Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Тепер я знаю: наше верхнє сонце, Що гріє нас і нам дає життя, Також сліпе, як те підземне сяйво”. 9 З блокнота письменника · с. 9сторінка оригіналу ↗

Вогненне дерево

Слово Просвіти, №06 за 2014 рік

У січні 1988 р. я та естонський поет Юрій Тальвет, як гості від Спілки письменників СРСР на столітньому ювілеї Рубена Даріо, перебували в Нікарагуа. Повернувшись додому, я потрапив у вир боротьби за створення Товариства Української мови ім. Т. Шевченка, забув про свої щоденникові записи з батьківщини великого поета Даріо. Вірші, написані вже в Києві, я опублікував, але вірші, написані в Манагуа, не опубліковані досі. Я забув про них. Тільки тепер знайшов свій нікарагуанський щоденник і поезії, записані в січні 1988 р. Автор Тихий океан Здається, все чуже, на що не гляну, Чужі — забивчі хвилі океану. Чужі — червоні квіти й дерева, Чужа — тростина і суха трава, Чужі — дороги, тюрми та озера, Чужі — вітри, й палюча атмосфера, І порвана вулканами земля, Та як повернусь в Київ звідсіля, Згадаю, як своє, зелену трощу, І ту страшну Себастіана прощу, І ту траву суху, сумну, як Бог, Що від спекоти на хресті засох, І ту юрбу дітей, що біля столу Просили в мене, хилячись додолу, Окраєць хліба… Вчую, як своє Скорботне серце, хвилю ту, що б’є В щасливі, сонцем сяючі сади, Як вічний тихий океан біди… 25 січня 1988 р. Манагуа Arbol del fuego* Посеред зелені важкої — раптом — Вогненне дерево, немов пожежа, Ряхтить, клубочиться, але не може Ні згаснути, ні в небеса злетіти. Щось наче струмом вдарило мене, Як я побачив Arbol del fuego — Щось в горлі запекло, чи ж не вогонь, Палаючи в моїй нещадній крові, Свого покревного впізнав і вийти Із жил зібрався? Arbol del fuego, Мій батько-явір теж горів, одначе Скидав із себе полум’я, і снігом, Немов рядном широким, обвивався, Вигоював кристаликами льоду Опечені суглоби і зап’ястя, І матінка моя, гірська черешня, Палахкотіла восени так само, Але й вона виходила із пекла, В замет глибокий падала, щоб знову Весною встати в росяному цвіті! А ти гориш, моя душе заклята, Моє ти дике Arbol del fuego, Так ніби виріс я не в Україні, А десь у пущі нікарагуанській! Стань попелом! Не муч моєї плоті! — Я закричав до тої деревини, Так нібито вона була виною Моїх страждань. А дерево вогненне Стояло мовчки на тропічнім сонці, Мов єретик, чий вигорілий голос В гортань запався й не дає стулити Від мук жахних розірвані уста… 28 січня 1988 р. Манагуа Кава На гілочці — червоні й чорні зернятка — Пора збирати! Ще вчора всі були червоними, А нині більше чорних, як червоних. Пора збирати! В цих заростях-яругах одні братове Ховались від своїх братів жорстоких, А селянин казав: Пора збирати! Сьогодні тут без шелесту, мов змії, Плазують інші у зелених робах, А селянин своє: Пора збирати! Природа не відпочиває. Їй байдуже, чи переб’ються браття Аж до останнього, чи лишиться на світі Бодай один, який казатиме: Пора збирати! О людський роде, подивися вгору З гадючого свого й страшного ложа, Поглянь: безтямний кущ тобі являє Велику мудрість — чорні і червоні Плоди свої! Чому ж не всі червоні? Чому не почорніють всі одразу? А селянин своє: Пора збирати! 12 січня 1988 р. Манагуа ______________ * Arbol del fuego (ісп.) — Вогняне дерево 19 лютого о 18 годині в Національній спілці письменників відбудеться вечір пам’яті Володимира Затуливітра до 70-річчя з дня народження. До участі запрошені відомі письменники та видавці. Приходьте!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин