Музеї · “Ворожим силам дуже допікає, коли в Україні є щось добротне й самодостатнє”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Нема в Тальному ні музею, ні палацу…
Слово Просвіти, №06 за 2013 рік
Я підморгнула їй і потиснула руку, хоча ладна була розцілувати таку “москальку”. Аж тут гід розвернулася до мене всім корпусом і роздратовано кинула: — Дама, кто вы такая? Вы меня достали еще в “Криивке!” Не мешайте работать, вы вообще не из нашей группы! — Так, тут ви маєте цілковиту рацію, я, слава Богу, не з вашої групи! — сказала я. Ми з друзями пішли геть із цього дурдому. От і все, панове. Усвідомлюю, що не всім читачам сподобається моя розповідь. Хтось скаже: ресторація добра, то “провідниця” була непідходяща. Хтось подумає, що я надто ортодоксальна, що мені бракує почуття гумору. Е ні, не вгадали! Я нормальна, в міру серйозна, в міру весела, вмію тяжко гарувати і люблю пожартувати. До Львова приїжджаю, немов до кисневого апарата припадаю, не можу надихатися Україною, наслухатися рідної мови, яка так природно лунає на вулиці й у кав’ярнях. Панове-хазяї ресторації! Невже у вас не знайшлося достойніших екскурсоводів? Можливо, ця пані чи товаришка раніше працювала в музеї совєтської армії чи в військкоматі, що нічого не тямить у найгероїчніших сторінках трагічної історії українського спротиву середини ХХ століття? Або грає вар’ята, навмисне приховуючи чи викривляючи факти. Але вона зводить нанівець ваше благеє переконання, що ви, мовляв, робите для популяризації української історії значно більше, ніж нудні шкільні підручники. Пане Юрію Назарук, якого величають найкреативнішим ресторатором Львова. Є, панове-хазяї, святі речі, які недостатньо сприймати розумом як історичний факт, а треба тримати в серці як негаснучий смолоскип. Таких сакральних святинь у нас не так багато лишилося, одна з них — УПА. Не знаю, як можна на цьому заробляти, та ще й грубі гроші, та Бог вам судія. Видно, прийшла
Вадим МИЦИК, організатор та беззмінний директор Тальнівського музею історії хліборобства в 1985—2012 рр., доктор філософії в галузі культурології, професор
Тальнівщина — край родючих чорноземів. Хоч би які історичні культури побутували тут, а культура хліборобства зоставалася найосновнішою. Тому й музей, який відкрито 1986 року в районному центрі Тальне, присвятили розвитку цієї життєдайної галузі. Ініціаторами його створення були керівники району Віталій Медведєв, Геннадій Капралов, директор технікуму Іван Куян, я, краєзнавець Вадим Мицик. Кожен розділ експозиції у дванадцяти залах ілюстрований хлібом як твором мистецтва, приказкою, словами з пісні до нього, що повніше відтворює і час, про який ідеться, і духовну цінність хліба, і культуру народу. Хлібскрутень, мов орнамент бронзового віку. “Буде хліб, буде й до хліба”, — доповнюють слова приказки. Калач символізує гостинність сколотів-хліборобів: “Хто з мечем, а ми з калачем”. Хліб із перехрестям у черняхівців — це образ сонця, а приказка стверджує неперехідну істину: “Найсмачніший хліб зі своєї праці”. Чумаків на Тальнівщині благословляли і виряджали в дорогу обрядовим хлібом — книшем чумацьким: “Коло книша — добра душа”. Людське життя ілюструє дивень: “Дивень дивний: кругом гарний, посередині видний”. Лежень доповнюють слова: “Хліб — усьому голова”, а в обжинковому коровайці втілено зростання добробуту: “Рости, короваю, ширший від Дунаю”. У хаті на столі коло хліба слова приказки, мов заповідь для людей нинішніх і поколінь майбутніх: “Клади хліб-сіль на столі, будеш у людей на чолі”. У музеї зібрано гідну колекцію трипільської та сучасної кераміки, писанок Черкащини, художнього хлібопечення краю. Вперше в музейній практиці ми розробили технологію консервування печеного хліба для його тривалого зберігання. Зразки кераміки опубліковано в монографіях “Священна країна хліборобів”, “За законом Світового ладу”, писанки в альбомах “Писанки Черкащини” (1992, 2007), художнє хлібопечення — у книгах “Син Землі і Сонця”, “Виднокрай”. Загалом співробітники музею видали 26 видань. Усе це позитивно вплинуло на розвиток народної культури не тільки в Шевченковому краї, а й в Україні. Тепер тільки розповідь про те, що було, бо такої краси відвідувачі уже не побачать. Музей зруйновано під благородну ідею — програму “Золота підкова Черкащини”, згідно з якою із 2006 року в області мали відновити й увіковічнити історичні місця й пам’ятки в області. Тальне пишалося своєю архітектурною пам’яткою державного значення Мисливським замком-палацом графа П. Шувалова (охоронний № 1725). Збудований він за проектом датського зодчого Андреаса Клеменсена 1898— 1903 роках. До 1919 р. ним володіла дочка графа Ольга Петрівна Долгорука. Потім у ньому були: вчительська семінарія, сільгосптехнікум, а з 1967 р. будівельний технікум. У 1985—1986 рр. на першому поверсі в 12 залах і створили Тальнівський районний музей історії хліборобства, який приніс добру славу всій Черкаській області. Коли 1993 р. будівельно-економічний коледж відселився, утримання палацу лягло на Музей. Ми почали ставити питання перед Черкаськими облрадою та обласною держадміністрацією, управлінням культури про ремонт покрівлі та створення на другому поверсі палацу музею трипільської культури. Саме в Тальнівському районі зосереджено найбільше її пам’яток: 7 найдавніших праміст у Європі та 27 селищ. Потім наша ідея розширилася до історико-культурного заповідника, який базується у с. Легедзиному, а юридичною адресою його стала адреса Музею історії хліборобства. Справа з ідеєю музею Трипільської культури обнадіялася, коли Черкаська облрада наприкінці грудня 2005 року ухвалила історико-культурницьку програму “Золота підкова Черкащини”. Її затвердив Президент України указом № 671/2006 від 05.05.2006 р. Проте з початком ремонтно-реставраційних робіт на об’єкті Мисливський замок керівництво обласної держадміністрації розпорядилося відселити районний Музей історії хліборобства. Хтось-таки мріяв бути новоявленим графом. На одній із перших спільних нарад я говорив керівникам області й району, що коли ли блочну котельню, водонапірну башту, в кімнатах відновили первісний вигляд, замінили стелю другого поверху та частину вікон. Проте із 2009 р. уряд обмежив фінансування ремонтно-реставраційних робіт, а потім і зовсім його припинив. Облдержадміністрація не виплачувала гроші охороні. Нині жодних відновлювальних робіт у палаці графа Шувалова не проводять. Покрівля з металочерепиці неякісна: над двома кімнатами із західно-південного боку вона протікає, стеля обвалилася. Оскільки палац не охоронявся, то в кімнатах розікрали систему опалення; частину вікон й дверей розтрощили; різьблені кам’яні перила повалили; гіпсокартонні перегородки понівечили. Територія навколо забруднена, заростає бур’янами. Отож програму “Золота підкова Черкащини” у Тальному так розгорнули, що у районі вже нема ні музею, ні палацу. Стрімко пішли від стабільності до руїни. Ворожим силам дуже допікає, коли в Україні є щось добротне й самодостатнє. Під цю згубну тенденцію підпадає і заповідник “Трипільська культура”, що в селі Легедзиному. Звернення в різні роки до державних органів не допомогли. Тільки два роки тому для музею виділили приміщення клубу цукрозаводу, яке потребує серйозно-
Експозиція в музеї, присвячена повстанню гайдамаків робити так, то в Тальному не буде ні музею, ні палацу. Після цього мене на наради більше не запрошували. Нищать Українську культуру систематично. 2006 року вчинено черговий великий злочин: художньо-історичну основу експозиційного поясу знищено, експонати запаковано в ящики і вивезено в приміщення колишньої районної друкарні, яке 2007 року обласна рада віддала під музей. Тепер уже шість із половиною років музей стоїть у ящиках — на ремонт і перепрофілювання приміщення в районному бюджеті хронічно немає коштів. Яка ж ситуація з палацом? Найперше, що зробили 2006 року, — вирізали труби опалення та водовідведення, батареї, інші металеві конструкції і відвезли в Умань на металобрухт (15 тонн). Жива частина дерев’яного перекриття другого поверху також потрапила в приватні руки. Глазуровану черепицю пересортували: биту і зіпсовану склали під огорожу, а цілу вивезли. 2008 року до палацу підвели електроосвітлення, воду, газ, зве-го ремонту. Від 2006 року я терпляче вірив обіцянкам голів райдержадміністрацій, голів районних рад, що музей відродять. Сьогодні працівники музею повинні звільнитися. Причому першими мають піти з роботи фахівці — директор, старший науковий співробітник, а потім — доглядачі, сторожі. Загалом 7 осіб. На цьому “зекономлять фінанси”, а без догляду експонати розкрадуть, перейдуть в чужі руки. Як бачимо, обставини та методи різні, а суть одна. Моє основне життєве завдання останніх років — відновлення музею історії хліборобства. Ось чому я не полишав роботи і намагався, щоб його поновили. Одначе названі обставини змусили мене 4 січня 2013 р. облишити роботу, якій я віддав 27 років. Хліборобство було, є і залишиться основною галуззю українського народу. Це його слава і господарський пріоритет. Тому я стою на одній позиції: Музей історії хліборобства в Тальному вкрай необхідно відновити! Його діяльність примножить славу нашого хліборобського роду і краю.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
