Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
Про фантазії Міносвіти інтегрувати українську літературу у світову
Слово Просвіти, №06 за 2017 рік
З книжок російський мат полинув у телеефір і закріпився. Люди, які готові були згадати рідну напівзабуту мову, відсахнулися, бо ні слухати, ні читати було нічого. Принаймні про це заявляли в телевізорі самі зірки “сучліту”. Ефект метелика триває. Політики розділили Україну за мовною ознакою, замість того, щоб розгорнути українізацію на зросійщених територіях, бо йшлося про національну безпеку. Ось і отримали повторну окупацію Донбасу і Криму. Я зовсім не демонізую “сучліт”, який тепер хочуть канонізувати у шкільних програмах і який на тлі шедеврів світової літератури буде закріплювати в учнів комплекс меншовартості. Вводити в канон вторинний продукт — це те саме, що колись канонізація соцреалізму. Прочитайте 8 том “Історії української літератури” 1972 року і ви побачите, хто був тоді в тренді, — макулатурники. Отже, бунт був несправжній, ішлося про переділ території, а не зміну поколінь. “Тойді, як, Господи, святая на землю правда прилетить…” Правда така: повернути вкрадене у народу, щоб оздоровити і відродити скалічених Голодомором, репресіями і колоніальними комплексами. Через активну українізацію суспільного мовлення, глибоке вивчення історії, очищеної від колоніального сміття. У школі це насамперед те, що називають “розвиток зв’язного мовлення”. Текст не має такого впливу на свідомість, як бесіда. Японські випускники після закінчення школи знають 600(!) народних пісень, які народились у селі і мають сотні років. Воно їм знадобиться у майбутній професійній діяльності? Та ніби ні, проте народна поезія гармонізує особистість на рівні підсвідомості, має терапевтичний ефект, врівноважує емоційний стан. Тому сприймати український фольклор, класику як щось суто рустикальне, чуже міській дитині, це просто невігластво. Японці використовують досвід Василя Сухомлинського, натомість в Україні женуться за досвідом чужинців, який пристосований до ментальності того чи того народу. Ось що потрібно справді інтегрувати в уроки історії, природознавства, географії, малювання. Щоб діти могли співати, декламувати на уроці. Прир ода лікує. Уже в садочок діти приходять травмовані мультиками російською мовою, рекламою, з розладами мовлення. Вони не вміють спілкуватись, не відчувають ритму мови. Суржик дає їм примітивний ритм міських джунглів і перейти на чисту багату українську мову їм важко, бо вони ніде її не чують. На тести з мови та літератури їх дресирують репетитори. Натомість потрібен один-єдиний тест: написати есей на певну тему, який покаже справжні знання і вміння передавати думку. Потім не треба дивуватися з процвітання плагіату у школах і науці. Хто володіє мовою, той може прихилити до себе весь світ. “Німим отверзуться уста; проллється слово, як вода, і дебрь-пустиня неполита, зцілющою водою вмита, прокинеться…”
ДНК ВАРВАРА
10-11
ЯКБИ В ПРІОРИТЕТІ БУЛА КУЛЬТУРА...
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
