Поетичний автограф · “Чужі нав’язують ритми. Свої — то не той формат”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Василь КЛІЧАК Ритми
Слово Просвіти, №06 за 2012 рік
Фото Надії Кир’ян
* * *
Якої ще треба битви? Який лаштувати лад? Заглушують рідні ритми, бо — не формат. В маршрутках, у магазинах зомбує московська попса. Накрила нас павутина, Нависли чужі небеса. Чужі нав’язують ритми. Свої — то не той формат. …Як гарно — своя молитва. Різдвяних колядок ритми Лаштують безсмертний лад.
* * *
Покоління за поколінням споювали щоденно. Якби не наше хотіння, не було би так темно у наскрізь пропитих мізках, яким уже все байдуже. Байдуже, яка їм пісня Зігріватиме душу… Споювали, щоб Бога від кожного відсторонити, щоби не бачив дороги, щоб обірвались ниті прадідівських традицій. Заливали й заливають ще. Надія на ритми живиці — марш Адамцевича!
* * *
Ритми річок формують риси людських характерів. Рибниця й Прут швидкоплинні, розгонисті, у повінь немилосердні.
Мої земляки говорять швидко, ковтають склади, скорочують імена: — Васи’! Мико’! Марі’!
Річки степові Плинуть повільно. Легко несуть до обрію сонце. Мова степовиків повноголоса, спокійна, розважлива.
Досі звучить мені Запашна говірка слобожанця, Що по війні женився в моєму селі. — Васи-иль! Не сідай на розвору, а то зламаєш…
* * *
Водили козу вечорами, аж поки не вивільнили всі кишені від мідяків і всякої, що там була, грошви.
Хтось відставав, хтось щезав, хтось зустрічав знайомого і надовго з ним застрявав, наче сто літ не бачився.
А ми йшли далі… (Краще, поза всякою конкуренцією, Це дійство описав Штонь).
Того вечора остання точка була Станція метро “Хрещатик”. Зупинились перед нею На останню балачку І несподівано для себе самих Стали співати. Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами, Нащо стали на папері Сумними рядами?
Тоді, пригадую, оглянувсь навколо І побачив, що співаємо тільки ми обоє – Я й Ігор Римарук. Решта — мовчали, курили і якось здивовано нас споглядали. І жоден совєтський мент до нас не підходив, Не робив зауважень. Не зачіпав нас ніхто.
Стільки часу спливло. Немає вже Ігоря. Залишились його ритмомелодійні строфи.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
