Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Презентація · “В Галичині жива її слава. Про неї згадують з теплом і любов’ю. Бо “була вона людям і за війта, і за знахарку, і за порадницю”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

Гнат Хоткевич та його родина Там, де не колеться трава / Галина Хоткевич. — Львів: Апріорі, 2017. — 224 с.

Слово Просвіти, №06 за 2019 рік

Володимир СЕМИСТЯГА, голова Луганського ОО ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка Сповідь Галини Хоткевич, знаменитої писанкарки і наймоY лодшої доньки про батька та його нащадків — дивовижна сага та своєрідний лист із минулої епоY хи. Водночас це безцінне джереY ло для всіх дослідників нашого героїкоYтрагічного поступу. ВидY рукувана накладом лише в одну тисячу примірників, вона не тільY ки архівує повчальну долю украY їнського громадського діяча, ліY тературного класика, натхненниY ка й активного учасника націоY нального культурноYпросвітY ницького руху першої третини ХХ ст., особистості неймовірного таланту в різних царинах високоY го духовноYмистецького життя Г. М. Хоткевича та його родини, а й викликає неабиякий подив і заY хоплення. Викладене вчергове спонукає замислитись над злободенною темою національної пам’яті. ЗаY гальновідомо, що жертва сталінY ськоYбільшовицького тоталітаY ризму Гнат Мартинович ХоткеY вич — організатор хорів, театрів, інструментальних колективів, авY тор 300 літературних і 600 музичY них творів, у його честь провоY дять пам’ятні заходи, на ХарківY щині плідно функціонує меморіY альний музейYсадиба, а ім’я наY вічно вкарбоване в топоніміці різних регіонів країни. Та чи все нам відомо про нього і його сподY вижниківYпобратимів? Що ми знаємо, наприклад, про здобутки Г. Хоткевича та його родини на просвітянській ниві України? Чи не на часі нарешті на державному рівні започаткувати фундаменY тальний документальний цикл досліджень — громадськоYполіY тичні портрети творців новітньої вільної незалежної Соборної УкY раїни на тлі подій минулого буY ремного століття? Ми занадто баY гато говоримо про культ пам’яті видатних українців, зокрема й таY ких, як Г. М. Хоткевич. Але чому все так і залишається на рівні поY бажань? Упорядник та відповідальний редактор книги Віра Манько на поставлені “чому?” відповідає: “Ми ще не дійшли уповні до усвіY домлення внеску Хоткевича — прозаїка, драматурга, критика і літературознавця, мистецтвозY навця, композитора, скрипаля і віртуозного бандуриста, диригенY та, історика, педагога, етнограY фа, видавця, театрального та гроY мадського діяча, — в український мистецький поступ, не цілком оцінили новаторство і широту засягу його проектів…” Г. М. Хоткевич (ліY тературний псевдонім Гнат Галайда) нароY дився 31 грудня 1877 р. (12 січня 1878 р.) в сім’ї харківського міY щанина Мартина ПиY липовича. Дитинство Гната минуло в ДеркаY чах під Харковом. Щоб дати сину гарну освіту, незаможні батьY ки приписали йому один рік у метриці. Закінчивши ремісниY че училище з відзнаY кою, продовжив навY чання на механічному відділенні Харківського технолоY гічного інституту. Тут і сформуY вався як завзятий українофіл, акY тивний учасник культурноYосY вітніх заходів у місті та селі. Зокрема, в музичному мисY тецтві Г. Хоткевича визнано одY ним із найяскравіших українY ських музикантів і теоретиків наY родної музики. Вдосконалюючи бандуру, він власноруч виготовY ляв унікальні народні інструменY ти. Запровадив власну манеру та методику для них. Усі чесноти дозволили включитися в концерY тну діяльність. Виключений за “українство” з інституту, приєдY нався до хору Миколи Лисенка, де став знаним віртуозом співу ігри на бандурі. Викладена ним доповідь про музику і кобзарські традиції на ХІІ Археологічній конференції у Харкові (1902 р.) викликала неабияке захоплення науковців і громадськості. А орY ганізований концерт ансамблю бандуристів став їхнім першим офіY ційним виступом в історії. Г. ХоткеY вич ініціював ідею збереження мистецтва кобзарів за допомогою запису їхньої музики на недавно винайдений фонограф. Терміни “кобзарство” і “кобзарське мисY тецтво” також уперше в обіг увів він. Мріючи видавати невеличкі за обсягом та дешеві книжечки для просвітництва українських селян і робітників, які будили б їхню національну свідомість, Хоткевич невдовзі на громадY ських засадах очолив просвітY ницьке видавництво “Вс. І. ГурY том”. Серед видань були збірки з творами Т. Шевченка й І. ФранY ка. ЗYпосеред тих, хто реально підтримав Гната Мартиновича, — М. Коцюбинський. Переслідуваний царатом, пеY Платоніда Хоткевич з Галиною реїхав до Галичини. Там заснував Гуцульський театр, для якого наY писав п’єси “Довбуш”, “ГуцульY ський рік”, “Непросте” та ін. На цей час був досвідченим театY ральним діячем. Бо ще 1895 р. в Деркачах створив перший на Слобожанщині сільський театр. Майже водночас заснував у ХарY кові студентський театральний гурток, який став основою перY шого в Україні знаменитого роY бітничого театру. Упродовж трьох років театральна трупа 150 актоY рівYаматорів поставила понад 50 вистав українських класиків. Як правило, на вистави збиралося понад 800 глядачів. А в репертуаY рі театру було постійно 16 вистав українських класиків, чого не маY ли й професійні театри. Все це засвідчує колосальний внесок Г. М. Хоткевича в розвиток украY їнської культури. Повернувшись з ГаY личини на Велику УкраїY ну, Хоткевич у Києві доY лучився до літературноY мистецького життя, висY тупав з лекціями, влашY тував серію концертів “Вечір бандури”, редагуY вав літературний журнал “Вісник культури і житY тя”. На початку І СвітоY вої війни був засланий на Воронежчину. ПосиY пались доноси. ВійськоY ва контррозвідка розшуY кувала його на Київщині та Полтавщині, запідозY ривши в шпигунській діY яльності на користь НіY меччини та АвстроY Угорщини. Лише 20 черY вня 1917 р. повернувся до Харкова. І відразу ж поринув у громадське життя. Був обраний до “Українського організаY ційного комітету”, в якоY му очолив культурноY просвітницьку роботу. Боронячи українську мову, історію, культуY ру, активно виступав з лекціями, засадничими доповідями, допиY сував до періодичної преси, госY тро критикував “російський інY тернаціоналізм”. Фактично не було на Слобожанщині жодного повіту, де б він не побував, гуртуY ючи громадськість довкола ствоY рюваних “Просвіт”. Г. Хоткевич створив ХарківY ський національний хор, влаштуY вав пропам’ятні вечори, присвячеY ні Т. Шевченку, І. Франку, М. ЛиY сенку. Створена ним капела банY дуристів у складі полтавських та київських митців невдовзі стала високопрофесійною і багато конY цертувала в Україні й за кордоY ном. Згортання проголошеної укY раїнізації, штучний голодомор 30Yх років, влаштований КремY лем, знищення українського кобY зарства, постійне цькування з боY ку НКВС гнітюче вплинуло на психологічний стан Гната МартиY новича. А невдовзі був і арешт. 23 лютого 1938 р. на заарешY тованого Г. М. Хоткевича харківY ські енкаведисти завели криміY нальну справу за ст. 54 прим. 6, 10, 11 КК УРСР. За сфабриковаY ними матеріалами про участь у контрреволюційній організації і шпигунстві на користь НімеччиY ни позасудовий орган — особлиY ва трійка УНКВС по Харківській області — “засудила” його до розстрілу, який здійснили 8 жовY Галина Хоткевич поряд з портретом Гната Хоткевича тня у підвалі місцевого управлінY ня. Навісивши тавро “родина воY рога народу”, в сімейному гнізді у Високому “народна влада” миY лостиво залишила Хоткевичам кімнатку з кухонькою. Але за “послугу” вдесятеро збільшила податки, “відрізала” присадибY ний сад, примусила повернути авторські літературні грошові аванси та надумані заборгованосY ті Хоткевича. Листи, адресовані високопосадовцям Корнійчуку, Хрущову, Берії, Вишинському та іншим залишалися без відповіді. Ризикуючи, родину, позбавлену засобів існування, таємничо підY тримали Білецькі, Будкевичі, Алешнікови й особливо знаний вірменський актор Ваграм ПапаY зян. У таких неймовірно скрутY них умовах Платоніда ВолодимиY рівна не тільки зберегла архів чоY ловіка, а й добилась офіційного захисту й упорядкування докуY ментів від створених комітету з охорони пам’яток культури та СП СРСР. З початком німецькоYрадянY ської війни, з метою підняття моY рального духу відступаючих арY мійських частин, більшовицькі пропагандисти завзято викорисY товували мистецький спадок Г. ХотY кевича. Нерідко після патріотичY них закликів по радіо під дзвін бандури звучали в його виконанY ні козацькі думи, записані ще 1934 р. на Одеській студії. Під час німецької окупації в Харкові відродилася “Просвіта”. Її активним членом була і П. В. ХотY кевич. Але вир війни розкидав родину Хоткевичів. П. В. Хоткевич у Празі догляY дала хворого приятеля свого чоY ловіка — відомого історика Дм. Антоновича. Після його смерті в 1946 р. отримала чеське громаY дянство і призначення на роботу в профшколі м. Ічин. 19 квітня смершівці заарештували і заслали її до сталінських таборів. Тільки 1956 р. повернулась до Харкова. За рік туди ж повернувся і син Богдан, який теж поневірявся в мережі ГУТАБу, Колишній харків’янин, ректор Львівського університету Є. ЛазаY ренко допоміг Платоніді ВолодиY мирівні перебратись у край, який колись так причарував Гната ХотY кевича, де завжди вважали, що “він наш, з гуцулів”. МешY каючи в Криворівні, вона не тільки виживала, а й доклала чималих зусиль до облаштування села та ствоY рення в ньому повноцінноY го музею в колишньому поY мешканні І. Я. Франка. Довгий час очолювала йоY го. Упокоїлась 1976 р. в ІваноYФранківську. Але в Галичині жива її слава. Про неї згадують з теплом і любов’ю. Бо “була вона людям і за попа, і за війта, і за знахарку, і за порадниY цю”. Донечка Гната і ПлатоY ніди Хоткевичів Галина знайшла прихисток у Франції, яка стала її друY гою батьківщиною. ВперY ше відвідала Україну 1989 р. Зрозуміло, що лиховісY ний час не дав їй можлиY вості зустрітись з найрідніY шими: братом Богданом, матусею, зведеним братом Володимиром — видатним фізиком низьких температур, члеY номYкореспондентом АН УРСР, ректором Харківського універсиY тету. Це в його сім’ї після заслання деякий час мешкала його друга мати Платоніда Хоткевич. Два десятки разів приїздила в Україну з далекого Гренобля ГаY лина. Зробила неймовірно багато для вшанування свого родоводу. Вона вписала його належним чиY ном у культурноYмистецький простір України. Рід Хоткевичів з їхнім культурноYмистецьким надY банням по праву належить історії нашої країни, а отже, й усім нам, про що засвідчує й лист до матері. Написаний через чверть століття після відходу у вічність ПлатоніY ди Володимирівни, він не лише пройнятий тугою за нею. Це дуY ховний заповіт Галини Гнатівни Хоткевич. У ньому засвідчено не тільки шанування і любов до батьків, а й до отчого краю, УкраY їни. 2010 р. Галини Хоткевич не стало. Не стало особистості, яка зберегла в собі Україну, жила УкY раїною та для України. Посил її батька не канув у лету. Важко не погодитись з думкою про те, що “той шляхетний чин, який він зробив, можна поYсучасному назY вати подиву гідним культурним волонтерством — подвижницьY ким життямYдіяльністю задля розбудови в умовах антиукраїнY ської політики російськоYбільY шовицької імперії українського культурного простору”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин