При світлі книг Прем’єра рубрики · с. 15сторінка оригіналу ↗
Бібліотека — письменник — зв’язок фундаментальний, нероз’ємний
Слово Просвіти, №06 за 2013 рік
Нещодавно у київській центральній районній бібліотеці імені М. Є. Салтикова'Щедріна відбулася творча зустріч із поетесою, прозаїком, літературним критиком, лауреатом кількох міжнародних премій у галузі літератури (Д. Нитчен' ка, Л. Вишеславського, Г. Сковороди) Світланою Йовенко. До зустрічі в бібліотеці була підготовлена виставка творів Світлани Йовенко, і всі охочі мали змогу ознайомитися з її збірками, зокрема й семисотсторінковим виданням “Любові Смерть” (“Ярославів Вал”, 2010 р.), де представлені нові поезії та вибрана лірика авторки за піввіку роботи у жанрі. Цю подію можна без вагань назвати однією з найцікаві' ших, навіть унікальною, серед тих, що відбуваються у біблі' отеці. І не лише через винятково багатогранну творчу осо' бистість і біографію авторки, а й через ювілейне забарвлен' ня розмови.
Алла КАПЛІЄНКО
Світлана Йовенко — киянка, що з народження і по своє вісімнадцятиріччя прожила в самому серці Києва, поряд із Золотими воротами в одній із комунальних квартир на розі вулиці Золотоворітської. Тут вона й вчилася у 57-й російській середній школі на Прорізній, що й досі розташована так само у міському дворику, як колись, на початку 1950-х років, за кінотеатром “Комсомолець України”, а тепер — за Молодіжним театром. І що цікаво, ця юна школярка за потреби у книжках відвідувала саме абонемент та читальний зал бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна, що тоді була розташована у приміщенні на Прорізній. Крізь великі вікна читальні п’ятнадцятирічна дівчинка бачила невидиме іншим — образний світ своїх перших поезій. І її талант помітили — уже в 1961 та 1962 роках їх опублікував поет Леонід Вишеславський у російськомовному журналі “Советская Украина” (нині “Радуга”). Під впливом літературних критиків — Володимира П’янова та Богдана Гориня — російськомовна киянка робить свідомий національний вибір: переходить на українську мову. Того ж 1962 року Світлана Йовенко друкує українськомовний вірш у “Літературній Україні”. “Будьмо знайомі! — поезії сімнадцятирічної” — так назвав публікацію в “Літературній Україні” (8 січня 1963 року) її головний редактор Павло Загребельний. 1963 року публікація з “Літературної України” з передмовою американського українця Осипа Зінкевича потрапила в зарубіжне видання — журнал “Смолоскип” (США). Як каже сама письменниця з гіркою усмішкою: “Якраз до ювілею валуєвського циркуляра на заборону української мови”. Згодом її вірші друкують в антології поетів-шістдесятників “Соняшник” у Ріо-де-Жанейро у перекладі португальської поетеси Віри Вовк і в антології Богдана Кравціва “60 поетів 60-х років”. Далі були філологічний червоний диплом, аспірантський вишкіл при кафедрі слов’янської філології Київського держуніверситету, редакторська робота у видавництві художньої літератури “Дніпро” (1968—1978 рр.) та в редакції журналу Спілки письменників України “Вітчизна” (1978—2011 рр.). Стилістичне самовдосконалення на щоденній практиці опрацювання художніх текстів упродовж понад сорока п’яти років забезпечили письменниці високий рівень професіоналізму та бездоганну пластику власного письма. Але все починалося саме з тих перших рядків. Так що учнівський поетичний дебют Світлани Йовенко певною мірою пов’язаний із бібліотекою ім. М. Є. Салтикова-Щедріна, де народилися її перші римовані рядки. І минуло відтоді якраз піввіку — отже, ця зустріч стала своєрідним читацьким і письменницьким ювілеєм. Про свою творчість і розповідала Світлана Йовенко присутнім. Із десяток років
(60—70 рр.) поетеса плідно працювала у царині поетичного художнього перекладу. Паралельно зі службовими видавничими редакторськими клопотами готувала до видання власні поезії та поеми. Авторка розповіла, як непросто було працювати у 70-ті роки в умовах ідеологічної цензури, часом доведеної до абсурду, редагуючи навіть такі держзамовлення, як книжки із серій “Перлини світової лірики” та “Шкільна бібліотека”, де авторами були “живі класики” — М. Бажан, Д. Павличко, Д. Наливайко, М. Вінграновський та інші. На прохання учасників зустрічі поетеса читала вірші з багатьох своїх збірок, що побачили світ із 1969 до 2010 року. За цей час їх назбиралося чимало — півтора десятка збірок лірики, три солідні, на сотні сторінок, книжки вибраних віршів та поем (“Міст через осінь”, 1981; “Безсмертя ластівки”, 1989, “Любов і Смерть”, 2010), остання з котрих уміщує понад 700 сторінок лірики. Поетичні твори Світлани Йовенко не видавалися 21 рік, хоча вона працювала, як завжди — наполегливо, послідовно, емоційно. Мовчання поета — не завжди його вина, а в цьому випадку — виклик суспільству, байдужому до долі поета. Поезії Світлани Йовенко перекладалися багатьма мовами світу — окремими книжками вийшли у Вірменії (1977 р.) та в Росії (1986 р.). У власній бібліотеці письменниці зберігаються такі раритети, як листи та збірки з автографами академіків, видатних поетів світу, зокрема лауреатки Нобелівської премії польки Віслави Шимборської, поезії якої Світлана Йовенко перекладала. Окремою повновагою й різнобічною сторінкою творчості авторки є тема Чорнобиля, про яку теж ішлося на зустрічі. Вона виникла з власного досвіду — 39-ти днів роботи письменниці у кінознімальній групі режисера Роллана Сергієнка в епіцентрі Чорнобильської катастрофи. І те різножанрове висвітлення пекучих проблем є лакмусом на справжність і гідність. Одним із перших в Україні відгуків на трагедію була поема Світлани Йовенко “Вибух” (1986 р.). Згодом з’явилися збірка лірики і публіцистики з прип’ятського зошита “Віч-на-віч” (написаний 1987 р.), художньо-документальна повість “Жінка у зоні” (1987—1997 рр.), низка оповідань, а також публіцистичних і кінознавчих статей, бібліографія творів про Чорнобиль (1986—2006 рр.). До всього письменниця ще є автором та упорядницею проекту масштабного художньо-публіцистичного фотоальбому “Чорнобиль — поруч”. Варто зауважити, що це не єдиний авторський проект, над яким Світлана Йовенко працювала і працює. Є серед них ексклюзивно-безпрецедентні творчі презентації, визнані відомими критиками В. П’яновим та М. Слабошпицьким. Це пое-
Фото з архіву редакції
Світлана Йовенко тична антологія “Парад планет”, що зібрала 150 авторів на сторінках журналу “Вітчизна”, де вони друкувалися упродовж 70- ти років його історії; антологія “ХХ сторіччя української поезії” — від Лесі Українки до наших днів, включно з “Розстріляним відродженням” та поетами діаспори, що друкувалася у “Вітчизні” впродовж 2000— 2009 рр., де вона і упорядник, і автор сильветок про авторів. Окремою темою розмови на зустрічі стали 80—90-ті роки, коли Світлана Йовенко активно працювала в жанрах критики та мемуаристики. У коло її обсервації увійшли десятки імен і творів. Достатньо сказати, що сенсаційна аналітична розвідка “Стус чи Вінграновський?”, що була опублікована в “Українській літературній газеті” 2012 року, викликала з одного боку вибух обурення істориків літератури і дзвінки з наукових кафедр України та з-за кордону, з другого — шок і цинічну змову мовчання. За словами самої письменниці: “Бо такі часи — мовити правду, визнати її — вже вчинок”. Також демонструвалася новинка — “монографія-колаж” про долю і творчість художника Рафаеля Багаутдінова, чиєму пензлю належить серія портретів “Світочі трагічного духу”, художні образи видатних митців — від Т. Шевченка до М. Врубеля і М. Цвєтаєвої. Також він намалював портрети плеяди українських письменників, серед яких портрет Світлани Йовенко, придбаний Музеєм російського образотворчого мистецтва ім. М. Терещенка, портрет В. Стуса — музеєм історії тоталітаризму у Берліні, портрети Т. Шевченка та академіка І. Дзюби — відповідно національними музеєм ім. Т. Г. Шевченка та музеєм літератури України у м. Києві. Рафаель Багаутдінов теж був присутній на зустрічі. Адже його творчість тісно пов’язана зі Світланою Йовенко, він оформив чимало її книжок, як і десятки книг українських письменників. Художник висловив свою вдячність і захоплення безкорисливою працею поетеси, яка сподвиглася на такий безцінний дарунок до його 80-річного ювілею. Загалом же ювілейна зустріч Світлани Йовенко з бібліотекарями та відвідувачами бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна відбулася в дружній зацікавленій атмосфері. Маємо надію, що ще почуємо нові чудові вірші авторки, побачимо її нові збірки, проекти, критичні й інші роботи.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
