Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Щойно з друку 11 · “Вони обстоювали права української мови на її споконвічній землі, виявляли справжню суть політики “інтернаціоналізації”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

У коловороті життя

Слово Просвіти, №06 за 2013 рік

Олександр ПОНОМАРІВ У видавництві “Смолоскип” нещодавно побачила світ книжка Миколи Плахотнюка “Коловорот” (К., 2012). Коли говоримо про українську історію радянських та післярадянських часів, то варто виділити одну з найяскравіших її сторінок — шістдесятництво. Автор рецензованого видання — лікар за освітою, хлопчик із села Тихий Хутір на Київщині (тепер Черкащина). Микола Плахотнюк закінчив Київський медичний інститут ім. О. Богомольця, був одним із найактивніших шістдесятників, за що зазнав неабиякої кари від радянського режиму. Пройшовши не одне коло більшовицького пекла, зберіг чистоту душі, об’єктивність у висвітленні подій та образів людей, з якими довелося зустрітись йому на життєвій ниві. Зворушливі спогади про дитинство автора повертають нас у повоєнне українське село з його рідною мовою, піснями, святами й буднями, з виставами в сільському клубі, з учителями, які вводили дітей у країну знань, з батьками, які казали дітям: “Ми українці” ще на світанку їхнього життя. Під словами М. Плахотнюка про місце, де минуло його дитинство, — “Тихий Хутір для мене — цілий космос — незбагненний і щемливий” міг би підписатися кожен із нас. У розділі “Моя медицина” автор розповідає про роки навчання в медичному училищі та в медичному інституті, про викладачів, про те, як вони викладали. Тоді саме йшов новий виток зросійщення української освіти. Викладачі були різні. Одні всюди користувалися російською мовою, инші лекції читали по-російському, а поза лекціями спілкувалися українською мовою. Були й такі, що викладали по-українському. Професорка Кострюкова, завідувачка катедри біології, наприклад, читала лекції українською мовою і на прохання окремих студентів перейти на російську відповіла таке: “Народилася в Ленінграді й там же здобула вищу медичну освіту. Після закінчення аспірантури в Австрії в 1929 році була направлена працювати в Київський медінститут ім. О. О. Богомольця. Тоді її зобов’язали вивчити українську мову й нею викладати. Відтоді вона викладає свій предмет українською, оскільки ніхто офіційно не скасовував постанови уряду про перехід на українську”. Як тут не порівняти ситуацію кінця 20-х років минулого століття зі становищем у сучасній Україні (юридично незалежній!), коли на телеканали запрошують різних дорофеєвих, кисельових та подібних до них, які не знають і не хочуть знати української мови, проте мають свої програми. Незалежно від мови викладання М. Плахотнюк дає цілком об’єктивну оцінку фаховій обізнаності своїх учителів, хоч йому, безперечно, хотілося, аби випускники українських шкіл мали змогу й лекції слухати українською мовою. Далі йде розділ “За нами — правда”, у якому автор розповідає, як він та його однодумці виступали проти репресій щодо української інтелігенції, що обстоювала права української мови на її споконвічній землі, виявляли справжню суть політики “інтернаціоналізації”, внаслідок якої в українських вишах навчалося “тільки 55 відсотків українців, викладачів-українців у вишах було менше половини, та й ті читали лекції російською мовою”. У книжці наведено уривки з листування політв’язнів зі своїми родинами, друзями й знайомими, про умови цього листування: “Листи писали під наглядом чергової медсестри, санітара-зека й мента-прапорщика… Медсестра зобов’язана була прочитати всі листи. У наступні дні листи читали куратори, а листи “антісовєтчіков”, крім куратора, обов’язково читали завідувачі відділень. Далі листи направляли цензору. З листами “антісовєтчіков” цензор знайомив наглядача, начальника з режиму. Ось такий був цідилок. Під час написання листів санітарзек міг безцеремонно підійти, стати за спиною і читати, що ти пишеш. З усього саме це мене найбільше пригнічувало”. Читачі “Коловороту” знайдуть цікаві подробиці з діяльности Клубу творчої молоді “Сучасник”, про вечори, присвячені Т. Шевченкові, В. Симоненкові, Лесеві Курбасу, иншим діячам української духовности, про подорожі Україною. Про репресії, застосовувані не лише до організаторів тих акцій, а й до тих, хто брав у них участь. Зі сторінок книжки перед читачем постає ціла плеяда особистостей, що відроджували національну свідомість українців, розширювали знання з нашої історії, літератури, мистецтва. Родина Світличних, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Михайлина Коцюбинська, Алла Горська, В’ячеслав Чорновіл, Іван Гончар, Тетяна Цимбал… Портрети цих та инших діячів нашого відродження виписані детально, ненав’язливо, з любов’ю. Неодноразово згадуються молоді тоді ще поети й прозаїки, митці, які тепер стали відомими й уславленими. Є згадки про молодого поета Грицька Тименка, що безслідно зник у нетрях кадебістської темряви. Основною рисою цих людей було прямостояння, стійкість в обстоюванні своїх принципів. Окремий розділ має назву “Музей шістдесятництва в документах”. Ініціяторкою його створення була світлої пам’яті Надія Світлична. А втілювати цю ідею в життя довелося Миколі Плахотнюкові. З ким тільки не листувався Микола в незалежній Україні, скільки сил, енергії, нервів витратив він на цю справу, поки нарешті Музей відкрили 22 серпня 2012 року. У тій епопеї Миколу підтримувало багато видатних людей України, а найбільше — дружина Валентина Чорновіл. Одні читачі “Коловороту” знову зустрінуться зі своїми однодумцями (багатьох з яких уже немає на цьому світі), згадають свою молодість і ще раз переживуть ті незабутні роки. Инші довідаються про те, як жили, творили, що відчували, про що мріяли, як страждали за свої переконання шістдесятники. Микола Плахотнюк зробив добру справу, написавши й опублікувавши свої спогади. Для такої книжки наклад 1000 примірників замалий. Мабуть, її потрібно перевидати й виправити два недогляди. Зокрема, замість Бориса Івановича (йдеться про Гмирю) написати Бориса Романовича, замість Богдан Максимович (ідеться про білоруського поета, що які Леся Українка та Семен Надсон, помер від туберкульозу) написати Максим Богданович.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин