Постать · “Сила справжнього мистецтва не в просто “нарісуй картіну...”, а в тій закладеній, сконденсованій енергії мистецтва рідного народу”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Мистецтво — вічне, хоч життя коротке…
Слово Просвіти, №06 за 2013 рік
талітаризму і репресій: чорне тло, колючий дріт, умовні ґрати, із-за яких дивляться на сучасників такі одухотворені обличчя М. Бойчука, В. Седляра, О. Павленко, К. Гвоздика. Проте тоталітарна система чітко відслідковувала паростки національного. Тоді Падалка змушений був працювати в царині книжкової графіки. Але й це не задовольнило систему. Багато з художників поступалися своїми принципами під тиском влади. Це позначилося і на пізніших роботах митця. Під час виступу на першому пленумі Оргбюро Спілки Радянських художників і скульпторів УСРР 27 листопада 1933 року він говорив: “Мені смішно, коли кажуть про бойчукізм як про певний формалістичний напрямок, абсолютно однорідний у своєму складі. Для чого ця зрівнялівка до всіх художників, які вчилися у професора Бойчука? Треба якось обережно і більш точно визначати, а не наклеювати загальні ярлики. Мені зараз близько 40 років. Я вчився у Бойчука, але скільки років уже самостійно працюю. Ось ви кажете про Луцькі казарми, розмальовані 1918 року. Думаю, що більшість із вас не краще мислили, ніж я тоді. Ми були наївні в деяких питаннях, а ви намагаєтесь представити справу так, нібито я і Бойчук робили це вчора. Історію також треба знати, як і всі інші науки”. Треба віддати належне організаторам виставки, які розшукали оригінали робіт Івана Падалки у фондах різних музеїв, зокрема у фондах Національної академії, та представили їх на суд глядачів. Навіть відомі мистецтвознавці деякі з цих робіт бачили вперше і були вражені майстерністю художника.
З особливими відчуттями читаєш копії з архівів КДБ, які ще недавно були закриті для загалу. І не одна людина запитувала: “За що?” Адже тепер усі розуміють, що справи проти Бойчука, Падалки та їхніх однодумців, їхніх родин шиті білими нитками. 30 вересня 1936 року Івана Падалку, професора живопису, заарештували як “ворога народу”. У зачитаному вироку зазначалося: “Винен у тому, що він був активним учасником націоналістичної фашистської та терористичної організації, що ставила завданням відторгнення України від СССР і реставрації капіталізму, особисто входив до терористичної групи Бойчука…” Вирок — смертна кара — оскарженню не підлягав. 1958 року справу І. Падалки визнали сфальсифікованою працівниками органів НКВС. Художника реабілітували.
Досі вражають твори бойчукістів. Оригінальні картини, представлені на виставці, — неоціненний скарб, який в інших країнах уже б давно привернув до себе сотні тисяч шанувальників.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
