Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Як бачимо, асиміляція не завжди веде до мирних утворень”. 11 Пряма мова · с. 11сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті ««Слухати і чути думки народу» Микола ГОЛОМША: Микола ГОЛОМША:», с. 7

«Слухати і чути думки народу» Микола ГОЛОМША: Микола ГОЛОМША:

Слово Просвіти, №06 за 2017 рік

“В холодное зимнее время Иван собрался в поход, взяв с собой опричников и целое войско. Уже на границе Тверской губернии началась военная экзекуция, пред которой бледнели ужасы первого ливонского похода… От Клина до Новгорода царь оставил за собой пустиню. …Пригородные монастыри были преданы разграблению и 500 монахов были уведены. На другой день опричники проникли в город, собрали всех священников и дьяконов и поставили их рядом с монахами на правежь. Их били с утра до вечера, требуя по 20 р. выкупа за каждого…. Царские пристава рискали по домам и сгоняли жителей в место, обнесенное оградой и охраняемое войсками. Иван Грозный приказал бить палками до смерти всех монахов… …В следующие дни террор достиг ужасающих размеров. На главной городской площади было сооружено подобие трибунала, окруженное орудиями пыток. Царь приступил к быстрому суду. Горожан приводили сотнями, пытали, жгли на малом огне с утонченными приемами, затем почти всех приговаривали к смерти и везли топить. Окровавленные жертвы привязывались к санями их по крутому откосу спускали к быстрине, где Волховь никогда не замерзала. …Младенцев топили, привязав их к матерям. Опричники с пиками стояли на лодках и наблюдали, чтобы никто не спасся. …Избиение длилось п’ять недель, и в редкие дни на тот свет не отправлялось человек 500— 600. Иногда жертв возрастало до полуторы тысячи в день”. (В. Белінський. “Страна Моксель”). Та ж доля спіткала і Псков, ізнову за тією ж схемою: катування, винищення, грабування. Знатніших вислали в Московію, дозволивши взяти дещо зі свого майна. На їхню землю прислали московських бояр. На руїну була перетворена Твер, Рязань, Смоленськ та інші землі, де проживали угро-фінські племена. Ці племена стануть материнською основою нового народу — росіян. Кілька століть у тому етнокотлі “варився” новий етнос. Жорстоко і немилосердно. Угрофінів мечем і вогнем перетворювали на великоросів вірнопіддані Орди Рюриковичі і татаро-монголи. І врешті вродився “старший брат”, коли “молодший” устиг уже й вуса завести. Монголоїдно-угрофінський. Вродився, то й добре, нехай би жив, та не тужив. Коли б у ньому перемогла фінська кров чи кілька крапель слов’янської. Адже угро-фіни мирно сусідили між собою, успішно вели господарство і не зазіхали на чуже. Але ж перемогла кров ординська. Як бачимо, асиміляція не завжди веде до мирних утворень, а жорстоке зґвалтування несе в собі спадкове прокляття й накладає його чи не на всі покоління. Бо, мабуть, ті жахи, та агонія катованих людей, які чинилися на землях слов’ян та угро-фінів, таки ж не лише іменуються “собиранием земель”, а покарою людства народом, названим у Біблії “терням у боки”. Народом полярної генетики, де тісно переплелося рабство й жорстокість, покора й агресія. Далі буде. Закінчення. Початок на стор. 7 Якби у керівників правоохоронних органів, яких призначили, пріоритетом був державний обо в’язок, то, звісно, ці справи вже мали б бути в судах. Тоді не було б жодних коментарів, жодних облудних інформацій. Про це, до речі, згадав і віце-президент США Джо Байден. Він зауважив, що після таких жертв, які були на Майдані, не маємо права забути про його цінності. Він прямо сказав, що наш політикум має забути про власні інтереси, а керуватися інтересами країни і народу. Важливий чинник позитиву громадської думки — неухильне просування реформ. А в нас відсутнє навіть таке поняття, як “координація реформ”. Чому? Бо некомпетентні керівники приходять до правоохоронних органів і реформують систему під себе. Нічого схожого з покращенням прав людини. Потрібна модернізація. Держава має взяти на себе функцію координації. Також Україні слід кодифікувати законодавство. Ми підрахували, що не менш ніж 12 кодексів потрібно, аби мати ефективну роботу правоохоронних органів без дублювання, чвар, внутрішніх суперечок, щоб усе працювало як єдиний державний механізм. Варто створити інститут кримінології, мета якого — вивчати причини корупції, пропонувати вирішення проблем, зокрема, вищому політичному керівництву держави, правоохоронним органам. Але сьогодні цей інститут не працює. Всім відома природа і причини корупції: коли вище політичне керівництво не займається корупцією, то її немає ані в нижчих органах влади, ані у правоохоронній сфері. Маємо всі інструменти, щоб викорінити це явище. Правоохоронна система потребує доскональної перебудови і змін, як і всієї системи управлінського функціонування. А ми плодимо бюрократію: 1992 року чиновництва було трохи більше ніж 50 тис., а населення — 53 млн. Сьогодні 42 млн населення, а чиновництва — під 400 тис. — Миколо Ярославовичу, як Ви ставитеся до накинутої суспільству (саме сьогодні!) дискусії про святкування 8 березня? — Сьогодні Міжнародний жіночий день уже ніхто не пов’язує з історією світового феміністичного руху: один березневий день на рік, щоб привітати жінок. Хіба жінки не заслуговують щоденної чоловічої уваги? Хіба за це боролися суфражистки минулих століть і їхні нинішні послідовниці? Хоч би хто що говорив, 8 березня — одне з тих комуністичних свят, яке ми бездумно, за інерцією, продовжуємо святкувати. Тож ініціатива Українського інституту національної пам’яті, з якою виступив його директор Володимир В’ятрович щодо декомунізації свят, є цілком нагальною. Не можна творити нову Україну, оглядаючись на комуністичну ідеологію нав’язаних свят. “Нові часи нового прагнуть слова”, — і цим багато сказано. Не треба дотримуватися радянських традицій, які тягнуть на дно. Це стосується і Дня перемоги. Генеральна Асамблея ООН 2004 року, до 60-річчя завершення Другої світової війни в Європі, проголосила Дні пам’яті та примирення — 8 і 9 травня. Це сучасне цивілізаційне ставлення до історії і пам’яті про мільйони людей, які стали жертвами війни. А хтось хоче все ще святкувати День перемоги — замість того, щоб вшановувати подвиг загиблих і живих у боротьбі з нацизмом. До речі, існує нагальна потреба широко доносити до світу правду про Україну і українців у Другій світовій, не залишаючи без відповіді виклики кремлівських політтехнологів, які нав’язують “свою” “правду” про ту війну — в дусі пакта Молотова-Ріббентропа. У тій “правді” приховане горе мільйонів наших співвітчизників, яких комуністична система розстріляла без суду і слідства в підвалах ВЧК-КДБ, згноїла в тюрмах і гулагах, виморила голодом, кинула без зброї під нацистські танки… Чи можемо ми і чи маємо право святкувати таку перемогу? Примирення ж для українців набуває не лише історичного, а й цивілізаційного значення. Розшматовані різними імперіями і державами українські території довго поверталися до своєї справжньої, відповідальної соборності. Тож для українців тема примирення є темою єднання нації гідних громадян. Ми маємо творити нові українські свята та повертати в наше життя традиційні для нашого народу святкування. Спілкувалася Любов ГОЛОТА

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин