Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Обговоримо? · “Малюка лякає навіть думка про те, що на нього можуть дивитися як на ледаря чи невдаху”. Василь Сухомлинський · с. 13сторінка оригіналу ↗

ВВЧЧИИТТЕЕЛЛЬЬ33ГГУУММААННІІССТТ — — ННЕЕВВЖ ЖЕЕ ЦЦЦЕЕ Ф ФААННТТААССТТИИККАА??

Слово Просвіти, №06 за 2011 рік

Леся КОВЕРЗНЄВА, м. Чернігів Мій молодший син невдало пішов до школи. Тоді саме перейшли на 12-річну систему навчання. Винна в усьому, звісно, я, а не система — саме я порахувала 7+12=19 — і жахнулася. Отже, в школу син пішов у 6 років. Абсолютно не готовим до неї психологічно. Втім, іншого виходу не було — в садочку вільних місць уже теж не лишилося. Заспокоювало мене те, що в першому класі — полегшена програма і навіть домашні завдання не задають. Зараз йому 8, він навчається в третьому класі. Ненавидить школу і в нього постійні проблеми з вчителькою. “Він у вас плутає право-ліво”. “Він мені ламає ланцюжок, бо не слідкує, де ми читаємо”. “Завжди все забуває”. “Витає у хмарах”. “Неправильно викладає підручники на парті”. “Не може скласти короткий запис задачі”. “Не вчить правила”. “Не може розповісти вірш при всьому класі, розказує тільки мені”. Ну все, просто все, на думку вчительки, він робить не так. Офіційно першокласникам, справді, не повинні були давати домашнє завдання. І офіційно нам його і не задавали — навіть забороняли записувати в щоденник, а раптом перевірка! Тому все доводилося писати на листочках. Утім, це не заважало вчительці питати у сина, де ж завдання, і робити постійні зауваження через його відсутність. Бій продовжувався рік. Весь цей час я доводила, що ми маємо право не робити домашні завдання. Викладачка не здавалася і з відвертою зловтіхою чекала другого класу. Сину виповнилося 7. Другий навчальний рік розпочався з низки зауважень. Потім пішли двійки. Щоденник перетворився на суцільний червоний кошмар. Ми не спали по ночах, син став нервовим і роздратованим. Коли першого тижня після осінніх канікул він приніс три двійки за один день, я знову пішла до педагога. “Ви що, не розумієте, ви не лишаєте йому жодної надії? Він ще такий маленький, а вже не хоче ходити до школи”, — намагалася пояснити їй своє хвилювання. Я наводила цитати з Василя Сухомлинського про шкільні неврози, показувала малюнки сина, глиняні іграшки, які він створює, розповідала, з яким задоволенням він ходить у музичну школу, які книжки читає і чим ще цікавиться. Просила не забивати його цими двійками та зауваженнями. Вчителька була невмолима (“Жодного свавілля. Програма”). І, здається, образилася за Сухомлинського — мовляв, я його теж читала. В одному офіційному циркулярі, який є на сайтах, пов’язаних із освітою, “старшим” школярам молодшої школи рекомендують задавати домашні завдання з урахуванням того, щоб витрати часу на його виконання не перевищували у 2-му класі 45 хв, у 3 класі — 1 год. 10 хв, у 4 класі — 1 год. 30 хв. Я закінчила школу ніби й не так давно, лише 15 років тому, але за цей час багато що змінилося. Крім підручника та двох зошитів, тепер прийнято заводити купу додаткових зошитів із незрозумілими завданнями з кожного предмета. Це, мабуть, щоб діти звикали до тестів. А ще вимагають робити малюнки з української мови, “Я і Україна”, і навіть англій- “Малюка лякає навіть думка про те, що на нього можуть дивитися як на ледаря чи невдаху. Бажання добре вчитися — красиве людське бажання — здається мені яскравим вогником, який освітлює весь сенс дитячого життя, світ дитячих ра@ дощів. Цей вогник, слабкий і безза@ хисний, дитина несе вам, вчителю, з безмежною довірливістю, і якщо ви не помічаєте дитячого бажання, значить, ви не розумієте хвилю@ ючого почуття відповідальності за сьогодення і майбутнє своїх вихо@ ванців. Цей вогник легко згасити не@ обережним дотиком до дитячого серця — різким словом, що викликає образу, або ж байдужістю”. Василь Сухомлинський “Серце віддаю дітям” ської, і через їхню відсутність також можна отримати двійку. Не змалювання. Узагалі, зараз оцінки знижують не лише через брак знань, а й за поганий почерк, закреслення, відсутність крапки вкінці речення в задачі з математики і неправильну кількість клітинок між прикладами. Отже, табель у нас дуже живописний. “Мамо, ми з Микитою найгірші учні класу”, — каже мені син. Слово ж он яке — “найгірші”… Ми допомагаємо Богданові робити завдання всією родиною, але все одно виходить набагато довше, ніж рекомендована 1 година 10 хвилин. Інколи втомлена дитина вже лягає спати, а я продовжую клеїти за нього якогось потворного зайця на працю. І навіть інколи отримую одинадцятку. Підручники з праці та малювання — це окрема тема. Мабуть, вони вам також відомі. З одного боку, готова картинка, з іншого — на тонкому папері місце для малюнка. Звісно, про творчість чи фантазію тут не йдеться. Сліпе копіювання. Вчительку не засмучує, що замість дітей всі ці вироби роблять батьки. Вона це прекрасно знає і за самостійну дитячу роботу завжди ставить меншу оцінку. Навіть не замислюючись про те, що дитяча творчість — це дуже серйозно. Саме вона є рушієм прогресу, в ній закладено майбутнє нації. Натомість у дітей не лише зникає бажання творити і розвиватися, а й закладеться смак до лицемірства. Якось на зборах педагог добровільнопримусово шукала серед батьків жертву, яка б намалювала роботу на конкурс дитячих малюнків. На моє зауваження: “Це ж конкурс ДИТЯЧИХ малюнків! Саме дитячих, хай діти намалюють!” вчителька подивилася на мене здивовано: “Ну що вони там можуть намалювати!..” До речі, якщо ви не знали, на канікули, вихідні та святкові дні домашні завдання давати не рекомендовано. Але це також не наш випадок. На перших зборах у другому класі викладач одразу повідомила: “Якщо ваша дитина хворіє, це не означає, що вона має лише хворіти, вона має виконати всі домашні вправи”. Я єдина нервово зареготала, уявивши, як дитина з температурою виконує вправи. Це було схоже на якусь сюрреалістичну виставу, бо інші батьки були зосереджені та мовчазні. “Одна з найгрубіших помилок — вважати, що педагогіка є наукою про дитину, а не про людину”, — писав Януш Корчак. Усі, звісно, пам’ятають як він не лишив своїх вихованців, загинувши разом із ними у газовій камері концентраційного табору Треблінка. “Не забувай, що найважливіші зустрічі людини — це його зустрічі з дітьми. Звертай більше уваги на них — ми ніколи не можемо знати, кого зустрічаємо в дитині”, — це також він — Корчак. Спостерігаючи за сучасними вчителями, розумієш, що часто це невдахи, які вчать дітей лише тому, що не знайшли собі тепліше місце. Їм немає куди податися зі школи, тому вони вимушені нидіти там на мізерну зарплатню, купаючись у своїй Фото Ксенії Гладишевої тельку — Олена Василівна, Анжела Петрівна чи Тамара Миколаївна, бо таких багато. А от єдине, що справді має значення, — наше ставлення одне до одного. Нещодавно я читала інтерв’ю з Бел Кауфман, письменницею, викладачкою, онукою Шолом- Алейхема. Людиною, яка у свої сто років ще читає курс з єврейського гумору в одному з нью-йоркських коледжів. І мене вразив один давній випадок, що вона згадала. Про учня, який наприкінці семестру повідомив їй, що не повернеться до школи, бо завалив майже всі предмети. Бел жила поруч зі школою, тому запросила його додому і подарувала книгу. Каже, що він навіть соромився зайти до неї. “Я думала, більше його не побачу, але він повернувся до школи восени. Я була дуже рада і запитала, чи прочитав він книгу, а він відповів, що ні. А повернувся тому, що я приділила йому увагу, привела до себе додому, подарувала книгу в твердій палітурці. Це для нього виявилося дуже важливо”. Отакий випадок. Нічого сенсаційного, чи не так? Вона просто дала тому хлопцеві шанс, приділивши йому трохи уваги. Майбутнє дітей, їхня доля, характер, життя залежить ось від таких дрібниць. Хіба місія вчителя полягає в тому, аби навчити за будь-яку ціну? Сьогодні ж не лише дорослі, а вже й діти розуміють, що від їхніх оцінок, а можливо, навіть від більшої частини тих знань, які вони отримують у школі, нічого не залежить, принаймні в нашій країні, а тому це прискіпливе ставлення до оцінювання на тлі суцільної боротьби за виживання, на яку перетворилося наше життя, немає сенсу. Мені здається, що зараз головне для вчителя бути чесним — діти відчувають фальш, як ніхто! Бути справедливим, уважним, словом, бути людиною і, можливо, вже цим фактом подарувати дитині надію та віру. Вчитель-гуманіст — невже це фантастика?!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин