Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Прем’єра року · “Поезія Ліни Костенко дає надію на порятунок душі — людини, нації, країни, цивілізації”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

О Оккссааннаа П ПААХХЛ ЛЬЬО ОВВС СЬЬК КАА:: НЕПРИБОРКАНІ СЛОВА

Слово Просвіти, №06 за 2011 рік

Ця книжка народжувалася в процесі спільної роботи над попередніми видання% ми. Нам настільки цікаво, настільки гарно бу% ло працювати, що виник дивний синтез ім% пульсів творчих, професійних, людських, етичних, які призвели до появи цієї книжки. Мене часто запитують: які Ваші улюблені рядки Ліни Василівни? Я завжди цитую ряд% ки, які, можливо, ніхто не чекає від мене по% чути: це слова Джованні Франческо Рустичі, італійського скульптора із драматичної пое% ми “Сніг у Флоренції”. Він каже: Я хочу, може срібним олівцем // птиць малювати на лля% ній тканині. І ще є одна строфа, де з’явля% ються ці срібні птиці: Вночі із хаосу безсоння // Коли мій Всесвіт ожива, // Як срібні птиці, вилітають // Ще неприборкані слова. Якщо поставити поряд ці рядки, побачимо, що в них домінує естетика і свобода. А ці два вимі% ри поета взаємозалежні, взаємодоповнюва% ні. Одне не існує без іншого. “Ще неприбор% кані слова” — це слова, які недосяжні для ці% лої низки речей, що їх переживаємо щодня, недосяжні для суєти, для буднів, для брехні, обману, для підміни у цьому просторі, який є автономним, суверенним простором худож% ника. Часто виконання віршів Ліни Костенко супроводжує музика, дуже різна. Ми якось чули “Інкрустації” у супроводі музики Шнітке, і це було дуже цікаво. Чули у виконанні Лари% си Кадирової “Циганську музу” в супроводі циганських мелодій. Можливо, першопочат% ковий імпульс цієї книжки починався із роз% мови опісля з актрисою. Лариса Кадирова тоді сказала: “А я просила музичного редак% тора поставити “Чакону” Баха”. Чому це? То% му що між словом і музикою не існує прямо% го зв’язку. Існує зв’язок дуже складний і дуже опосередкований багатьма мистецькими ім% пульсами — видимими і невидимими, явни% ми й прихованими. Кожен великий чи малий твір, наприклад, якщо йдеться про “Сніг у Флоренції” чи “Циганську музу”, — це твори не пов’язані з конкретною особистістю поета перію всесвітнього стоокого Жаху, — це людська байдужість), то “Річ% ка Геракліта” єднає людину з поза% земним, дає можливість насолоди% тися енергією слова, позбавленого Фото Олеся Дмитренка чи митця, це слово пов’язане із виміром мистецтва взагалі, між іманентною і тисячо% літньою дилемою розірваності художника між його громадянським і естетичним вимі% ром і спробою ці виміри поєднати й створити з них синтез. Ще одне. У переламні епохи, як це було на переході між ХІХ і ХХ століттям, символізм та інші течії премодерністичні чи модерніс% тичні, явили надзвичайно цікавий експери% мент, цікаве відчуття світу, пошук синтезу, навіть синергії між словом, живописом і му% зикою. Грані жанрів, конкретних мистецьких форм стиралися й творилася взаємна відпо% відність і взаємне їх перетікання. Ця мис% тецька синергія відбувається в часи перехід% ні й тривожні. Не випадково це було на по% чатку ХХ століття, і не випадково, я відчуваю, і в наш час є необхідність знайти синтез між різними видами мистецтва. І тому, власне, від “Чакони” Баха асоціа% ція йшла до “Пір року” Вівальді. У мами є у “Вибраному” цикл “Осінні карнавали”. Якщо є “Осінні карнавали”, я хотіла подивитися, які є інші форми цього перетікання часу через рік. З того поставали дуже несподівані ефек% ти, тому що ці вірші — не пори року в бук% вальному сенсі, це не зима, весна, осінь чи літо, описані поетом, це переживання кос% мічних станів людиною, її почуття, любов, втрати, інтуїція, пророцтва, дотик до абсо% лютного й дотик до кожної хвилини нашого життя. Я була дуже щаслива працювати з Сергі% єм Якутовичем, спочатку над “Берестечком”, коли я була посередником між видавниц% твом і художником. Я бачила, як під дивовиж% ними пальцями цього геніального сина гені% ального батька поставав фантастичний світ і минулого, і сучасного. Те, що Сергій Якуто% вич доторкнувся до цієї книжки, абсолютно іншої й спробував створити символічні стани і форми існування жінки в космосі — був для мене новий надзвичайно фантастичний дос% від. А коли на останньому витку роботи рап% ангажементу й ригористичного па% фосу. Ця книжка відкриває перед людиною світ справжніх почуттів: любові й ненависті, смутку й чекан% ня, надії й віри. Усе це перетворює людину. Ро% бить людину Людиною. “Річка Геракліта” переносить людину у світ одвічних істин, одвіч% ної гармонії почуттів, людська ду% ша не може існувати лише в одній площині, як не буває лише однієї пори року. Все плинне, все зміню% ється, все вмирає й відроджується. Поезія Ліни Костенко дає надію на порятунок душі — людини, нації, країни, цивілізації. Настав час, ко% ли ми втратили відчуття справ% жності розуміння, співпереживан% ня. А в такому разі діалог із Гераклі% том — спосіб повернутися до бут% тя, дистанційованого від тимчасо% вого абсурду. Поезія — це дочка Геракліта. Людину й поезію пов’язує саме цей “річковий світ” одвічних істин. У післямові до книжки я спро% бував сказати, що в наших умовах

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин