЯ ДОНЕЦЬКО-КРИВОРІЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ
Слово Просвіти, №06 за 2009 рік
ДАТА
Петро АНТОНЕНКО Фото автора
15 лютого минає 20 років завершення війни Радянського Союзу в Афганістані. Чи проти Афганістану? Одразу й не придумаєш, як правильно сказати. Бо було ще й таке трактування: це війна проти світового імперіалізму. Він уже обступив кордони СРСР, тому треба упередити американських імперіалістів і спішно влізти в Афганістан, щоб ті не випередили. І влізли. У грудні 1979 року. Тобто ця війна була найтривалішою, що вів СРСР на чужих територіях, — понад дев’ять років. Військовий переворот і вбивство радянською армією одного президента країни, приведення до влади іншого — це і те, що відбувалося в наступні роки, назвали “наданням інтернаціональної допомоги” братньому афганському народові. Про цю війну комуно-радянського режиму проти власного народу сказано доволі. Поговорімо про сьогодення, про синдром тієї війни, якого варто позбуватися. Не треба зневажати учасників війни і забувати про їхній соціальний захист. Класична бюрократична фраза “Ми вас туди не посилали”, на жаль, живуча. Так, можемо говорити про неправедність тієї агресії. Але ті, хто втратив там здоров’я, став інвалідом, сім’ї цих інвалідів, загиблих мають бути соціально захищені. Так само не варто докоряти колишнім солдатам, як вони, мовляв, могли брати участь у тій війні, сутність якої, врешті, не була секретом і тоді попри всю радянську пропаганду. 18 років тому ми всі були громадянами ненашої держави і мусили виконувати її накази. У когось вистачало мужності стати на прю з імперією, але у небагатьох. “Малих афганістанів” у радянській історії налічується кілька десятків, — так званих локальних воєн. Але не треба прославляти й романтизувати афганську війну. Кажу це з пошаною до жертв і учасників війни. А вже склався цілий художній пласт на цю тему. Ідеться не лише про мужність
ПІД ДВОГОЛОВИМ ОРЛОМ
Марія ОЛІЙНИК, м. Донецьк
9 лютого 2009 року в Донецьку в річницю сумнозвісного ІV обласного з’їзду рад депутатів Донецько-Криворізького басейну (1918 р.), з 12:00 до 15:00 шовіністичне проросійське кубло в кількості близько 10 осіб державоненависників незалежної України під головуванням одіозної фігури Олександра Цуркана розпочали свій шабаш біля пам’ятника більшовику Леніну на площі його імені. Усе це робилося з відома Донецької місь: кої ради, яка надала дозвіл на проведення буцімто фестивалю російської культури. Цього дня 1918 року в Харкові розпочався з’їзд, на якому було проголошено Донецько- Криворізьку республіку “для зміцнення радянської влади на місцях”, яку гаряче привітали ЦК більшовицької партії й уряд Росії на чолі з Леніним. Цілий економічний район штучно відривали ті “діячі” від України, щоб створити плацдарм для захоплення всієї України російськими більшовиками. Серед вождів цього зборища не було жодного українця. 12 лютого 1918 року проголосили окрему Донецько-Криворізьку радянську республіку, а вже 14 лютого сформовано виконавчий комітет і раду народних комісарів, до якого входили: Ф. Сергєєв (Артем) — головай комісар народного господарства, С. Васильченко — комісар у справах управління, В. Межлаук — комісар фінансів, Б. Магідов — комісар праці, М. Жаков — комісар народної освіти, В. Філов — комісар судівництва, А. Каменський — комісар у справах державного контролю, М. Рухимович — комісар у військових справах. До речі, за даними 1923 року, в Донецькому басейні жили 1 609 713 українців і 655 962 росіяни. Доля “лідерів” Артема, Васильченка та інших добре відома, але річ не в тому — прийдешнє покоління не засвоїло уроків історії. І ось 2009 року доморощені російські шовіністи спробували “проголосити” на своєму збіговиську — так званому 3-му з’їзді, який відбувся десь-колись невідомо, “Донецьку федеративну республіку”, яка буцімто є спадкоємицею Донецько-Криворізької. Новоспечені відщепенці, щойно відділившись від України, жваво розповсюджували агітаційну інформацію антиукраїнського, антидержавного змісту, розпалюючи між-
Олександр Цуркан агітує за ідеї “суперэтноса”
етнічну ворожнечу, паплюжили пам’ять героїв України, ображали український уряд і державні установи, закликали перехожих донеччан до актів громадянської непокори, пропагували винятковість так званої “суперруської” раси. Усе це відбувалося під державним російським і сурогатним “донецьким” прапорами. Треба відзначити боягузтво “вождя” Цуркана, бо коли активісти Конґресу Українських Націоналістів викликали слідчих СБУ та МВС для складання протоколів, його бойовий запал зник. Підписувати протокол та відповідати на запитання відмовився і навіть заперечив, що роздавав агітаційні матеріали. Мабуть, тому, що проти нього вже порушено дві кримінальні справи і “новоспечений Артем” перебуває на підписці про невиїзд. Сподіватимемося, що після проголошення Донєцкой Фєдєратівной Рєспублікі (ДФР) запобіжний захід Олександрові Цуркану буде змінений і стане уроком для майбутніх новітніх ПІСУАРЩИКІВ. Щоб надати оцінку їхнім діям, наведемо фраґмент однієї з листівок:
“МЕЖДУНАРОДНЫЙ РУССКИЙ ФРОНТ НАРОДНОЕ ДВИЖЕНИЕ ДОНЕЦКАЯ РЕСПУБЛИКА ВСЕМ! ВСЕМ! ВСЕМ! Декларация о государственном суверенитете Донецкой Федеративной Республики (ДФР) Донецкая Федеративная Респуб% лика, с учетом юридического факта, является законной правоприемницей Донецко"Криворожской Республики основанной 09.02.1918 года и имею" щей более 90 лет государственности. ...15. ДФР заявляет о своей при" верженности общепризнанным прин" ципам международного права и готов" ности жить со всеми странами и наро" дами в мире и согласии, принимать все меры к недопущению конфронта" ции в международных, межреспубли" канских и межнациональных отноше" ниях, отстаивая, при этом, интересы Донецкой Федерации как единого Русского Православного Государс" тва — носителей Русской идеи Суперэтноса. 16. Настоящая Декларация, на время “укра" инской” оккупации, действует на территории Донецкой, Днепропетровской, Запорожской, Луганской, Харьковской, Херсонской респуб" лик, как единой и неделимой территории До" нецкой Федеративной Республики, провозгла" сившей о своей независимости и является зако" ном и основой для разработки Конституции ДФР, а также призывом для продолжения на" родно%освободительного движения в рам" ках создания единого русского государства. Председатель Совета Федерации А. Таврин Донецк 09 февраля 2009 ” Усе це скріплено овальною печаткою з двоголовим орлом “Донецкая Республика”. Ось такий “фестиваль русской культу: ры” в українському Донецьку, а насправді — утворення Донецької Федеративної Респуб: ліки, тобто новітнього ПІСУАРУ, який, споді: ваюсь, гідно оцінять слідчі СБУ.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
