Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Історія «Просвіти» 4 “Просвітяни зазнавали репресій, із бібліотек вилучали “петлюрівські” книжки”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Не міліє джерело талантів Дунаєвеччини

Слово Просвіти, №06 за 2014 рік

Упродовж усього існування український народ перебуває в горнилі боротьби за свою волю та кращу долю. Зазирнувши в історію — початок ХХ століття — розумієш, що російська імперія, проводячи політику русифікації та нищення освіти і культури, довела український народ до межі денаціоналізації. Перспективу історичного розвитку неодмінно треба було пов’язувати зі зростанням національної свідомості, відродженням культури, звичаїв, традицій, історичної пам’яті. Саме це завдання стояло перед інтелігенцією. Велику роль у розвитку українського національно-культурного руху на початку ХХ століття відіграла “Просвіта”, зокрема на Поділлі. Валентина БАЙТАЛЮК, голова Дунаєвецького районного об’єднання Якщо Подільська “Просвіта” вже проходила другий етап свого становлення (І — 1906—1907 роки, ІІ — 1908—1914 роки), то на Дунаєвеччині вона тільки почала зароджуватися. Про це свідчать дослідження, які в 90-х роках минулого століття провели школярі з села Великий Жванчик. В архівному документі — витязі з протоколу № 18 від 23 червня 1914 року, складеному жандармським ротмістром Щербиніним на основі зошита, виявленого під час обшуку в Подільському товаристві “Просвіта”, у списку за № 7 вказано: “Самійло Бабляк. Великий Жванчик”. Отже, членом Подільської “Просвіти” був батько відомого письменника-земляка Володимира Самійловича Бабляка. Є запис про сплату Бабляком членського внеску 1910 року. Тобто вже цього року, а, можливо, і раніше, “Просвіта” існувала в Дунаєвецькому районі. Володимир Бабляк згадував, що його батько був учителем, грав на кількох інструментах, особливо добре — на скрипці, керував великим сільським хором, з яким часто виступав у повітовому містечку та навколишніх селах. Майже всю свою вчительську заробітну плату він витрачав на придбання книжок, мав велику бібліотеку, яка містила чимало творів вітчизняної та зарубіжної літератури. Бабляк добре знав польську мову, читав твори польських письменників в оригіналі. У їхній хаті часто збиралися гості з усього повіту, вели великі палкі потайні розмови, співали пісень, грали, читали. Помер Самійло Митрофанович Бабляк на 37-му році життя, 1919 року. Свідком подій того часу був мешканець села Великий Жванчик Петро Васильович Мельник, який згадував: “Я вчився в церковно-приходській школі. В селі була ще земська школа. Навчалися руською мовою. Першою книжкою був “Сеятель”. У школах вчителювали — Іващук, Рогальський, Кавардинський, Совальчук, Борисович. У 1915— 1916 роках на обійсті панського управителя було відкрито українську школу. Першим учителем школи був Самуїл Баб ляк. Я в цій школі вже не вчився, бо помер мій батько і я залишив школу. Де раніше вчителював Самуїл, не пам’ятаю. У школі появилися український “Буквар” і “Читанка”. Самуїл був доброю людиною, його любили в селі. Він був гарний, вродливий. До нього часто зверталися люди, він нікому ні в чому не відмовляв. Його дружина гарно співала. Бабляк гарно грав на скрипці. Вчив простих людей рідної мови. Люди, які читали, брали в нього книжки. Їх він звідкись привозив. Помер Самуїл молодим від нещасного випадку. Коли я разом із хлопцями пас худобу, то бачив, що в селі люди збиралися на похорон. Всі люди довго згадували доброго щирого Самуїла Бабляка…” Велике значення мав розвиток Подільської “Просвіти”. Після її реєстрації активніше поширювалися не лише думки та ідеї щодо просвітницької діяльності, ай Статут Товариства, книги українською мовою, утворювалися бібліотеки-читальні, аматорські гуртки та драматичні колективи. “Просвіта” мала великий вплив на українську інтелігенцію, особливо сільських учителів. Проте 1914 рік став фатальним для просвітян. Їх почали звинувачувати в антидержавній діяльності, переслідувати, здійснювати обшуки, вилучати українську літературу, потім остаточно заборонили. Керівники зазнали переслідувань. Після Лютневої революції у березні 1917 року “Просвіта” в Кам’янці відродилася. Відродилась і на Дунаєвеччині. У цей час “Просвіта” розробила проект відкриття мережі шкіл та курсів. Навчання велось рідною мовою. Вивчались мова, арифметика, природознавство, хімія, географія, малювання. Попри нестачу підручників, учнів навчали за альтернативними: “Граматика” І. Огієнка, “Граматика української мови” О. Курила, “Ілюстрована історія України” М. Грушевського, “Про минулі часи на Поділлі” Д. Дорошенка. Дунаєвецький осередок “Просвіти” тоді очолював Семен Дмитрович Риндик. Він читав лекції з історії Поділля, про географію та природу рідного краю. При “Просвіті” діяла бібліотека. Просвітяни поширювали знання серед селян, виступали з концертами, відкривали бібліотеки в селах, пропагували ідеї незалежності. В Підлісному Мукареві відкрили навчальний заклад імені М. Драгоманова. Дунаєвецька “Просвіта” заснувала бібліотеку у Дунаївцях, якою завідувала Антоніна Мельник. Особливу увагу приділяли народній освіті. Просвітницька діяльність стала причиною арештів Богацьких з с. Нестерівці, Є. Кондрацького з с. Маліївці, братів Риндиків. Свою сторінку в історію “Просвіти” вписав і наш земляк, уродженець Малієвець Кондрацький Євген Григорович. З дослідження мешканця с. Маліївці О. Г. Онищука: “З 1918 року Є. Г. Кондрацький став членом Кам’янець- Крайня справа Ядвіга Неселовська Подільського товариства “Просвіта”, у діяльності якого брав активну участь. З метою залучення кам’янчан до участі в святі на честь відкриття університету читав лекції в школах міста. 4 травня 1919 року Євген Кондрацький став членом ради товариства “Просвіта”, а 7 травня того ж року на першому засіданні нового складу обраний головою Подільської “Просвіти”. У нелегких умовах доводилось працювати “Просвіті”. І все ж на початку 1920 року за участю просвітян громадськість міста урочисто відзначила новорічні свята, Водохреща, у березні вшанувала пам’ять Шевченка. У березні 1920 року Є. Кондрацький як керівник Подільської “Просвіти” був присутній на засіданні американсько-польського комітету допомоги дітям. У цей час “Просвіта” вела боротьбу з польською владою за українську освіту, добивалася приміщення для трьох українських шкіл. Товариство влаштувало також безплатну амбулаторію. У листопаді 1929 року Є. Г. Кондрацького, завідувача трудової школи м. Кам’янця-Подільського, заарештували “за приналежність до підпільної української контрреволюційної організації, за участь в її діяльності і агітації проти заходів радянської влади”. Під час слідства Є. Кондрацькому висунули звинувачення у належності до українських соціалістів-федералістів. Йому ставили в провину, що він 1918 року працював у губернському національному союзі, на чолі якого стояли Приходько, Огієнко, Біднов. “Во время петлюровщины Кондрацкий зарекомендовал себя как ярый самостийник,” — фіксує звинувачувальний акт. Колишньому керівникові “Просвіти” ставили в провину і те, що як член створеного в Кам’янці- Подільському наукового товариства і ВУАН, яке очолювали Полонський і Сіцинський, “проводил шовинистическую деятельность в кругу своих друзей, выявлял враждебные мысли к Советской власти и ее мероприятиям”. 1925 року в Кам’янці-Подільському виникло музичне товариство імені Леонтовича, яке очолив Є. Кондрацький. У звинуваченні зазначено, що Кондрацький очолював групу “исключительно шовинистически настроенной интеллигенции, которая под видом домашних музыкальних вечеринок объединила недовольствующие стороны”, що в товариство втягувалася націоналістично настроєна українська інтелігенція, що репертуар носив явно шовіністичний характер. Є. Г. Кондрацький не визнавав звинувачень. За його словами, товариство об’єднувало шанувальників музичного мистецтва, це товариство не можна було назвати суто українським, бо в оркестрі, крім українців, були чехи, поляки, німці, євреї. 18 лютого 1930 року особлива нарада при Колегії ДПУ УРСР постановила: Кондрацького Євгена Григоровича, як антирадянського елемента, ув’язнити в концтабір строком на три роки. А 16 червня 1937 року він був знову засуджений Ярославським обласним судом на 5 років. Помер Є. Г. Кондрацький 15 січня 1938 року. 1961 року за протестом військового прокурора Прикарпатського військового округу справа проти Кондрацького Євгена Григоровича за відсутністю доказів була припинена”. 1920 року на Поділля прийшли більшовики. “Просвіта” ще деякий час функціонувала. Однак просвітяни зазнавали репресій, із бібліотек вилучали “петлюрівські” книжки. 1923 року радянська влада припинила діяльність “Просвіти”, оскільки вона не вписувалася в більшовицьку ідеологічну систему. У 1990-х роках, коли очолила районний осередок, я намагалася дізнатися про роль “Просвіти” у період Другої світової війни. Тоді її очолювала Ядвіга Петрівна Неселовська, нині вчителька-пенсіонерка, заслужений учитель УРСР. Почувши моє запитання, вона здригнулась і стривожено запитала: “Навіщо Вам?” Чекаючи почути горду розповідь великої патріотки, я ніяк не могла зрозуміти такої реакції. Пізніше довідалася, що фашисти вдалися до такого підступного кроку, як створення “Просвіт”, щоб у такий спосіб виявити національно свідомих українців, протиставивши їх колишнім партійно-радянським активістам. Восени 1941 року відділ освіти районної управи через зональних інспекторів звернувся до вчительства із закликом формувати просвітницькі осередки, відкривати будинки “Просвіти”, залучати українців до вступу в ці організації. Із розповіді Ядвіги Петрівни дізналась, як одного осіннього дня 1941 року інспектор відділу освіти Гриб зібрав багатьох учителів і вимагав написати заяви про вступ до Товариства. Вона і її чоловік, учитель фізики В. Й. Годлевський, та інші колеги подали заяви. Члени “Просвіти” збиралися у фабричному клубі. Працювала бібліотека, організовували художню самодіяльність, вистави. Такі осередки виникали і в інших селах, зокрема в Михайлівці. Сільський староста Никифір Криворука, зібравши членів управи, актив общинного господарства, колишніх воїнів армії УНР, представників молоді, повідомив, що з дозволу нової влади в селі створюється “Просвіта”, розпочнеться нове культурно-національне життя. Він очолив сільську просвітницьку організацію, на сільській управі прибив тризуб і вивісив жовто-блакитний прапор. Члени “Просвіти” 6 вересня 1941 року під час мітингу урочисто відкрили пам’ятник борцям за незалежну Україну. Але хрест із таблицею, де були записані прізвища сельчан, що загинули під час національно-визвольної боротьби 1917— 1920 рр., у центрі села простояв недовго. У червні 1942 року розпочалися масові арешти просвітників. В. Й. Годлевського 22 червня затримали просто на вулиці. А через три дні він, учителі Парой, Зіна Кряжижевська, Мечислав Опольський та багато інших були розстріляні в Кам’янці- Подільському. Репресії поширилися і на села. У Смотричі 1942 року розстріляли керівника “Просвіти” Ананія Борідка, його дружину і доньку. Отже, фашисти використали організацію для виявлення патріотично налаштованих українців, з якими потім жорстоко розправились.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин