Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Іде розгорнутий наступ на наш найбільший скарб — мову, руйнуються основи нашої культури, обереги наших традицій”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Допоможи, Боже, нашому теляті…

Слово Просвіти, №06 за 2012 рік

Василь СЕЛЕЗІНКА, член правління Чернівецького обласного відділення ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Що таке вертеп? Це скринька з прозорою з одного боку стін# кою, розділена на дві полови# ни. Верхня половина символі# зувала небо, нижня — землю. На верхній частині ляльки ро# зігрували все, що було пов’яза# не з народженням Христа, а в нижній — сучасні світські побу# тові сценки. Ляльок водили бурсаки Києво#Могилянської академії. У Галичині та на Волині вер# теп відродився в 20#х, а розви# нувся в 30#х роках XX століття, але там, зокрема на Покутті, нія# ких скриньок не було. Ролі вико# нували живі, звичайні люди. Я тричі ходив із вертепом у 1949— 1951 роках. Завжди грав найці# кавішу, найсимпатичнішу, найвеселішу роль Жида. До речі, в той час жиди обража# лися, якщо їх називали євре# ями. На відміну від нас, у Польщі, Чехії, Словаччині до# сі слово “жид” — офіційний етнонім. До вертепу ми готували# ся заздалегідь. Майструва# ли зірку, яку в нас називають вертепкою, кожен сам собі вигадував костюм, припасо# вував наличман, так у нас називали маски. У 30#х ро# ках якась фірма спеціально випускала маски для верте# пу. Мені дістався від Жида тільки великий гумовий ніс. Я його пришив до чорного сукна, зуби — з білих квасо# лин. Сабашівка — святкова шапка — в мене була справ# жня. Її хтось, мабуть, узяв від Лейзора Кестена, котрого заа# рештували за зв’язок із УПА. Він із родиною жив у нашому селі Спас і тримав млин. Верх у тій шапці був з дорогого оксамиту, а низ облямований невелички# ми, пухнастими хвостиками яко# гось невідомого звіряти. Чорт плів собі хвоста з колю# чого дроту, обмотаного старою кожушиною вовною наверх. Хвіст був довгий, загнутий, а на Василь ОВСІЄНКО Степан Євстахович Сапеляк народився 26 березня 1951 року (за паспортом — 26.03.1952) у с. Росохач Чортківського р#ну Тернопільської обл. в українській родині греко#католицького обряду, де панував культ Шевченка, Святого Письма, народних пісень і танців, пам’ятали в сім’ї й підпілля УПА. Батько Євстахій Станіславович (1930— 1984), мати Ганна Костівна (1930). Після закінчення середньої школи він працював столяром у “Міжколгоспбуді” в с. Білобожниця. 1970—1972 рр. служив у Ра# дянській армії. Демобілізувавшись, працю# вав лаборантом Львівського педагогічного училища, жив у с. Лисиничі під Львовом. Несумісність норм життя у родині і в сус# пільстві, арешти української інтелігенції 1972 року призвели до того, що Степан 20 січня 1973#го вступив до створеної у його рідному селі ще в листопаді 1972#го підпіль# ної патріотичної організації. Очолював її Во# лодимир Мармус, а членами були Володи# мир Сеньків, Петро Вітів, Петро Винничук, Микола Мармус, Микола Слободян, Андрій Кравець, Микола Лисий. В урочистій обста# новці, на колінах перед хрестом та образом Матері Божої, Степан у присутності інших членів організації склав присягу на вірність Україні і вважав боротьбу за незалежність найвищим своїм обов’язком. Тут же дістав завдання наступного дня відвезти в Чортків жовто#сині прапори. Уночі з 21 на 22 січня 1973 року, до 55#ї річниці проголошення Української Народної Республіки та 54#ї річниці “Акта злуки ЗУНР з УНР”, юнаки вивісили над установами в Чорткові 4 національні прапори та 19 напи# кінці кілька маленьких дзвоників. Фігура чорта була обмотана нав# хрест ланцюгами, а в руках де# рев’яні вила. Смерть обов’язко# во біла і з косою. Не мала слів тільки Смерть. А Чорт ввесь час підстрибував і вигукував тільки слово: “Гіфт, гіфт!”. Вертеп мав дві частини. У першій йшлося про все, що пов’язане з народженням Ісуса Христа, а в другій після смерті Ірода, з котрим бився на шаблях Князь, або Козак, а Смерть сти# нала його косою, Чорт підпихав вилами і витягували Ірода з хати. Тоді починалася світська части# на. Головною дійовою особою був Жид, який, з’являючись, падав через поріг і волав: “Ой, ой, ой! Яке у вас велике пороги, що ямало собі не поламало ноги”. Як# що господар і гості володіли по# чуттям гумору, то зав’язувалися цікаві гумористично#критичні ді# алоги. Викидати будь#яку коло# ритну фігуру з вертепу — цілко# вите безглуздя, бо кожна із них є класичним персонажем вертепу, улюбленцем публіки. На Буковині вертепи також траплялися, але не розвинулись. У 30#х роках Румунія, під якою була Буковина, прийняла ідео# логію фашизму, забороняла ук# раїнську мову, пісню, змушувала говорити тільки по#румунському. До того ж у них не було підручни# ків, перекладали дві вертепні драми з румунської. Але там не було другої частини, дії. Так і до# сі. У Чернівцях намагалися орга# нізувати фестиваль вертепів, але нічого не виходило, приво# Мене зацікавили статті В. Ференца та Л. Ліхньовської про вертеп, у яких вони полемізують із представниками католицького університету. В Інституті театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, де я навчався в 50-х роках, розповідали на лекціях з української літератури, що вертеп в Україні зародився ще десь у ХVI чи ХVII століттях, а занепав у XIX. Вертеп села Спас Коломийського району Івано%Франківської області, 1951 рік

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин